Тема 7. Виборче право та виборчі системи зарубіжних країн.

1. Виборче право та його джерела.

2. Вибори. Класифікація виборів. Виборчий процес.

3. Поняття і види виборчих систем:

   1. Мажоритарна виборча система та її види.

   2. Пропорційна виборча система та її види.

   3. Змішані виборчі системи.

Виборче право у науці конституційного права розглядається у двох значеннях:

1) як об’єктивне виборче право – що являється інститутом безпосередньої демократії та інститутом конституційного права, який формується із конституційних норм та інших правових норм і регулює порядок організації та проведення виборів. Джерелами об’єктивного виборчого права є: конституції, конституційне закони, органічні закони, регламенти парламенту, постанови урядів, укази глави держави);

2) як суб’єктивне виборче право - це право кожного із громадян стати учасником ( суб’єктом) конституційно-правових відносин, що виникають при виборах, тобто здатність обирати і бути обраними. Таке відношення суб’єкта до виборчого процесу іменується у конституційному праві як активне виборче право та пасивне виборче право. Велий вплив на реалізацію громадянином свого активного чи пасивного права мають принципи виборчого права. Їх є надзвичайно багато, але ми зупинимося на основних або таких які є важливими для особи і реалізації її виборчого права.

Принципи виборчого права:

1. загальність виборчого права – у виборах беруть участь усі за винятком неповнолітніх та недієздатних, тобто дорослі та психічноздорові громадяни. Велика Британія, Нідерланди – особа засуджена на більше ніж 1 рік, не має права брати участь у виборах. Особу можна позбавити виборчого права у судовому порядку. Сукупність усіх виборців країни формує електорат або виборчий корпус.

Даний принцип обмежується певними цензами:

• ценз громадянства – наявність в особи громадянства держави протягом встановленого державою строку;

• віковий ценз, який є різним : для активного виборчого права здебільшого з досягнення повноліття, наприклад, 18 р., а у Нікарагуа, Бразилії, Ірані – 16 р., у Марокко – 20 р., у США та Латвії – 21 р.;

• для пасивного виборчого права – вимагається підвищеного віку особи, тобто наявності певного життєвого досвіду: для вирішення державних справ у Франції до нижньої палати – 23 р., зазвичай 23-25 років; до верхньої палати – 40 р., зазвичай 30-40 років; Президенти США, України – 35 р., зазвичай 35-40 років; не був особою похилого віку;

• ценз осілості – вцілому для виборчого права необхідно, щоб у суб’єкта виборчого процесу був наявний певний строк проживання у цій державі у певній місцевості;

• ценз мови – особливо актуальний для пасивного виборчого права (знання державної мови), а у відсталих в економічному розвитку держав і для активного виборчого права - вміння писати і читати;

• майновий ценз – наявність у особи певної суми коштів (виборча застава для особи у кандидати на посаду президента);

• ценз статі – у мусульманських країнах не мають ніяких прав жінки, в тому числі і виборчих;

• релігійний ценз – належне віросповідання особи (мусульманство; християнство, протистантизм);

• освітній ценз – наявність загальної середньої освіти, а для кандидатів на посаду президента - вищої освіти; сюди ж можна віднести ценз писемності як різновид освіченості;

• моральні цензи – особливо, для осіб, на вищі державні посади, які мають володіти бездоганною діловою та життєвою репутацією; та інші.

2) свобода волевиявлення або принцип вільної участі у виборах – добровільна участь у виборах, контроль за волевиявленням громадян є не припустимим (є характерним для багатьох країн англосаксонської правової системи та обов’язковим в Італії, Австрії, Греції, Туреччині). Однак, цей принцип може породити таке явище як абсентеїзм - масове ухилення виборців від участі у виборах. Абсентеїзм можна розглядати з двох сторін: у першому випадку – це аполітична поведінка виборця через хворобу, віддаленість виборчої дільниці та відсутність зацікавленості у виборах; а у другому – політична поведінка спрямована на вираження протесту кандидатам та їхнім позиціям. Одним із шляхів подолання цього явища є обов’язковий вотум (висловлення думки), який у деяких країнах виражений через закріплений законодавччо обов’язок взяти участь у голосуванні та виборах. За невиконання цього обов’язку особа може притягуватись до відповідальності (здебільшого - адміністративної, а інколи і кримінальної - Туреччина);

3) рівність виборчого права означає, що кожен громадянин має однакове число голосів в державі, голоси мають одинакову політичну вагу, існує єдиний виборчий корпус; депутат обирається від рівного числа жителів або виборців, а також закон містить одинакові вимоги до порядку висунення кандидатів, проведення виборчої компанії і визначення результатів виборів. Однак, є й поняття плюрального вотуму, за яким певні виборці мають більше голосів, ніж інші (власники нерухомого майна; ті, що мають вищу освіту), але воно є рідкістю у сучасних умовах проведення виборів;

4) принцип прямих виборів – обрання безпосередньо громадянами своїх представників в органи держави чи на окремі посади. Майже завжди прямими виборами обираються:

• депутати нижньої палати парламенту;

• однопалатні парламенти;

• органи місцевого самоврядування;

• верховні палати парламентів (Бразилія, США);

• президенти Франції, Мексики, США;

• парламенти суб’єктів федерації.

5) принцип непрямих виборів – це коли вибори проводяться спеціально створеною для цього виборчою комісією чи колегією; постійно-діючим органом; багатоступеневі вибори - низові представницькі органи обираються безпосередньо громадянами і в подальшому формують вищестоящі представницькі органи, а ті обирають вищу ланку;

6) принцип таємності голосування – право кожного заповнити виборчий бюлетень безконтрольно у спеціально створеній для цього кабіні чи кімнаті для голосування;

7) окрім того до пасивного виборчого права відносять і несумісність та невиборність. Несумісність посад, мандатів має на меті дотримання принципу розподілу влади, гарантування виборцям свободи на вибора, заборона кандидатам зловживання своїм службовим становищем, забезпечення незалежності парламентаріїв. Невиборність передбачає спеціальні випадки неможливості балотуватися, перебуваючи на посаді.

Вибори – це процедура формування органів публічної влади, або надання повноваження посадовій особі, яке здійснюється шляхом голосування правомочних осіб за умови, що на кожен мандат який залишається претендує декілька кандидатів.

Краще усвідомити сутність виборів допоможе їх класифікація:

За способом волевиявлення:

• прямі;

• непрямі.

За кількісною ознакою:

• загальні;

• часткові.

За територіальною ознакою:

• загальнонаціональні;

• місцеві.

За часом проведення:

• чергові;

• позачергові;

• нові – за умови, що вибори не відбулися або визнані недійсними;

• повторні – коли результат виборів не встановлюється після однократного голосування.

Періодичність виборів залежить від терміну повноважень виборних органів та посадових осіб. Так, парламенти здійснюють повноваження протягом 4-5 років, а президенти протягом 5-7 років. Іноді встановлюється обмеження на переобрання особи. На періодичність виборів впливає і дострокове припинення повноважень і у такому випадку проводяться позачергові вибори.

Соціальні функції виборів:

• через вибори реалізується одне із найважливіших прав людини і громадянина – брати участь в управлінні державою, яке закріплене Загальною декларацією прав людини Генеральної Асамблеї ООН;

• засіб забезпечення політичної влади через визнання її населенням та готовність виконати будь-які розпорядження;

• це барометр політичного життя через співвідношення різних політичних сил, інтересів, ідей у суспільстві;

• це один із засобів відбору політичних лідерів, беручи до уваги відповідність якостей особи та міри довіри до неї особи-виборця;

• найважливіша – це важливий елемент забезпечення народного суверенітету та демократичного політичного режиму, тому що в основі цього стоїть воля народу.

Вибори реалізуються через врегульовану нормами виборчого права діяльність різних суб’єктів щодо підготовки та проведення виборів, а саме: виборчий процес.

У науці конституційного права виділяють такі стадії виборчого процесу:

1. Призначення дати виборів – зазначено у конституції або інших відповідних законах, іноді право призначити вибори належить главі держави чи парламенту, як правило, день голосування – це неробочий день, а от у США – це вівторок.

2. Утворення виборчих округів – територіальних одиниць від яких обирається один чи декілька депутатів. Округи бувають одномандатними, багатомандатними, загальнодержавними.

3. Утворення на округах виборчих дільниць – територіальних одиниць, які співпадають із державними утвореннями та обслуговуються одним пунктом для голосування.

4. Утворення виборчих органів – до їх складу обираються певні посадові особи державного апарату чи уповноважені від політичних партій. Вони бувають: територіальні; окружні; дільничні. Можуть іменуватися: бюро, комісія, комітет тощо. Їх склад залежить від величини території, яку вони обслуговують та від кількості виборців, що проживають на ній.

5. Реєстрація виборців та складання виборчих списків. В практиці відомі два види реєстрації:

• публічна (обов’язкова) – здійснюється органами публічної влади за відомостями про жителів певної території (ФРН, Швеці);

• особиста (добровільна) – здійснюється по добровільній заяві особи, яка має з’явитися до виборчого органу (США, Франція).

Є також постійна система реєстрації (списки створюються один раз, а потім вносяться зміни і доповнення) або періодична система реєстрації за якої старі анулюються і створюються нові на кожні вибори.

6. Висунення кандидатів:

• самовисування (Франція);

• петиційне (збір підписів за кандидата, Бельгія, Данія)

• висунення політичними партіями, іншими громадськими об’єднаннями (ФРН, Австрія )

• первинні вибори у вигляді основного голосування – праймеріз (США).

На цій стадії застосовують поняття виборчої застави – визначеної суми коштів, яка вноситься особою для реєстрації в якості кандидата, а також висувається ряд цензів до кандидатів.

7. Передвиборча агітація – це найбільш врегульована законодавством стадія законодавчого процесу, де чітко прописано форму, дату, час проведення, кількість друкованих видань та інше. Вона обумовлена принципами: рівності, законності, поваги до честі та гідності свого опонента та інших.

Для повної характеристики даної стадії слід зауважити на її фінансуванні. Фінансування агітації відбувається на основі законодавчого закріплення певної фіксованої суми грошей. Воно може здійснюватись: за рахунок коштів державного бюджету з обов’язковим відображенням у звітах про їх використання; за приватні пожертвування партіям та кандидатам (окрім анонімних). У разі порушення вимого щодо фінансування винних можуть притягнути до відповідальності у вигляді штрафу, публічного оголошення порушників та заборони балотуватися на наступних виборах.

8. Основна стадія виборчого процесу – голосування, яке, зазвичай, проходить протягом одного дня у визначені рамки часу, тобто завжди існує законодавче регулювання даної стадії, щоб забезпечити дійсно народне волевиявлення. Як правило, голосування може відбуватися такими способами:

   • найчастіше за допомогою виборчих бюлетенів;

   • за допомогою виборчих машин (США, Індія);

   • за допомогою електронних карток (Бразилія, Балтика);

   • поштою (ФРН);

   • за довіреністю (Франція).

9. Заключною стадією є підрахунок голосів та оголошення результатів виборів. Спочатку підрахунок голосів відбувається на дільниці, тоді результати передаються до окружних чи центральних виборчих органів. Остаточні результати виборів визначаються і офіційно публікуються центральними виборчими органами.

Підводячи підсумок по питанню стадій виборчого процесу слід зауважити, що поділ їх є умовним, так як вони можуть поглинати одна одну або об’єднюватись. Ще потрібно наголосити на тому, що на кожній з них може відбуватись порушення, які обумовленні зловживаннями учасників та конфліктами між ними.

Загальновідомим є те, що під час визначення результатів виборів актуальним є застсування виборчої системи.

Виборча система – це визначення результатів голосування за допомогою певних правових принципів та критеріїв.

Система, яка передбачає отримання кандидатом на виборах встановленої більшості голосів називаються мажоритарною. В залежності від того, яка це більшість розрізняють такі види мажоритарної системи:

1. Абсолютної більшості ( 50 % + 1 голос), яка передбачає:

встановлення загальної кількості голосів;

встановлення нижньої межі виборців у голосуванні;

перемагає кандидат підтриманий більшістю;

пропадають голоси, подані за кандидатів, які не перемогли;

нерезультативність виборів, яку можна подолати лише проведенням другого туру (повторного голосування), нових виборів.

2. Відносної більшості, яка передбачає перемогу кандидата, який отримав просту більшість голосів:

відсутність обов’язкового мінімуму участі виборців у голосуванні;

результативність виборів (нерезультативність в разі отримання одинакової кількості голосів двома кандидатами);

вибори відбуваються навіть при балотуванні одного кандидата;

більшість голосів є меншою за суму голосів суперників і за половину всіх голосів.

3. Кваліфікованої більшості, яка передбачає перемогу кандидата, що отримав кваліфіковану (визначену) кількість голосів. Вона передбачає прийняття законодавчого акту із зазначенням частки або відсотка голосів, які необхідно набрати кандидату для перемоги. Використовується ця система надзвичайно рідко.

Більш демократичною системою є пропорційна, за якою вибори є виключно партійними. Для неї є характерним: наявність нижньої межі участі в розподілі мандатів, що призводить до укрупнення партійних фракцій у парламенті. Її недоліками є: проблеми при формуванні уряду; відчуження від політики рядових партійців за умови недемократичних режимів; малознайомість виборців з діяльністю обраних на посади партійців. Розподіл голосів між партіями здійснюється за допомогою виборчої квоти або методом ділення.

Пропорційна виборча система буває таких видів:

1. З жорсткими списками, коли сама партія визначає розташування кандидатів на посади у партійному виборчому списку, а виборець не може внести свої зміни до нього, тобто він голосує не за конкретного кандидата, а за список.

2. З гнучкими (вільними) списками, де розташування кандидатів проводить виборець, використовуючи преференційне голосування.

3. Панашаж - право виборця голосувати за кандидатів з різних списків або вписувати в список нових кандидатів, тобто він має можливість голосувати за будь-якого кандидата незалежно від політичних уподобань.

Однак, слід зауважити, що і пропорційна, так і мажоритарна виборчі системи не вважаються досконалими і тому дуже часто використовується поєднання їх ознак у змішаній виборчій системі.

Як правило змішані виборчі системи поділяють на дві групи:

1. Географічно-неоднорідні, які передбачають використання мажоритарної системи у малонаселених округах, а пропорційної у густозаселених.

2. Географічно-однорідні, які є: з домінуванням пропорційного представництва (пропорційно-мажоритарні); урівноважені, де нарівних засадах використовуються і пропорційна і мажоритарна.