Тема 2. Конституції зарубіжних країн.

1. Поняття конституції. Сутність конституцій. Функції конституцій. Спільні ти відмінні риси конституцій. Форма та структура конституції.

2. Порядок прийняття, зміни та скасування конституцій в зарубіжних країнах.

3. Основні способи внесення змін та доповнень до конституцій.

4. Види конституцій та їх класифікація.

5. Поняття конституційного контролю (нагляду).

Термін «конституція» походить від латинського слова, що в перекладі означає «устрій», «установлення».

Становлення конституцій розпочалося у період розвитку буржуазної держави і права (США-1787 р., Франція -1791 р. та інші).

Конституція має багато визначень, але зазвичай її розглядають як правову категорію, яка являє собою систему правових норм, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людиною, суспільством і державою та встановлюють засади суспільного і державного ладу.

Конституція – це комплекс норм, змістом яких є принцип народного суверенітету, основні фундаментальні права і обов’язки людини, принципи законності, правомірності, як основа державного ладу.

Варто зауважити, що в конституційному праві існує декілька значень терміна «конституція»:

1. в матеріальному значенні – це писаний акт (сукупність актів або конституційних звичаїв), який проголошує, гарантує права і свободи людини і громадянина, визначає основи суспільного устрою, форму правління і територіального устрою, основи організації центральних та місцевих органів влади, їх компетенцію, державну символіку і столицю;

2. у формальному значенні про конституцію говорять як про закон (групу законів), що мають вищу юридичну силу по-відношенню до інших нормативно-правових актів і законів (це закон для законів);

3. юридична конституція - це певна система правових норм, що здійснює загальне регулювання суспільних відносин;

4. фактична конституція – це самі відносини, що існують у суспільстві та державі, тобто реальний порядок організації та здійснення державної влади, реальні стосунки між особою та державою.

Таким чином, слід наголосити, що розходження між фактичною та юридичною конституцією є результатом зміни співвідношення політичних сил, що відбувається після прийняття юридичної конституції. На практиці зустрічається скрізь явище недійсності або фіктивності частини норм конституції (найчастіше спостерігається у країнах із авторитарним або тоталітарним політичними режимами, де юридичні конституції, що проголошують принцип демократизму, народовладдя не реалізовуються на практиці). Тож, у зв’язку з вище викладеним, поняття «конституції» найчастіше вживається у формально-юридичному значенні, яке тлумачиться як закон або закони, що мають вищу юридичну силу.

Отже, конституція - Основний Закон держави, акт найвищої юридичної сили, що регулює найбільш важливі суспільні відносини в державі.

Сутність конституції:

1) Юридична сутність – має найвищу юридичну силу, яка полягає:

• у формальному розумінні, – її норми мають перевагу над положеннями інших джерел права; закони та підзаконні акти повинні прийматись передбаченими у Конституції органами та за встановленою процедурою;

• у матеріальному розумінні, – нижчі за рівнем правові норми повинні по суті відповідати нормам Основного Закону.

2) Соціальна сутність: у тому, що вона відображає ідеї та інтереси певної соціальної спільноти

3) Політична сутність: закріплює співвідношення соціальних і політичних сил у суспільстві.

Функції конституції:

• політична – є правовою основою політичної системи суспільства, визначає правила поведінки усіх учасників політичного процесу в країні;

• юридична – закріплює місце конституції в системі правових актів; визначає її як основне джерело права в державі, виступає основою всієї системи правового регулювання суспільних відносин;

• організаційна – закріплює механізм здійснення державної влади, систему вищих органів державної влади та місцевого самоврядування, форму держави.

• ідеологічна – формує правосвідомість громадян;

Спільні риси конституцій:

1. проголошення народного суверенітету;

2. закріплення форми правління, політичного режиму, територіального устрою;

3. принцип розподілу влади;

4. усі Конституції закріплюють демократичні права і свободи людини і громадянина;

5. закріплюють основні положення законодавчого процесу;

6. закріплюють положення про міжнародну співпрацю;

7. закріплюють положення, щодо конституційного контролю;

8. закріплюють організацію державної влади.

Форма і структура конституції:

Під формою конституції розглядають спосіб організації та вираження конституційних норм.

За формою бувають:

А) Писані:

• Кодифіковані (єдиний писаний акт, який регулює усі основні питання конституційного характеру) (Бразилія, Іспанія, Росія, Мексика, Фінляндія та ін.);

• Некодифіковані (декілька писаних актів, які у своїй сукупності регулюють усі основні питання конституційного характеру (Австрії, Швеції, Ізраїлю)

Б) Неписані (конституції незафіксовані у документах концепції, доктрини, звичаї, що визначають організацію суспільного та державного життя; існують зазвичай тимчасово, наприклад, після державного перевороту або революції (Оман, Велика Британія, Нова Зеландія);

В) Змішані (частково писані і включають закони та судові прецеденти, частково складаються із звичаїв та доктринальних джерел (Велика Британія, Нова Зеландія).

Структура конституції:

• Преамбула – вступна частина (цілі, історичні аспекти прийняття, видання).

• Основна частина (структурні одиниці: глави, розділи, статті, пункти та ін.) – текст конституції, зокрема, норми про права, свободи, основи суспільного устрою, про систему та статус державних органів, про державну символіку та ін.

• Заключні та перехідні положення – вступ у дію конституції, порядок внесення змін та доповнень, визначення строку вступу в дію окремих конституційних норм, реалізація яких неможлива одночасно із вступом конституції в силу, встановлюються строки видання законів на які посилається конституція.

• Додаткові положення – містять норми тлумачення, окремі винятки із загальних правил, встановлених конституцією, тощо.

Порядок прийняття, зміни та скасування конституцій в зарубіжних країнах.

Прийняттю конституції передує підготовка проекту конституції. У різних країнах цьому етапу приділяється значна увага у конституційному праві та різні органи влади до нього залучаються і все це вагомо впливає на якість та зміст конституції держави.

Способи підготовки проекту конституції:

• установчими зборами ( напр., Конституції: Італії 1947 р., Індії 1949 р.);

• парламентом (напр. Конституції: Франції, Польщі);

• групою радників при Президентові (напр., Конституція Алжиру 1989р.);

• воєнними представниками (напр., Туреччини 1982 р., Нігерії 1989 р.);

• місцевою владою за участю радників метрополії (напр. Конституція Мадагаскару 1960 р.);

• на загальнонаціональній конференції представників партії (напр., Конго, Чехія).

Способи прийняття конституцій:

1. Октроювання – дарування Конституції одностороннім актом главою держави (Йорданія 1952 р., Непал 1962 р. та ін.).

2. Прийняття конституції парламентом – найбільш поширений спосіб. Зазвичай парламенти приймають конституцію більшістю голосів, тобто 2/3 від загального числа членів парламенту (Конституції Японії 1947 р., Румунії 1991 р.);

3. Прийняття конституції установчими зборами - зазвичай новоствореними державами, які кардинально змінили свій політичний устрій та правління; виборний орган, головною метою якого є створення конституції (Італія 1947 р., Югославія в 1945-1947рр.);

4. Прийняття конституції на референдумі – також поширений спосіб, референдум проводиться для прийняття конституції, розробленої та прийнятої парламентом чи установчими зборами або ж виносять на обговорення народу проект (Іспанія 1976 р., Румунія 1991 р.)

5. Договірний характер – мали конституції, підписані, з однією сторони монархією, з іншої – виборчими органами (Греція 1844 р., Кіпр 1960 р.).

Слід зауважити, що вказані способи прийняття конституції не стосуються мусульманських країн через те, що ті мають певні особливості у конституційному і державно-правовому розвитку, які обумовлені релігією – ісламом (системою релігійних та суспільно-політичних поглядів, що містить окремі принципи здійснення державного владарювання). Також мусульманське право заперечує верховенство конституції як основного закону. Юридичною основою суспільного і політичного життя тут виступають священні книги – Коран і Суна, що є базою мусульманського права – шаріату. Іслам як особлива релігія заперечує цілісну концепцію існування державності, що породжує, в свою чергу співіснування релігійних культів із політико-державними інститутами європейського типу (Іран, Пакистан, Афганістан).

Основні способи внесення зміни та доповнень до конституцій:

• гнучкий – зміни та доповнення вносяться до конституцій шляхом прийняття звичайного закону (Велика Британія, Ізраїль, Болгарія).

• жорсткий – зміни та доповнення в більш жорсткому порядку – кваліфікованою більшістю у парламенті чи повторним голосуванням (подвійним вотумом) (Португалія), шляхом референдуму, а також ратифікації органами суб’єктів федерації (Бельгія, Греція, Італія, Фінляндія).

• особливо жорсткий – зміни та доповнення вносяться в особливому порядку проведення референдуму, затвердженням поправок органами суб’єктів федерації та ін. (США, Ірландія, Австрія, Франція, Нідерланди).

• змішаний – окремі частини конституції змінюються по-різному (Індія, Україна).

Однак слід зазначити, що більшість конституцій встановлюють певні обмеження зміни окремих положень конституції (обмеження по суті: форма правління, територіальна цілісність; за часом здійснення зміни: воєнний та надзвичайний стан)

Види конституцій та їх класифікація:

1) за формою правління:

а) республіканські;

б) монархічні.

2) за формою територіального устрою;

а) унітарні;

б) федеративні;

в) суб’єктів федерації.

3) за часом дії:

а) постійні – постійними є більшість конституцій;

б) тимчасові – вони за звичай діють до встановленого строку;

відомі у світі й такі, які встановлюють власну незмінюваність за будь-яких умов, як от Мексика та Греція

4) за політичним режимом в державі:

а) демократичні – гарантують визначене коло прав і свобод, дозволяють вільне утворення і діяльність політичних партій, передбачають виборність органів влади;

б) недемократичні – обмежують права та свободи людини та громадянина, встановлюють панування однієї ідеології:

- авторитарні (закріплюють панування однієї партії, обмежують повноваження представницьких органів, містять широкі можливості для ліквідації чи обмеження проголошених прав і свобод);

- тоталітарні (висока ідеологічна насиченість та визнання єдиної ідеології, як при комунізмі (СРСР) чи ісламі (Іран)

5) за способом внесення змін:

а) гнучкі – у їх текст легко вносити доповнення;

б) жорсткі – таку конституцію важко змінити (США, Японія 1946 р.)

в) особливо жорсткі – такі конституції змінити фактично не можливо;

6) за способом прийняття:

а) народні (США, Італія, Індія, Болгарія);

б) договірні (ОАЕ проект якої підписаний усіма правителями еміратів);

в) даровані (Монако, Марокко, Кувейту;

Поняття конституційного контролю (нагляду):

Вперше конституційний контроль був запроваджений у Верховному Суді під головуванням Джорджа Маршалла в США у 1803 р., щоб перевірити відповідність нормативно-правового акту конституції.

За походженням та поширенням розрізняють два основних види контролю:

1. американський або децентралізований конституційний контроль є більш поширеним в світі та спостерігається в таких країнах ( США, Данія, Мексика), зазвичай здійснюється судами загальної юрисдикції.

2. європейський або централізований конституційний контроль є менш поширеним (Австрія, Італія), здійснюється спеціалізованими або спеціально уповноваженими на те органами, наприклад Конституційним судом.

Конституційний контроль – це форми та засоби, за допомогою яких уповноважені на те органи перевіряють відповідність конституції актів та дій органів публічної влади.