Перелік питань до самостійної роботи:

Історія та сучасний стан розвитку науки державного (конституційного) права зарубіжних країн.

Зародження і розвиток вітчизняної науки державного (конституційного) права зарубіжних країн; особливості конституційно-правових шкіл США, Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Росії.

Методичні вказівки

Наука конституційного (державного) права – це частина правознавства, яка є системою знань про конституційно-правові принципи, норми та інститути, а також про ті відносини, які породжують їх та регулюються ними, про практику реалізації конституційно-правових норм та інститутів, про історію та закономірності їх розвитку, про різні конституційно-правові погляди та теорії.

Слід звернути увагу на те, що окремої науки конституційного права зарубіжних країн не існує. В кожній країні наука конституційного права розвивається як єдине ціле. Конституційне право зарубіжних країн – відгалуження від цієї єдиної науки. Це дослідження певних сторін історичного конституційного досвіду, яке дає змогу відібрати, вдосконалити та застосувати на практиці ті методи конституційного (державного) регулювання, які виявилися ефективними та відмовитися від інститутів, які засвідчили свою непродуктивність та невідповідність загальнолюдським цінностям. Основними функціям даного напрямку науки конституційного права, виходячи з суті та призначення є пізнавальна, прогностична, прикладна та комунікативна. Методологія науки включає формально-юридичний, історичний, компаративний (порівняльно-правовий), соціологічний, статистичний та системний методи пізнання.

Вивчення проблеми становлення та сучасного стану науки про конституційне право зарубіжних країн, а також дослідження даної проблематики здійснюється як визначними іноземними юристами, так і вітчизняними, починаючи з кінця XVIII ст. (Ш. Л. Монтеск’є, Дж. Локк, Ж. Ж. Руссо).

Слід відзначити, що в наш час в цій науці існує два основних напрями. Умовно їх можна визначити як радикалістський та ліберальний.

Радикалістський напрямок представлено перш за все роботами вчених-марксистів, які дослідженнями, так званих, революційних демократів та лівих радикалів. Вони розглядають конституційне право з позицій класової боротьби та з позицій диктатури певного класу чи блоку класів.

Представники ліберального напрямку вважають, що конституція, як і конституційне право в цілому є не засобом диктатури, а вираженням соціального контрасту між різними групами населення, правомочними та тими, якими управляють, документом, який повинен містити в своїх нормах загальнолюдські цінності. Вони виступають за правову, демократичну, соціальну державу, розподіл влад, визнання місцевого самоврядування, за відповідальність всіх посадових осіб та органів держави перед народом та його представниками, за мирні засоби вирішення конфліктів, пошуки компромісів та консенсусу, проти закріплення в конституції „керуючої та спрямовуючої ролі” однієї партії в суспільстві та державі, за народний характер державної влади.

Два напрямки, які були визначені, відображають лише загальні погляди. Між ними існують проміжні течії. Крім того, не всі вчені одного напрямку дотримуються абсолютно однакових поглядів по всім, навіть принциповим питанням. Існують різні підходи до пояснення конституційно-правових явищ, в зв’язку з чим, в межах одного і того ж напрямку виникають різні наукові школи – колективи вчених, які використовують спільні методи досліджень та дають аналогічні тлумачення їх результатів. На сьогодні можна виділити чотири основних школи, які існують в зарубіжній науці конституційного права: юридичну, політологічну, теологічну та марксистську. Проміжне становище між першою та другою займає інституціоналізм, який більше тяжіє до політологічної школи.

Юридична школа орієнтована головним чином на вивчення держави, її органів, прав людини виключно з юридичних позицій. Держава та її діяльність вивчається як система правовідносин.

Прихильники політичної школи досліджують не стільки норми конституційного права, скільки реальну роль тих чи інших інститутів державності та політичних інститутів.

Особливе місце посідає теологічна школа. Її крило нічого спільного не має з лібералізмом. Воно більш близьке до радикального напрямку в особливій релігійній інтерпретації. Однак деякі представники цієї школи, під впливом західних ідей, мають досить ліберальні погляди, які прикривають релігійною ідеологією. Ця школа представлена головним чином дослідженнями мусульманських юристів, які просякнуті ідеями халіфату – справедливого правління, яке існувало за пророка Мухаммеда та чотирьох „праведних” владик, які змінили його. Про марксистську школу згадувалась вище, коли характеризувався радикальний напрямок.