Опорний конспект лекцій

Тема 1. Поняття, предмет, система та джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн (далі д(к)пзк).

1. Д(К)ПЗК: поняття та загальна характеристика.

2. Система Д(К)ПЗК.

3. Конституційно-правові відносини в зарубіжних країнах, їх сутність та характерні риси.

4. Джерела Д(К)ПЗК.

Д(К)ПЗК є порівняно молодою наукою та галуззю права. Перші спроби її становлення припадають на період стародавньої держави і права, коли мислителі намагалися проаналізувати форми держави та їх удосконалити. Однак, їх погляди мали політичне та філософське забарвлення. В епоху феодалізму Б. Спіноза, Ш. Монтеск’є, Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо висунули перші справжні концепції конституційного права.

Д(К)ПЗК – це фундаментальна, основоположна галузь права більшості країн світу, що складається з правових норм, які регулюють основи устрою держави, суспільства і

Проте, сучасного вигляду Д(К)ПЗК набула у другій половині ХІХ століття, коли відокремилась остаточно від філософії та соціології. Початок ХХ століття ознаменований новим розвитком історії конституційно-правової думки. Серед вчених, які займалися її розвитком були: Г. Еллінек, А. Есмен, К. Кокошкін, Г. Кельзен.

Обсяг конституційно-правового регулювання у різних країнах може відрізнятися. Конституція як основний закон на це дуже впливає. Так, з її прийняттям у більшості країн визначаються два основні блоки питань правового регулювання конституційного права: 1) основи устрою держави; 2) гарантування найважливіших прав людини і громадянина.

Також слід зазначити, що вперше конституції з’явилися як правові акти, які мали на меті обмежити державну владу та закріпити можливість здійснення влади населенням, що породило в свою чергу нові види відносин: безпосередньої демократії, політичних прав, громадянства, місцевого самоврядування. Їх регулювання не завжди було можливим за допомогою конституцій і тому в нагоді стали інші види правових актів.

Найменування галузі у ряді країн залежить від обсягу предмета конституційного регулювання. Так, у державах, де стверджується конституціоналізм звичніше чути назву «конституційне», і навпаки - за його заперечення – «державне».

Існує думка відмінної назви даної галузі і за видами правових систем. Так, термін «державне право» вживається здебільшого в тих державах, де є абсолютизація ролі держави, а саме: країни із германсько-правовою системою (ФРН, Росія), а термін «конституційне право» вживається в країнах з англосаксонською та романською правовими системами, через те, що історично їх формування розпочалось зі становленням конституційного ладу (Великобританії, США, Франції, Італії).

Але багато сучасних дослідників даної проблеми вважають, що поняття державне і конституційне право є тотожними.

При вивченні даної навчальної дисципліни вживання назв «державне» або «конституційне» право будемо також вважати тотожними.

В цілому державне (конституційне) право зарубіжних прийнято розглядати в трьох аспектах:

• як галузь права конкретної країни (держави);

• як наука;

• як навчальна дисципліна в системі юридичної науки;

Конституційне право – як галузь права конкретної держави – є пріоритетною галуззю публічного національного права, норми якої закріплюють засади політичної, економічної та соціальної функції суспільства, порядок формування, організацію та компетенцію органів державної влади, територіальну організацію влади, та взаємовідносини держави і особи;

це також система юридичних норм, які регулюють відносини, що складаються у процесі взаємодії індивіда, суспільства та держави, пов’язані із здійсненням публічної влади.

Системоутворювальними елементами даної галузі права є:

Предмет Д(К)ПЗК – суспільно-політичні відносини, закріплені в основних джерелах правових систем, які виникають між людиною, суспільством і державою.

Предмет регулювання конституційного права зарубіжних країн становить:

1. Основи суспільного ладу;

2. Основи державного ладу;

3. Конституційно-правовий статус людини і громадянина;

Методи Д(К)ПЗК – це сукупність способів та прийомів впливу на суспільні відносини.

Метод Д(К)ПЗК

Методи конституційного права зарубіжних країн:

загальні:

-зобов’язання- передбачає необхідність виконати вимоги норм. У такій формі закріплюється більшість конституційно-правових відноси.

- заборони – передбачає необхідність утриматися від вчинення дій, не дозволених нормою права (напр., ст. Конституції Японії 1946 р. «Свобода думки і совісті не повинна порушуватись);

- дозволу – передбачає можливість використати, у разі потреби, необхідну норму права ( напр., ст. 77 Конституції Румунії 1991 р. «До промульгації Президент може один раз вимагати перегляду закону Парламентом»);

спеціальні:

- конкретизації;

- проголошення;

- підтвердження;

- установлення.

На відміну від інших галузей права, кожна з яких регулює певні однорідні суспільні відносини (трудове-трудові; кримінальне-злочин і покарання; та ін.) норми конституційного права регулюють основи усіх найбільш важливих суспільних відносин, як: основи життя особи, колективу, суспільства, держави.

Як наука конституційне право - це система знань про специфіку конституційно-правового регулювання у сфері організації і здійснення публічної влади і правового становища особи;

також становить цілісну систему теоретичних узагальнень, що досліджує національне конституційне право кожної держави, вбачаючи у ньому фундаментальну галузь системи права;

це галузь знань, предметом якої є вивчення процесу формування, еволюції, функціонування інститутів та норм конституційного права.

Джерелами науки є – доктрини, гіпотези, ідеї, рекомендації, що мають на меті удосконалення законодавства, політичних процесів та певних, конкретних інститутів держави.

Функції науки Д(К)ПЗК:

• пізнавальна – отримання достовірної інформації про явище;

• прогностична – дається оцінка і прогноз тім чи іншим діям, явищам, ситуаціям;

• комунікативна;

• прикладна;

Як навчальна дисципліна має на меті узагальнити весь зарубіжний досвід розвитку конституційного права та інших національних галузей права для отримання певних знань.

Система навчального курсу має такий склад:

• загальна частина – містить основні інститути в узагальненому вигляд, стосується основних понять, принципів;

• особлива частина – розглядає конкретно кожну країну окремо;

Об’єктом конституційного права зарубіжних країн є ті аспекти суспільного життя, механізм регулювання яких передбачений нормами національного конституційного права певної країни.

Отже, конституційне право можна визначити як систему правових норм певної країни, що закріплює статус людини у суспільстві та державі, основи суспільного та державного ладу, порядок формування та організації діяльності органів публічної влади у країні.

Конституційне право зарубіжних країни становить складну систему. Як і будь – яка система, конституційне (державне) право зарубіжних країн включає значну кількість взаємодіючих частин та елементів

Система конституційного права зарубіжних країни:

1. Принципи – основа система конституційно-правові норми регулюють суспільні відноси.

Існує дві великі групи принципів:

А) загальні: розподілу влади; законності; невідчужуваність прав; народне представництво;

Б) спеціальні: захист своїх прав; судовий захист; несумісність депутатського мандату; несумісність діяльності; недоторканість суддів;

2. Конституційно-правові інститути – система норм конституційного права, що регулюють однорідні та взаємопов’язані суспільні відносини.

Конституційно-правові інститути:

• правового статусу людини та громадянина;

• основ суспільного ладу;

• народного представництва;

• форми держави: форми правління, форми політичного режиму, форми політико-територіального устрою;

• виборчого права;

• конституційного контролю.

3. Конституційно-правові норми – загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені та санкціоновані державою з метою регулювання суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права;

Однак, кпн має певні особливості:

• регулює найбільш важливі (істотні та широкі) суспільні відносини;

• має загальний характер;

• немає зв’язку між конкретним правом та обов’язком;

• оформлює правові основи держави;

• має особливу структуру (відсутня санкція)

Класифікація конституційно-правових норм:

за функціональною спрямованістю:

а) регулятивні;

б) охороні;

в) установчі;

за способом впливу на суб’єктів права:

а) уповноважуючи;

б) зобов’язуючі;

в) заборонні;

г) уповноважуючі та забороняючі одночасно;

за характером регулювання суспільних відносин:

а) матеріальні;

б) процесуальні;

за дією в часі:

а) постійні;

б) тимчасові;

в) виключні;

за способом викладу:

а) норми прямого впливу;

б) відсильні;

в) банкетні;

з точки зору механізму впливу на соціальну дійсність:

а) норми-цілі;

б) норми-дефініції;

в) норми-принципи;

Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, які врегульовані нормами конституційного (державного) права та виникають, змінюються і припиняються між суб’єктами КП.

Особливості конституційно-правових відносин є:

• виникають та реалізуються у сфері державно-правової діяльності;

• закріплюють особливий порядок реалізації прав і обов’язків всіх учасників;

• являються різновидами політико-правових відносин і мають особливе коло суб’єктів;

Структура конституційно-правової норми:

1. Об’єкт – це явище, матеріальна чи духовна реальність, з приводу якої виникають, змінюються та припиняються відносини, які регулюються конституційним правом:

• територія;

• державна символіка;

• мова;

• столиця;

• бюджет;

• влада (або політична влада – це основний об’єкт);

2. Суб’єкт – поділ на фізичні та юридичні особи не є доречним як у інших галузях права, бо тут можуть бути суб’єктами і інші соціальні спільноти з особливим правовим статусом. Тому до суб’єктів Д(К)ПЗК відносять:

• громадяни;

• іноземці;

• держава як носій влади;

• народні депутати;

• виборці;

• глава держави;

• народ;

• національні спільноти;

• автономії;

• громадські та релігійні організації;

• політичні партії;

• збройні сили;

• органи та установи місцевого самоврядування;

• суб’єкти федерації;

3. Зміст – реальна поведінка суб’єктів та сукупність прав і обов’язки учасників конституційно-правових відносин:

- фактичний (реальна поведінка суб’єктів );

- юридичний ( їх суб’єктивні права та юридичні обов’язки)

Джерела конституційного права зарубіжних країн – це ті форми, в яких дістали своє вираження правові норми; - це результат правотворчості публічних органів та безпосередньо народу; - у своїй сукупності вони утворюють складну як за структурою, так і за змістом систему;

Система джерел конституційного права зарубіжних країн:

Формалізовані:

• Конституція – основний закон у більшості країн світу (винятком є деякі мусульманські країни)

• Закони:

а) конституційні закони:

б) органічні – приймаються за прямими приписами Конституції, тільки у складній процедурі, на відміну від звичайних;

в) звичайні – врегулюють різноманітні види суспільних відносин;

г) надзвичайні – призупиняють дію окремих норм, приймаються на визначений час, мають особливий порядок прийняття;

• Регламенти парламентів – встановлюють внутрішню організацію і процедуру роботи; - можуть прийматися у формі постанов кожної палати і не вимагають погодження з іншою палатою та підпису глави держави (ФРН); - можуть прийматися у формі закону при однопалатному парламенті (Китай), а подеколи і при двопалатному (Польща);

• Акти органів конституційного контролю;

• Акти глави держави та органів виконавчої влади – між такими актами існує певна субординація: нормативні акти нижчих державних органів не повинні суперечити актам вищих органів; - акти глави держави та органів ВВ мають найбільш широку сферу застосування і за своєю юридичною силою поступаються лише актам, які мають силу закону;

• Міжнародно-правові акти (договори: міжнародні, внутрішні (між суб’єктами федерації, про конституційні питання, про розподіл вищих посад, про розподіл держави)

Неформалізовані джерела Д(К)ПЗК:

• судові прецеденти;

• конституційні звичаї;

• правова доктрина;

• релігійна норма.