5. Апарат, секретаріат, друкарня, господарська частина, референти, секретарі, особисті помічники парламентаріїв.

Також, до складу парламенту дуже часто належать одноосібні органи:

квестор - вибирається з числа молодих депутатів підтримує порядок в залі засідань та інших приміщеннях парламенту. При відкритому голосуванні веде підрахунок голосів;

омбудсмен – уповноважений з захисту прав людини і громадянина;

уповноважений з зихисту прав національних меншин;

уповноважений із охорони навколишнього середовища та інші.

Правовий статус депутата.

Депутат (парламентарій) - це особа, яка за певної обставини являється членом парламенту та наділяється особливою право- та дієздатністю.

У більшості країн депутати володіють певним індемнітетом - це означає, що вони не несуть відповідальність за свої виступи, вчинки та дії, за голосування та навіть за протиправну діяльність.

Також, ці особи наділені імунітетом – недоторканістю, яка предбачає особливу процедуру притягнення такої особи до юридичної та політичної відповідальності (необхідна згода парламенту (палати)).

Всі парламентарі за свою діяльність отримують винагороду:

• у Великобританії за рік - 31 тис. фунтів стерлінгів;

• у США за рік - 140 тис. доларів;

• у Німеччині за рік - 16 тис марок;

• у Франції за рік - 50 тис. франків.

В більшості країн депутати мають вільний мандат, тобто є придставником всього народу.

В країнах з тоталітарним політичним режимим депутат має імперативний мандат, який передбачає його дострокове відкликання з посади виборцями за невиконання їхніх наказів (Китай, Куба).

Всі депутати зобов'язані виконувати лише обов'язки парламентарів, неможливе суміщення посад та суміщення діяльності з депутатською посадою чи діяльністю.

Права депутатів: брати участь у засіданнях парламенту, комітетів, комісій, палат; вносити законопроекти, зміни та доповнення до законодавства; подавати запити до органів державної влади; вимагати пояснень органів державної влади з пених питань; має право дорадчого голосу; право на отримання неохідної інформації та ін.

Обов’язки депутата: представляти суверенну волю народу; дотримуватись Конституції та законів; бути присутнім на пленарних засіданнях; не розголошувати відомостей, які є державною та службовою таємницею; дотримуватись порядку та парламенсьткої ввічливості і дисципліни.

Види відповідальності депутата: юридична відповідальність (кримінальна, цивільна, адміністративна, дисциплінарна та матеріальна); політична відповідальність (висловлення недовіри, дострокове припинення повноважень).

Способи припинення повноважень депутата: закінчення строку повноважень; за власним бажанням; за станом здоров’я; у разі смерті; порушення принципу несумісності діяльності та несумісності посад; у зв’язку із позбавленням депутатського мандата парламентом або судом.

Підстави припинення діяльності парламентів: закінчення строку повноважень; достроковий розпуск парламенту.

Причини розпуску парламенту: неможе протягом певного строку розпочати свою діяльність чи неспроможний приймати закони та рішення (Чехія); неможливість у встановлений строк сформувати уряд (Польща); неможливість призначити главу уряду (ФРН); неможливість у відповідні строки прийняти держбюджет; висловлення недовіри парламенту.

Найбільш типовішими повноваженнями парламенту є:

• прийняття законів (іноді конституції та поправки до них, здебільшого органічних та звичайних законів);

• фінансові повноваження (затвердження держбюджету, встановлення податків) створення позабюджетних органів;

• участь у формуванні державних органів (вибори Президента, формування уряду, формування судової влади);

• призначення референдумів;

• ратифікація та денонсація Міжнародних договорів;

• контроль за органами державної влади (Президентом, Урядом);

• повноваження у сфері оборони та безпеки;

• інтерпеляція (звернення до уряду з питань здійсньваної ним внутрішньої чи зовнішньої політики);

• повноваження в сфері судової влади (Палата лордів у Великобританії є судом першої інстанції);

• контроль за делегованим законодавством.

Парламент здійснює свою діяльність у різних формах: на відкритих та спільних засіданнях палат; шляхом роботи постійних комісій та комітетів; через депутатів, але основною формою роботи є сесія. Сесії проводяться на протязі певного періоду, коли парламент та його палати проводять пленарні засідання, розглядають законопроекти та приймають відповідні рішення.

Види сесій:

• перша сесія або установча;

• чергова сесія, яка скликається за власним правом, главою держави (Японія), за рішенням уряду або главою парламенту чи керівним колегіальним органом. Кількість сесій визначається парламентом (ФРН) або конституцією чи регламентом (Італія, США): зазвичай дві на рік (Бразилія) або один раз на рік (Велика Британія, Єгипет);

• позачергова сесія, яка скликається на вимогу галви палати (Італія), глави держави (Філіппіни), уряду (Іспанія, Франція, Японія);

• надзвичайна сесія скликається у разі введення на території держави чи її частині воєнного чи надзвичайного стану.

Дуже часто для належної роботи парламенту законодавством затверджується кворум - певна кількість депутатів необхідних для чинності прийняття рішень парламентом (51% від загальної кількості парламентаріїв) та чинності пленарного засідання (50% - Італія, 1/3 – Японія, 40 членів палати общин із 659 і три пера Палати лордів – Велика Британія).

Головне в парламентській роботі – це законодавчий процес (регламентована законами та Конституцією діяльність парламенту під час реалізації законодавчої функції), який має такі стадії:

1. Внесення законопроекту – право законодавчої ініціативи мають: палати парламенту, депутати або їх групи, глава держави, комітети парламенту, іноді й інші органи влади в межах своєї компетенції.

2. Обговорення законопроекту має дві підстадії: комітетська стадія та обговорення і голосування на пленарному засіданні (читання, кількість яких є різною: два – Болгарія і Швеція, а взагалі небільше трьох: перше – обговорення законопроекту і його основних положень, виступ автора або доповідача відповідного комітету, обговорення та голосування; друге – доповідь автора та співдоповідь доповідача профільного комітету, постатейне обговорення і поетапне голосування; третє – обговорення та голосування проекту вцілому).

3. Прийняття закону відбувається більшістю голосів; за наявності двох палат – закон приймається обома. Існує декілька варіантів голосування: найрозповсюдженіша за допомогою електронної системи; підняттям рук; поіменним голосуванням; бюлетенями; акламацією (вигуками).

У разі відмови однієї з палат у двопалатному парламенті прийняти закон можливі такі варіанти рішень конфлікту: передача законопроекту до моменту узгодження усіх розбіжностей (Італія); сумісне засідання палат і спільне обговорення та голосування; утворення погоджувальної ради із представнтків палат (ФРН).

4. Промульгація публічне оприлюднення закону або введення його в дію відбувається за допомогою наступних дій: засвідчення закону та факту його прийняття; підписання закону; санкціонування закону; розпорядження про його публікацію; публікація.

Закон вступає у законну силу по-різному: з дати визначеної у законі; з часу опублікування.