Тема 5 особистість і структура її психічних властивостей

1. Поняття особистості. Співвідношення соціального і біологічного в особистості

Термін «особистість» спочатку означав маску, яку надягав актор театру. Тому використання терміна «особистість» щодо окремого ін¬дивідуума підкреслює його роль у суспільному житті, суспільстві. Особистість — це насамперед суб'єкт певних соціальних відносин і свідомої діяльності, людина, яка має соціальні і психологічні осо¬бливості. У психологічній літературі є різні визначення поняття «осо¬бистість». Деякі з них: особистість — суб'єкт суспільної поведінки і комунікацій (Б. Г. Ананьєв); особистість — це індивід, який визначає свою активну позицію щодо всього оточуючого: до праці, соціального ладу, боротьби мас, задач колективу, долі іншої людини (Є. П. Кряжев); поняття особистості позначає людського індивіда як члена суспільства, узагальнює інтегровані в ньому соціально значущі риси (І. С. Кон); особистість — людина як суспільний індивідуум, суб'єкт пізнання та об'єктивного перетворення світу, розумна істота, яка володіє мовою і виявляє здатність до трудової діяльності (А. В. Петровський); осо¬бистість — людина як носій свідомості (К. К. Платонов). Особистість — це біосоціальна істота, що має дві сторони: біоло¬гічну (живий організм) і соціальну (член суспільства). Не можна ігно¬рувати біологічні основи в особистості і обмежуватися лише соціальни¬ми особливостями. Людина — жива істота, якій притаманні природні закономірності (ембріональний розвиток, стать, зміна життєвих про¬цесів в організмі та ін.). Тому необгрунтована соціологізація людини (як homo sapiens) неприпустима. З іншого боку, особистість не може роз¬глядатися як замкнена в собі біологічна індивідуальність (3. Фрейд). Особистість досліджується багатьма науками. Психологія вивчає особистість як свідому істоту, духовну сутність. Об'єктом її вивчення є насамперед психічні процеси, стани і властивості в їхньому взаємозв'язку та залежностях. Кожна людина є індивідуальною і неповторною. Особистість ви¬різняється індивідуальністю, має індивідуальні властивості. Водночас можна говорити про психологічну структуру особистості, яка охоплює: 1) темперамент (психологічні властивості, що визначають динаміку її проявів у діяльності; система природних властивостей); 2) характер (психологічні властивості особистості, що визначають ставлення до со¬ціального середовища; сукупність відносин і особливостей соціально набутої поведінки); 3) спрямованість (психологічні властивості особис¬тості, що визначають активний характер відносин і дій людини; система потреб, інтересів та ідеалів); 4) здібності (психологічні властивості осо¬бистості, що є потенційними можливостями людини у виконанні діяль¬ності; ступінь пристосованості до вимог певної діяльності).

2. Фізіологічні основи темпераменту і його поняття

Стійкими і притаманними людині від народження психічними влас¬тивостями є властивості темпераменту. Темперамент (від лат. temperamentum — належне співвідношення частин, домірність) — харак¬теристика індивіда з боку його динамічних особливостей: інтенсивності, швидкості, темпу, ритму психічних процесів і станів. Однакове за зна¬ченням зі словом «темперамент» грецьке слово «красіс» увів давньогрець¬кий лікар Гіппократ (V—IV ст. до н. е.). Під темпераментом він розумів анатомо-фізіологічні і психологічні особливості індивіда. На його думку, темперамент визначається порушеннями в пропорції чотирьох рідин у тілі людини: крові (латинською sanguis), лімфи (грецькою tpAiyua), жовчі (грецькою ІОІЛ\) і чорної жовчі (грецькою \йлщуркіа.) (гумораль¬на теорія). Теорію Гіппократа удосконалив римський лікар Гален (200-130 pp. до н. е.). З того часу людей стали поділяти на чотири групи відповідно до чотирьох типів темпераменту. Згодом виникли назви чотирьох типів темпераменту — сангвінік, холерик, флегматик та меланхолік1. Існують й інші теорії темпераменту: а) світоглядна теорія (пред¬ставник — англійський психолог і філософ Е. Кречмер, який встанов¬лював прямий зв'язок між темпераментом людини та її світоглядом); б) моралістична теорія (представник — І. Кант; зокрема, у книзі «Размышления над чувством прекрасного» (1764) він писав, що флег¬матик вирізняється нестатком морального почуття, а меланхоліку більше ніж будь-кому притаманна «справжня чеснота»; почуття пре¬красного найбільш розвинуте у сангвініка, а почуття честі — у холе¬рика; в) конституційно-морфологічна теорія (представник — У. Шел-дон та ін.; вважається, що темперамент залежить від конституції, бу¬дови людського тіла (повна людина зазвичай добродушна, на проти-вагу худій). Наукове пояснення природи темпераменту запропонував І. П. Павлов у вченні про основні властивості нервової системи (неврологічна теорія). У процесі вивчення вищої нервової діяльності тварин він установив, що собаки, які відрізняються за характером утворення умовних рефлексів, розрізняються також і за темпераментом. Тому було зроблено висновок про те, що в основі темпераменту лежать ті самі причини, що й в осно¬ві умовно-рефлекторної діяльності — властивості нервової системи. Неврологічна теорія І. П. Павлова визначає три основні властивості нервової системи: 1) силу процесу збудження і гальмування, що залежить від працездатності нервових клітин; 2) урівноваженість нервової сис¬теми, тобто ступінь відповідності сили збудження силі гальмування (їхній баланс); 3) рухливість нервових процесів, тобто швидкість змі¬ни збудження гальмуванням і навпаки. Ці властивості пов'язані з виконанням функції вчасного врівнова¬жування нервової системи людини. І. П. Павлов установив, що темпе¬рамент залежить від сполучення властивостей нервової системи (від її типу). Вчений розглядав чотири основні типи нервової системи: 1) силь¬ний, неврівноважений (з перевагою сили процесу збудження); 2) силь¬ний, урівноважений, рухливий; 3) сильний, урівноважений, інертний; 4) слабкий. Іншими словами, три властивості нервової системи в кла¬сифікації І. П. Павлова в різних сполученнях дали чотири типи вищої нервової діяльності, що визначають чотири типи темпераменту: холе¬ричний; сангвінічний; флегматичний; меланхолічний. Слід зазначити, що тип нервової системи — це поняття фізіологіч¬не, а тип темпераменту — психологічне. Темперамент є динамічною характеристикою діяльності людини (що виявляється в активності та емоційності).