Тема 6. Політичні партії та інші громадські об’єднання в зарубіжних країнах.

1. Громадські об’єднання в зарубіжних країнах, їх види та загальна характеристика. Поняття політичної партії, її ознаки та сутність.

2. Місце і роль партій в політичній системі зарубіжних країн. Функції політичних партій.

3. Класифікація політичних партій.

4. Інституалізація політичних партій. Особливості процедури створення, членство у політичних партіях, фінансування діяльності політичних партій, органи реєстрації політичних партій.

5. Партійні системи зарубіжних країн. Багатопартійність, її причини. Багатопартійні системи, їх різновидності. Двопартійна система. Однопартійні системи. Безпартійні системи.

Тісно взаємопов’язані між собою політичний режим та політичні партії і інші громадські об’єднання. Все це обумовлено ставленням до останніх державної влади, а також, варто зазначити, що вони суттєво впливають на вид політичного режиму та ступінь політичної свободи в державі.

Громадські об’єднання надзвичайно різноманітні, але їх характеризують спільні ознаки: некомерційний характер; бажання впливати на державу не тільки всередині, а й зовні та ін.

Функції які виконують громадські об’єднання:

• формують спільні інтереси груп і верств населення;

• розв’язують спірні та конфліктні ситуації та вирішують проблеми;

• підтримують тісні зв’язки з урядом, парламентом, ЗМІ, політичними партіями;

• об’єднюють виборців навколо депутатів; іх кількість та різноманіття визначає стабільність демократії;

• формують спільну думку;

• є необхідною умовою оптимального функціонування соціальних інститутів та ін.

Громадські об’єднання поділяються на:

громадські організації – структуровані, мають керівні органи та статут, регулярно проводять збори, їм притаманна елітна активність та традиційні методи боротьби з використанням представницької демократії, їх основна мета – реалізація визнаних суспільством цінностей;

громадські рухи – менш формалізовані, мають формальне членство, їх члени не реєструються, відзначаються високою груповою активністю, використовують деструктивні методи боротьби з використанням прямої форми демократії.

Правовий статус громадських об’єднань регулюється по-різному: за допомогою конституцій та за допомогою спеціальних законів (органічних). Для убезпечення державного та суспільного ладу країни у своїх конституціях приділяють формуванню та діяльності громадських об’єднань все більше уваги.

Серед великої кількості громадських об’єднань можна назвати такі їх види:

• політичні партії;

• масові громадські об’єднання неполітичного характеру: профспілкова організація (цехові, виробничі, конфесіональні), спілка споживачів, селянські (аграрні) союзи ін.;

• лобістські організації або організації підприємців для здійснення впливу на вирішення економічних питань (торгово-промислові палати, асоціації підприємців, союзи роботодавців;

• рухи – об’єднання що зазвичай створюються для боротьби за права та свободи громадян, іноді мають фіксоване членство і статут;

• організації громадського самоврядування, які є характерними для країн тоталітарного соціалізму, вирішують питання в межах кварталу або села;

• релігійні об’єднання, які не мають членства, мають масовий характер, їх основою діяльності є релігійні приписи;

• товариства (акціонерні та інші).

Термін «партія» походить від латинського слова, що в перекладі означає – частина, група однодумців, що мають спільну мету. Партії як один із різновидів громадських об’єднань існували в Стародавніх Римі та Греції, в епоху Середньовіччя, але сучасного змісту набули, коли вперше виникли у Європі у період буржуазних революцій.

Існування партій у державі зазвичай свідчить про наявність у країні політичного плюралізму. Як правило партії займають одну із провідних ролей у державі, а їх прихильники створюють базу партії або електорат.

Сутність політичної партії проявляється у її цілях та методах діяльності, може бути двоякою: у демократичних державах проявляється через забезпечення ефективного функціонування політичної системи та реалізацію інтересів різних верств населення; а у авторитарних та тоталітарних – у переслідуванні інтересів вузького кола громадян або власних.

Політична партія – це активна та організована частина суспільства об’єднана спільними інтересами або – добровільна, стійка, самоуправляюча організація громадян, створена на основі спільності політичних переконань, основною метою якої є прихід до влади або вплив на неї задля реалізації своєї програми.

Ознаки:

1. вільностворювана, автономна організація, що діє на засадах самоврядування;

2. стійка організація, бо її діяльність протікає безперервно;

3. об’єднання здійснення на основі ідеологічних поглядів, спільності переконань;

4. некомерційна організація, однак деяким її структурним елементам дозволяється вести економічну діяльність задля задоволення потреб партії;

5. партія сприяє формуванню та вираженню політичної волі народу;

6. діє за допомогою мирних конституційних засобів;

7. партія діє на основі гласності відкритості і публічності;

8. має певну структуру та порядок створення;

9. основна мета – прихід до влади або чинення тиску на неї.

Місце та роль політичних партій в політичній системі зарубіжних країн розкривається через функції партії, а саме:

1. партії - це засіб боротьби між окремими суспільними групами за отримання влади в центрі та на місцях;

2. бере участь у формуванні та діяльності всі ланок державного апарату;

3. бере участь у внутрішньому та зовнішньому політичному курсі держави;

4. виконує ідеологічну функцію;

5. виконує комунікативну функцію через зв'язок між органами державної влади і громадянами;

6. сприяє мирному вирішенню соціальних конфліктів, політичних протиріч між різними соціальними групами в державі;

7. забезпечує стабільність існуючого ладу;

8. здійснює кадрову політику та інші.

Класифікувати політичні партії можна умовно, бо вони постійно розвиваються.

Типова класифікація політичних партій:

Залежно від змісту та за соціально-політичною суттю партії поділяються на:

1. консервативні – відмовляються що не-будь змінювати, за збереження минулих порядків, проти реформ (Консервативна партія Великої Британії, Республіканська партія США);

2. ліберальні – відстоюють невтручання в суспільне життя держави (Ліберальна партія Великої Британії та Італії, Партія центру Швеції),

3. радикальні – за докорінну перебудову суспільства із засобами примусового характеру;

4. реформістські – за національний соціалізм, соціальну справедливість, за збереження власності (Соціалістична партія Франції, Соціально-демократична партія Німеччини);

5. клерикальні – відстають побудову суспільного життя відповідно до догм релігії (Християнсько-демократичний союз в Німеччині, Мусульманська ліга в Пакистані);

6. соціалістичні – є прихильниками більш високих податкових ставок, втручання держави в економіку, забезпечення гідного рівня життя, в тому числі й за рахунок соціальних виплат;

7. неоконсервативні та неоліберальні – не заперечують необхідності соціального захисту трудящих, але виступають за встановлення низьких податкових ставок, що, на їх думку, сприятиме розвитку виробництва, зростанню робочих місць та заробітної плати

8. партії та рухи «зелених», що борються за чисте навколишнє середовище та дотримання екологічних вимог;

9. курйозні партії, які не здійснюють серйозного впливу на суспільні відносини (Партія любителів пива у Польщі, Партія любителів ковбасок у Баварії).

За територіальною ознакою:

1. загальнонаціональні;

2. регіональні.

В залежності від релігійної орієнтації:

1. світські;

2. конфесійні.

Залежно від способу досягнення своїх політичних ідей або за методами діяльності:

1. демократичні, які діяють в межах Конституції;

2. радикальні, які задля досягнення власних інтересів можуть поступитися принципами демократії (Рух лівих радикалів Франції);

3. екстремістські, які роблять ставку на силу, можуть застосовувати протизаконні засоби боротьби (Національний фронт Франції).

За правовим становищем:

1. легальні;

2. нелегальні.

За місцем у політичній системі держави:

1. правлячі;

2. опозиційні.

За організаційною будовою:

1. кадрові – фіксоване членство, жорстка дисципліна, обов’язковість членських внесків, централізація управління;

2. масові – неорганізоване членство, обов’язковість внесків;

3. партії-рухи – мають різну орієнтацію спостерігаються у країнах, що розвиваються.

За особливостями структури:

1. організаційно-оформлені, які документально оформлюють членство, мають первинні керівні органи, сплачують членські внески (Лейбористська партія Великої Британії);

2. організаційнонеоформлені, які існують на добровільні пожертвування (Консервативна партія Великої Британії).

За місцем у політичній системі бувають:

консервативний напрямок

1. праві;

2. правоцентриські;

реформістський напрямок

3. ліві;

4. лівоцентриські;

5. центриські.

Інституціоналізація політичних партій – це регламентація порядку утворення партій, встановлення загальних вимог щодо їх діяльності, програм, внутрішньої структури та членства, порядок фінансування.

Вона відбувається двома шляхами: конституціоналізацією (через Конституцію) та законодавчою інституціоналізацією (через спеціальні та органічні закони).

Створення політичної партії відбувається двома способами: за територіальним принципом та за виробничим принципом.

Особливості створення політичної партії:

1) тільки громадянами, які володіють політичними првами і досягли встановленого законодавством віку (повноліття, зазвичай, 18 років);

2) має бути законодавчо встановлена кількість членів для заснування партії (Португалія – 5 тис., Швеція – 1,5 тис.);

3) проведення установчого засідання, яке є правомочним якщо на ньому присутнє законодавчо встановлене число членів партії (Угорщина – 10, Болгарія – 50);

4) на установчому засіданні відбувається обрання керівного складу партії (голови, колегії), секретаря, складається та підписується установчий договір або протокол про створення політичної партії, приймається статут (спеціальний документ, який встановлює порядок вступу й виходу із партії, її організаційну структуру, норми внутрішнього життя), визначається порядок фінансування діяльності політичної партії тощо.

Членами політичної партії не можуть бути: військовослужбовці, працівники служби президента, служби безпеки, ОВС, юстиції, митниці та ін. (окрім країн тоталітарного режиму, де ці особи будуть першими у партійних списках). Членство може бути як індивідуальне, так і колективне (профспілка).

Фінансується діяльність політичних партій:

• членські внески (Велика Британія – консерватори – 1 ф.с. за рік, ліберали – 3 ф.с. за рік;

• пожертви (крім анонімних, Франція: для фізичних осіб – 2 тис. євро, для юридичних осіб – 5 тис. євро; Японія: для фізичних осіб – 1,5 млн.; обмежується або забороняється внесення їх готівкою, крім мінімальних сум – 100 доларів у США, 150 євро у Франції);

• державою (повне або часткове фінансування – надання пільг, субсидіювання, позбавлення від сплати податків, за рахунок виборчих кампаній. Однак, за використання державних коштів партії мають звітувати);

• доходами від господарської діяльності та майна партії.

Реєстрацію політичних партій можуть здійснювати: Міністерство Юстиції (Бельгія, Нідерланди); Верховний суд (Ангола, Португалія); МВС (Італія, Іспанія, Франція); Суди штату (США); Податкове управління (Швеція); Вищий виборчий трибунал (Бразилія); Виборчі комісії (Велика Британія, Індія, ФРН, Мексика); Міський суд столиці (Болгарія, Угорщина, Польща).

Політична партійна система – це політична організація суспільства та взаємовідносини між партією, державою і громадянином.

Специфіка партійних систем у зарубіжних країнах пояснюється їхніми традиціями, політичною і правовою культурою.

Види партійних систем:

1. Багатопартійна (Малайзія, Японія, ФРН, Франція):

• з монопольною партією (формується коаліційний уряд);

• без монопольної партії (боротьбу за владу здійснюють більше ніж дві партії) Бельгія, Данія, Індія.

2. Двопартійна є різновидом багатопартійності, але свідчить про монопольне домінування при владі лише двох партій, які змінюють одно одну при владі (Велика Британія, США).

3. Однопартійна - характерна для країн з авторитарними та тоталірними політичними режимами (Габон, Камерун, Куба, Лаос, Заїр, В’єтнам).

4. Безпартійна – для мусульманських держав, де партії заборонені (Катар, ОАЕ, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія).