Посівна площа, урожайність та валовий збір зерна озимої пшениці

Показники	За планом	Фактично	Відхилення (+, -)
Валовий збір, ц	4000	4950	+950
Посівна площа, га	100	110	+10
Урожайність, ц/га	40	45	+5
Валовий збір при фактичній площі і плановій урожайності, ц	х	4400	х

Графічне зображення цих розрахунків наведено на рис. 2.5. На графіку суцільними лініями обведено плановий валовий збір, пунктирною — фактичний.

Рис. 2.5. Графік впливу посівної площі та урожайності на валовий збір зерна пшениці.

Умовні позначення:

_____________ планові показники;

------------------- фактичні показники.

Як видно загальне збільшення валового збору позначено — 1, 2, 3, 4, 6, 8, в тому числі за рахунок зміни площі при плановій урожайності — 2, 3, 4, 5 та зміни урожайності в розрахунку на фактичну площу — 1, 5, 6, 8. За умови, якщо фактори змінюються незалежно один від одного то наведені розрахунки можна вважати досить точними. Якщо, припустимо, що підвищення урожайності на 5 ц/га залежить на 50% від розширення площі посіву на 10 га то виникає проблема розподілу так званого «не розподільного залишку» — 2, 5, 6, 7.

Розрахунки при цьому будуть такі, ц:

• за рахунок зміни посівної площі (110 х 42,5) — 4000 = + 675 (1,2,3,4,11,9)

• за рахунок врожайності (8,9,6,11) +2,5 х 110 = +275

Σ +950

В наведеному прикладі підвищення урожайності за рахунок посівної площі могло статись в наслідок розширення посівів високоврожайних сортів даної культури. По сукупності зернових культур іноді урожайність змінюється за рахунок зміни структури посівних площ тощо.

Для визначення більш точного стохастичного взаємозв’язку між окремими факторами необхідно застосовувати більш складні методи кореляційно-регресійного аналізу та інші. Результати такого аналізу можуть бути основою для корегування планових (базисних) якісних показників (наприклад, урожайності).

Існує пропозиція нерозподільний залишок ділити на дві рівні частини (якщо два фактори) і кожну з них відносити до окремих факторів. З цією ж метою, пропонується, як більш доцільний інтегральний спосіб, який базується на підсумовуванні частки величини прирощення фактору, вплив, якого аналізується, помноженої на суму абсолютних значень (базисний + фактичний) послідуючого фактору. Тобто:

∆у (х₁)=1/2∆х₁ (х₂⁰ + х₂′) = 4210 (40+45) = +425 ц;

∆у (х₂)=1/2∆х₂ (х₁⁰ + х₁′) = 425 (100+110) = +525 ц;

Якщо суттєвого взаємозв’язку між факторами не існує (а це саме так з прикладом впливу на валовий збір посівної площі та урожайності), або він не доведений способами кореляції, групуваннями тощо, то одержані розрахунки інтегральним способом більш не точні порівняно з одержаними традиційним способом ланцюгових підстановок. Ще складнішим є застосування інтегрального способу, коли фактори можуть діяти в різних напрямках (позитивний чи негативний) та при збільшенні числа факторів.

Неправильним є також ігнорування при аналізі послідовності впливу факторів на показник, що аналізується. Послідовність впливу факторів в розрахунках при аналізі потрібно враховувати обов’язково, бо ж величина кожного наступного фактору формується під впливом попередніх факторів. В наведеному вище прикладі аналізу валового збору зерна пшениці площу посіву слід вважати першим фактором, урожайність — другим. В реальній дійсності з початку є посівна площа, а вже потім на цій площі формується урожайність. Тому урожайність є уже середнім похідним показником від ділення валового збору на посівну площу. Це положення стосується й до інших багатьох факторних моделей аналізу, а також є однією з особливостей економіста-аналітика як професіонала у своїй справі, порівняно з іншими професіями.

Нарешті при економічному аналізі не завжди, як в наведеному прикладі, потрібна ідеальна точність розрахунків. Часто деяка неточність щодо цього не впливає суттєво на висновки з аналізу і прийняття управлінських рішень. Адже й інші аналітичні методи не завжди забезпечують ідеальну точність розрахунків. До таких, наприклад, можна віднести способи групувань, кореляцію, аналітичний графік критичної точки виробництва продукції в якому відображають взаємозв’язок обсягу продукції, витрат і доходів прямолінійно, тоді як точніше ці як взаємозв’язки відображає криволінійними лініями. Однак не зважаючи на це всі ці способи широко використовуються в управлінні підприємством.

На нашу думку, досить переконливою, є точка зору, що метод ланцюгових підстановок може бути використаний не для точного визначення впливу факторів, а для визначення векторів впливу факторів з послідуючим аналізом іншими методами¹.

Спосіб відносних чисел застосовується тоді, коли показник, що вивчається, є результатом добутку декількох факторів. Він відрізняється від попередніх двох способів елімінування тим, що розрахунки впливу факторів на економічний показник проводиться виходячи з відносних показників їх зміни, виражених процентами або коефіцієнтами.

При визначенні першого фактора процент зміни величини цього фактора, поділений на 100, множиться на базисну величину показника, що вивчається.

Для визначення впливу другого і кожного наступного фактора спочатку визначають процент зміни показника, що вивчається, за рахунок відповідного фактора з урахуванням впливу попередніх факторів і потім множать на базисний показник, що вивчається.

Вплив останнього фактора визначається так: беруть процент виконання плану по показнику, що аналізується, віднімають від нього сукупний процент впливу всіх попередніх факторів, одержаний результат множать на базисну величину показника, що аналізується, і ділять на 100.

Приклад аналізу фонду оплати праці способом відносних чисел (табл. 2.5.).

Таблиця 2.5.