- •1. Предмет юридичної психології
- •2. Система юридичної психології
- •3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками
- •1.Пізнавальна функція методів юридичної психології
- •2. Система методів юридичної психології
- •3. Використання методу тестування в юридичній практиці
- •Тема 3 Історія юридичної психології
- •1. Передумови застосування психологічних знань у судочинстві
- •2. Розвиток і становлення юридичної психології
- •Тема 4 психологічний аналіз діяльності людини. Бмоційно-вольові процеси і стани
- •1. Поняття і структура діяльності. Вміння і навички
- •2. Поняття волі і вольової дії. Етапи формування складного вольового акту
- •3. Емоції і почуття
- •4. Поведінка людини в конфліктних емоційних ситуаціях. Психічні стани особистості у процесі вчинення злочину
- •Тема 5 особистість і структура її психічних властивостей
- •1. Поняття особистості. Співвідношення соціального і біологічного в особистості
- •2. Фізіологічні основи темпераменту і його поняття
- •3. Типи темпераменту та його властивості
- •4. Поняття і структура характеру
- •5. Закономірності формування здібностей
- •Тема 6 психологічна характеристика процесуальної діяльності
- •1. Особливі умови процесуальної діяльності як професії
- •2. Професійні якості і психологія осіб, які здійснюють провадження у справі. Поняття професіограми
- •3. Психологічні основи доказування
- •4. Психологія планування та організації процесуальної діяльності
5. Закономірності формування здібностей
індивідуальних особливостей особистості належать здібності. За своєю сутністю здібності — це такі індивідуально-психологічні особливості, що виявляються в процесі оволодіння діяльністю, у ході набування знань, умінь і навичок. Здібності розвиваються в процесі життя індивіда2. Різні люди за однакових умов різними темпами оволодівають знан¬нями, уміннями і навичками в тій чи іншій сфері діяльності. Одна людина витрачає багато зусиль і часу, а інша «схоплює на льоту». 1 Зокрема, було проведено експеримент щодо чесності: агенти комісії з боротьби з корупцією в поліції Нью-Йорка, одягнені в цивільне, вручали поліцейським, які стояли на посту, нібито знайдені на вулиці гаманці з 20-50 доларами і адресою власника. Лише половина власників одержала гаманці з рук поліцейських (див.: Популярная психология: Хрестоматия: Учеб. пособ. / Сост. В. В. Мироненко. - М.: Просвещение, 1990. - С. 377). 2 Історії психології відомі й інші підходи до цієї проблеми. Існувало вчення (френологія), відповідно до якого здібності людини пов'язували з особливостями будови головного мозку. Автор учення Ф. Галль розробив відповідні «френологічні» карти, які відображають «шишки здібностей». Дослідження природи здібностей передбачає необхідність ураху¬вання трьох істотних ознак (Б. М. Теплов): по-перше, під здібностями розуміють індивідуальні психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; по-друге, здібностями називають не всі інди¬відуальні особливості, а лише такі, що стосуються успішності вико¬нання якої-небудь діяльності; по-третє, поняття «здібності» не зводить¬ся до тих знань, умінь і навичок, що уже виробилися в людини, а пе¬редбачає певний генетичний момент. Слід зазначити, що здібності є не тільки результатом розвитку, а й дії уроджених особливостей. У цьому плані важливе значення має по¬няття обдарованості. Обдарованість — це своєрідність природних передумов, наявність внутрішніх умов, що лежать в основі здібностей. Іншими словами, здібності — це обдарованість у розвитку. В психологічній літературі зазначається, що існують найбільш спри¬ятливі, оптимальні строки в розвитку і становленні окремих здібностей. Цікавими є спостереження канадського вченого Генрі Лемана, який працював над цією проблемою приблизно 20 років. На його думку, у по¬етів цей вік визначається між 26 і 30 роками, у лікарів — 33-34, у ху¬дожників — 30-35, а у письменників — 40^4 роками1. Обдарованість може привести до раннього розвитку здібностей. Так, музичні здібності Вольфганга Амадея Моцарта, Франца Йозефа Гайдна, М. А. Римського-Корсакова виявилися в 4 роки; творчі здібності І. Ю. Рєпіна — в 4-5 років, у Санті Рафаеля — у 8 років; О. С. Пушкін почав писати вірші в 9 років. Певне значення в розвитку здібностей мають задатки (нахили) — ви¬ражені анатомо-фізіологічні особливості організму (хороший кровообіг мозку, рухливість нервової системи та ін.). Задатки не визначають розви¬ток здібностей автоматично. Здібності — це не задаток у розвитку. На формування здібностей впливає низка умов: спрямованість осо¬бистості, розумова і фізична активність, інтерес до діяльності, уява тощо. У психології розрізняють загальні і спеціальні здібності. Існують літературні, математичні, педагогічні, художні та інші здібності. У пси¬хології розглядають також теоретичні і практичні здібності. їхня від¬мінність полягає в тому, що перші визначають схильність особистості до абстрактно-теоретичних міркувань, другі — до практичних дій. Здібності пов'язані з існуванням трьох типів людей: «художнього», «розумового» і «проміжного» (за термінологією І. П. Павлова). Така ти¬пологія пов'язана із вченням, відповідно до якого вища нервова діяльність людини характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої сигнальної системи — образної, емоційної і другої, пов'язаної із сигналі¬зацією цих образів за допомогою слова — сигналу сигналів. 1 Див.: Когда в человеке пробуждается гений // Знание - сила. - 1971. — № 7. -С. 49. Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує «художній» тип, відносна перевага сигналу сигна¬лів — «розумовий» тип, рівне їхнє представництво — середній («проміж¬ний») тип людей. Зазначені розходження пов'я.зують з функціями лівої (словесно-логічної) і правої (образної) півкуль головного мозку. Є два рівні розвитку здібностей: 1) репродуктивний — відображає високе вміння засвоювати знання, опановувати діяльність і виконувати її за зразком; 2) творчий — уміння створювати нове, оригінальне, творче. Високий рівень у розвитку здібностей називають талантом. Та¬лант — це сполучення здібностей, що дає змогу людині успішно і ори¬гінально виконувати будь-яку діяльність. Результати діяльності тала¬новитої людини вирізняються принциповою новизною. Слід зазначити, що про талант йдеться тоді, коли спостерігаються сполучення здібностей, певна їхня сукупність. Ізольована здібність не може бути аналогом таланту (навіть якщо вона має високий рівень розвитку). Про це свідчить дослідження психіки людей, що мали ейде¬тичну (феноменальну) пам'ять. Хоча, як відомо, саме в пам'яті, її міцності багато хто готовий бачити «еквівалент» таланту. Так, протягом декількох десятиліть група московських психологів проводила екс-перименти з випробуваним Ш., який мав феноменальну пам'ять (екс¬периментальна психологічна лабораторія О. Р. Лурії). Мнемонічні' здібності ПІ. ні в кого не викликали сумнівів. Випробуваному пропо¬нували низку слів, потім чисел, потім букв, ряд цей зростав до трид¬цяти, до сімдесяти, до ста елементів — Ш. його спокійно відтворював і в прямій і зворотній послідовностях. Він відтворював його і через п'ятнадцять років. Закривавши очі, Ш. говорив: «Так, так... Це було у вас на тій квартирі... ви сиділи за столом... ви були в сірому костюмі... я бачу, що ви мені говорили». І перелічував запропоновані йому п'ятнадцять років тому слова і цифри. Пам'ять Ш. не мала меж ні за обсягом, ні за міцністю. У діяльності людини пам'ять — це лише один з чинників, від якого залежить успіх творчості. Ш. не розвив у себе інших здібностей, крім здатності запам'ятовувати2. 1 Мнемоніка - мистецтво запам'ятовування; існує система прийомів, що полегшують запам'ятовування і збільшують обсяг пам'яті. У Стародавній Елладі богиню Мнемозіну вважали матір'ю дев'яти муз науки і мистецтва. 2 Див.: Лурия А. Р. Маленькая книжка о большой памяти (Ум мнемониста). - М.: Изд-во МГУ, 1968. Вищий ступінь у розвитку здібностей в психології називають гені¬альністю. Вона пов'язана зі створенням якісно нових, унікальних творів, відкриттів. Тільки геній прокладає такі нові шляхи, якими йдуть послідовники і просувають людство вперед. До таких учених належать Леонардо да Вінчі, Ісаак Ньютон, Д. І. Менделєєв, Альберт Ейнштейн та ін. Виділяють два типи геніїв: 1) генії, які опромінюють велич від¬криття; 2) генії-волевики. Водночас потрібно зазначити, що без праці не може бути справжньої геніальності.
