Тема 4. Форми держави в зарубіжних країнах

1.Форма правління в зарубіжних країнах.

1.1. монархій

1.2. республіка.

1.3. змішані та особливі форми правління.

2. Форма державного устрою в зарубіжних країнах

2.1. унітарна форма державного устрою

2.2. федеративна форма державного устрою

2.3. інші форми політико-територіального устрою

Під формою держави слід розуміти сукупність зовнішніх ознак, які обумовлюються певним змістом.

Форма держави – це комплексний інститут конституційного права, який становить систему норм що регулюють: структуру; взаємовідносини основних органів держави; політико-територіальний устрій; основні засоби та методи діяльності державного апарату; форми зворотного зв’язку з населенням.

З точки зору розподілу влади форми держави можна класифікувати:

1) полікратична (багатовладдя): розподіл влади на три основні гілки влади, які взаємодіють між собою, створення системи стримувань і противаг, а також здійснення самоуправління деяких територій, демократичний режим, різноманітні форми участі населення в управлінні державою.

2) монократичну (одновладдя), яке характеризується єдиновладдям певного органу чи посадової особи, як правило існує тоталітарний чи авторитарний режим, не діє система стримувань та противаг (Заїр, Індонезія, Іран, Пакистан).

3) сегменту – державна організація як єдине ціле утворення складається із різнобічних частин (сегментів). Об’єднуючим фактором такої форми держави є влада та державна політика, а також принципи їх організації (Марокко, Йорданія, Філліпіни).

Форма держави відзначається різноманітністю ознак, вона складається під впливом комплексу природно-географічних, історичних, політичних та соціально-економічних, культурних (релігійних) факторів.

До елементів форми держави належать: форма державного правління, форма політико-територіального устрою, форма політичного режиму.

Форма правління – це структура, правове становище та співвідношення вищих органів державної влади або це державно-правова система, яка визначається стійким порядком формування вищих органів влади, їх організації та взаємодії, що в органічній єдності зовнішньо відображає сутність держави.

Існують дві основні форми правління:

1. Монархія – верховна державна влада юридично належить одній особі – монарху, який займає свою посаду у встановленому порядку престолонаслідування.

Особливості монархії:

• Спадковість отримання влади, титулу та посади – глави держави;

• Довічний характер перебування на посадіглави держави;

• Відсутність юридично закріпленого механізму відповідальності правителя (не несе політичної та юридичної відповідальності за свої дії за час правління);

• Монарх може зректись престолу і тим самим залишити посаду глави держави.

Види монархій

1.1. Абсолютна (необмежена) монархія – повнота державної влади зосереджена в руках монарха (Бахрейн, Оман, Катар, Саудівська Аравія)

Ознаки:

• закони видаються від імені монарха, який призначає уряд і є вищою судовою інстанцією;

• влада монарха необмежена, державні посади, якщо існують, роздаються за кровною спорідненістю (Бахрейн, Кувейт).

У сучасному світі ця форма правління не є поширеною, але там, де вона існує простежується тісний зв’язок із релігією (ісламом), а глава держави є одночасно і вищою духовною особою або «намісником Бога на землі», що значно підвищує його владний авторитет.

Також, особливе значення в управлінні справами такої держави має Сімейна рада – неформальна організація із числа найближчих родичів, яка може примусити монарха зректися престолу (Саудівська Аравія – Дівам – клан Саудітів складається із членів правлячої сім’ї та особливо шанованих знавців Корану).

1.2. Дуалістична ((конституційна)обмежена) – монархія, влада в якій поділена між монархом і парламентом ( Йорданія, Марокко, Непал)

Ознаки:

• влада монарха обмежена у законодавчій сфері;

• законодавчим органом є парламент;

• монарх має право розпустити парламент і є органом виконавчої влади, який призначає уряд, має право резолютативного та абсолютного вето – закон не вступає в силу без його згоди;

• виконавча влада належить монарху;

• парламент обирається особами які мають певний рівень освіти, має обмежені повноваження і не контролює монарха та уряд;

• інститут парламентської відсутності уряду відсутній.

1.3. Парламентська монархія (обмежена) – це монархія, де історично збережено інститут спадкового глави держави, але реальна влада належить парламенту (Австралія, Бельгія, Голландія, Норвегія, Велика Британія, Іспанія, Японія, Швеція)

Ознаки:

• суто представницькі функції монарха. Має право видавати нормативно-правові акти, але з дозволу парламенту і уряду, немає права вето (Японія) або не застосовує його (Велика Британія);

• парламент має широкі повноваження щодо прийняття найважливіших державних рішень;

• уряд призначається монархом, але має користуватися довірою парламенту і несе парламентську відповідальність. Право розпуску уряду належить монарху, але за умови вотуму недовіри парламенту або добровільної відставки уряду.

2. Республіка – це форма правління за якої всі органи державної влади обираються або формуються загальнонаціональними представницькими органами.

Ознаки республіки:

• Виборність глави держави та інших представницьких органів влади;

• Строковість перебування на посаді глави держави та інших органів влади;

• Особлива процедура формування глави держави та інших органів влади;

• Особливі вимоги до кандидата на посаду глави держави та інших органів влади;

• Встановлена законодавством юридична та політична відповідальність за діяльність.

2.1. Президентська республіка – поєднання в руках глави держави також функцій глави уряду ( Бразилія, США, Мексика, Єгипет, Заїр).

Ознаки:

• президент володіє широкими повноваженнями, має право вето, не має права розпуску парламенту, обирається позапарламентським шляхом безпосередньо населенням, є незалежним від інших державних органів;

• президент формує уряд та призначає інші органи державної влади;

• парламент є виборним і має суто законодавчу функцію, не може відправити уряд у відставку;

• уряд не підзвітний парламенту і несе відповідальність лише перед президентом.

У науці конституційного права виділяють суперпрезидентську республіку як крайню форму президентської республіки. В такій державі все вцілому замикається на особі глави держави, його обожнюють, а підгрунтям його владарювання є релігія чи специфічна ідеологія (Сирія, Єгипет).

2.2. Парламентарна республіка – домінуюча роль у здійсненні державної влади належить парламенту (Австрія, Чехія, Італія, Індія, Ірландія, Португалія, Угорщина).

Ознаки:

• президент формується непрямими виборами (особливою колегією виборщиків, парламентом), може формально бути наділений широкими повноваженнями, підписує закони та інші важливі нормативно-правові акти і не може відмовитись від підпису, однак усі акти видані ним мають бути погоджені главою держави та відповідним міністром;

• парламент здійснює законодавчу функцію та вирішує усі найважливіші питання країни, формує уряд;

• уряд призначається президентом, але фактично формує його парламент, відповідає лише пере парламентом;

• характерний розрив між юридичним і фактичним становищем всіх вищих органів державної влади (Австрія, Італія, Індія, Угорщина )

2.3. Змішані републіки (президентсько-парламентські; парламентсько-президентські) – сполучають у собі елементи та ознаки парламентських і президентських республік (Болгарія, Македонія, Португалія, Словенія, Хорватія).

Ознаки:

• президент є главою држави, який формується народом, може втручатись у політичний процес, бере участь у формуванні уряду, має право вето та право розпуску парламенту, а також право законодавчої ініціативи;

• однак, інститут президента виведенивй за межі виконавчої влади і він займає роль – арбітра між гілками влади;

• парламент формується шляхом прямого виборчого права, здійснює законодавчу функцію та вирішує питання життя держави, формує уряд;

• уряд призначається президентом та підзвітний парламенту, його очолює окрема посадова особа – Прем’єр-міністр – глава уряду, друга особа після президента.

В історії створення сформувались особливі форми правління:

• монархія з республіканськими елементами (Малайзія – монарх за Конституцією 1957 р. обирається строком на п’ять років із числа султанів дев’яти штатів);

• колективна монархія (ОАЕ – обирається шейх на 5 років із числа 7 емірів глав еміратів);

• республіка з монархічними елементами (по життєве президентство Югославія; Юнза-Бокасо; КНДР, де посада президента переходить у спадок);

• теократична (Швейцарія – де духовна влада має статус державної, парламент обирається, президент є главою виконавчої влади, поряд із ним є вищі духовні органи – рада експертів (вищий релігійний орган до складу якого входять авторитетні ісламські мудреці з необмежиними повноваженнями влади) та імам (вищий довічний духовний лідер, що обирається радою експертів)

• радянська (СРСР – дія принцип всевладності ради, яка наділена законодавчими, контрольними та розпорядчими функціями, її діяльність контролюється правлячою комуністичною партією і першим секретарем, вибори мають формальний характер, усі ради очолює Верховна Рада, президента як посадову особу заміщує колегіальний орган – Президія Верховної Ради, державна рада та ін.)

Під формою політико-територіального устрою розглядають національно-територіальну організацію державної влади та взаємовідносин центральних та регіональних органів;

або внутрішню організацію державної влади, принцип поділу країни на певні територіальні частини, їх юридичний статус та принцип взаємодії між собою.

Види політико-територіального устрою:

1. Унітарна держава – єдина держава територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які не мають ознак суверенітету (Велика Британія, Італія, Єгипет, Китай, Франція, Україна, Японія).

Ознаки:

• єдина конституція та єдине законодавство;

• існує єдиний законодавчий орган, а також єдина система інших органів влади;

• єдине громадянство;

• єдина судова система, яка є незалежною від будь-якої іншої влади;

• територія унітарної держави поділена на адміністративно- територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, а всі місцеві органи влади підпорядковані вищим органам державної влади;

• є наявними органи місцевого самоврядування, які не входять до системи органів державної влади. Держава може їм делегувати ряд повноважень територіальних органів державної влади і здійснювати контроль за їх виконанням;

• у міжнародних відносинах виступає єдиним суб’єктом.

Унітарну форму територіального устрою поділяють на:

• складну ( децентралізовану, де існує конституційний розподіл повноважень між центральною владою і територіальними одиницями (Італія)) Велика Британія, Нова Зеландія;

• просту ( централізовану, де не існує органів, які вправі вирішувати самостійно питання місцевого значення, а функції управління на місцях здійснюють призначені вищою владою адміністратори (окремі країни тропічної африки) Греція, Японія.

Адміністративно-територіальний поділ унітарної держави має кілька систем, а саме: дво-, три- і чотирирівневу системи. Зазвичай він включає такі види одиниць: області, провінції, губернаторства, департаменти, які в свою чергу поділяються на райони, повіти, округи тощо.

Особливістю унітарної держави є наявність у її складі автономій, які поділяються на адміністративно-територіальну (області в Іспанії); національно-територіальну (Гренландія в Данії); національно-державну (Каракалпакська республіка в Узбекистані).

2. Федеративна форма державного устрою – це складна союзна держава, складові частини якої (суб’єкти федерації) наділені певною політичною самостійністю та володіють певними ознаками державності (США, Росія, Індія, Канада, Мексика, Швейцарія, ФРН).

Територія федеративної держави не завжди являє одне ціле. Її складові частини мають назву – суб’єкти федерації: у Аргентині, Пакистані – провінції; Австрія, ФРН – землі; Австралія, Бразилія, Індія, Мексика, США – штати; Югославія, Росія – республіки, краї, округи; швейцарія – кантони.

Ознаки:

• основою організації федерації є територіальний принцип (Бразилія, Австралія, Мексика), але іноді національний принцип: етнічний, релігійний чи мовний (Канада, ФРН, Швейцарія) і той і інший (США);суб’єкти федерації, наділені суверенітетом, але мають обмежену зовнішньополітичну компетенцію;

• федеративні держави є демократичними за політичним режимом та республіками за формою правління (здебільшого), але є й монархії – ОАЕ, Канада, Австралія, Малайзія;

• суб’єкти федерації наділені правом мати власну конституцію, парламент, уряд, громадянство, державну символіку та власне законодавство, але все це дозволяється мати в межаж загальнодержавного законодавства.

• суб’єкти федерації не може бути суб’єктом міжнародних відносин, без дозволу федерації

• для федерацій характерний бікамералізм (дві палати): верхня палата забезпечує представництво суб’єктів федерації, нижня – орган загальнонаціонального представництва; повноваження між центром і регіонами чітко розподілені;

• суб’єкти федерації не володіють правом сецесії, тобто правом добровільного виходу із союзу. Усі спроби сецесії нажальнайчастіше призводять до внутрішніх конфліктів та збройного протистояння.

Характеристика суб’єктів федерації:

• кількість суб’єктів федерації різна: Австралія та ефіопія – по 9; Венесуела – 28; Канада – 10; Малайзія – 13; Мексиці – 31; Нігерія – 36; США – 50; швейцарія – 20;

• їх статус визначається двояко: симетричні, де вони рівноправні між собою (ФРН, ОАЕ, Австралія); асиметричні – мають різний правовий статус (США, Індія, Росія);

• наявність своєї конституції, які приймаються ними самостійно;

• наявність власних законодавчих органів, які приймають закони, що діють на території суб’єкта;

• мають свій уряд, де главою є губернатор, прем’єр-міністр, головний міністр;

• мають свою судову систему і навіть Верховні суди, які діють паралельно із федеральними судами;

• мають своє громадянство;

• представлені у палаті федерального парламенту.

Розмежування компетенції між федерацією та суб’єктами за допомогою Конституції та законів:

1. виключно федеральна – федеральні органи володіють владними повноваженнями та здійснюють їх, можуть делегувати повноваження суб’єктам (США);

2. виключно суб’єктів федерації – мають та здійснюють владні повноваження та можуть делегувати їх центру і органам місцевого самоврядування (ФРН);

3. спільна – владні повноваження мають і ті і інші, їх компетенція може бути чітко розподілена або має конкуруючий характер (Індія);

4. невизначена – незакріплена у Конституції (Австрія).

Слід зауважити, що до складу багатьох федеральних держав входять територіальні утворення, які не є суб’єктами федерації. Їм не властива наявність конституції, управління ними відбувається за допомогою федеральних органів. До них належать:

• федеральні території – територіальні одиниці безпосередньо підпорядковані центральній владі (Віргінські острови у США, три території у Канаді, союзні території у Індії);

• федеральні округи – столиця з прилеглою місцевістю (Федеральний округ Колумбія із столицею Вашингтон у США; федеральний округ Абуджа в Нігерії);

• федеральні володіння – незаселені або населення має переміннй склад (служби маяків, метеостанції наукові експедиції тощо, 72 острови у Венесуелі).

3. Конфедерація – це державно-правовий союз суверенних держав, створений для досягнення певних цілей. Вона розглядається як тимчасовий та нестійкий союз держав, яка створюється та існує дуже короткий час.

Конфедераціями були: США або Північноамериканські об’єднані штати (1781-1787), Швейцарія (1815-1848), Об’єднана Арабська республіка у складі Єгипту та Сирії створена у (1958-1961), Сенегамбія (1981-1988).

Ознаки:

• не утворює нової держави, а її учасники зберігають свій суверенітет і мають право виходу із конфедерації у будь-який час;

• засновується на основі договору;

• не має єдиного громадянства, фінансової бази, території тощо;

• відсутні органи централізованої влади, а співпраця відбуваються на рівні представників держав, що входять до конфедерації, наприклад глав урядів, міністрів уряду та ін.;

• рішення виконуються урядами;

• відсутня єдини податкова система, а фінансове наповнення відбувається із внесків держав.