3. Визначення ефективності операцій, пов'язаних з конвертованістю валют

Складовою світової валютної системи є національна ва­лютна система. Вона є формою організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахун­ки, утворюються та використовуються валютні кошти країни.

Структурними елементами національної валютної систе­ми є:

• національна валюта - грошова одиниця держави;

• валютний паритет як основа валютного курсу;

• режим курсу національної валюти;

• конвертованість валюти;

• організація валютного ринку;

• національні органи, що обслуговують та регулюють ва­лютні відносини країни;

• умови обміну національної валюти на золото та інші ва­люти.

Одним із найважливіших елементів національної валют­ної системи є категорія ринкової економіки - конвертованість на­ціональної грошової одиниці. Існує тісна залежність: без конвертованості валюти немає розвиненого ринку, без останнього не мо­же бути повністю конвертованої валюти.

Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості:

1. реального курсу валюти;

2. валютного ринку;

3. свободи експортно-імпортних валютних операцій та вико­ристання в них національної валюти.

Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менш конвертованою є її валюта. Відсутність валют­них обмежень означає вільну конвертованість валюти. Конвер­тованість валюти може бути повною лише тоді, коли вона охоп­лює всі види зовнішньоекономічних операцій та поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб-власників валюти. Вихід з цього становища можна знайти на шляху поступового скасування валютних обмежень, переходу на ринкові відносини та забезпе­чення високої збалансованості економіки.

Повна конвертованість може бути досягнута на основі орієнтованої на експорт структурної перебудови економіки країни, підвищення її конкурентоспроможності. Але такий рівень зрілості сам з'явитися не може. Він досягається шляхом розробки та здійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить ор­ганічне включення економіки країни до системи світового госпо­дарства. Тому говорити, наприклад, про негайну повну конвер­тованість гривні, звичайно, передчасно. Мова може йти про вве­дення часткової її конвертованості, що сприятиме стимулюван­ню притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому входженню до світового економічного товариства.

На основі поточних курсів валют, а також їхніх прогноз­них значень можна оцінювати прибутковість і доцільність фінан­сових операцій з конвертованості валют.

4. Міжнародні розрахунки

Міжнародний кредит. Місце валютного ринку у системі світової валютної системи

Валютний ринок є системою сталих і водночас різно­манітних економічних та організаційних відносин між учасника­ми міжнародних розрахунків з приводу:

• валютних операцій;

• зовнішньої торгівлі;

• надання послуг;

• здійснення інвестицій ;

• інших видів діяльності, які вимагають обміну і викорис­тання різних іноземних валют.

Міжнародний кредит - це надання валютно-матеріальних ресурсів одних країн іншим у тимчасове користування у сфері міжнародних економічних відносин. Кошти для міжнародного кре­диту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів, а також за рахунок використання ресурсів державних, регіональних і міжнародних організацій.

У процесі взаємного обміну результатами діяльності націона­льних господарств, формується валютна система , що є державно-правовою формою організації валютних відносин і поділяється на національну, світову та міжнародну (регіональну) валютні системи.

Формою реалізації міжнародних валютних відносин є сформо­вана на базі національних валютних систем світова валютна система.

Міжнародний ринок позичкових капіталів - це система відносин з акумуляції та перерозподілу позичкового капіталу між країнами. Він є сукупністю кредитно-фінансових установ і фон­дових бірж, які надають позички і кредити іноземним позичаль­никам.

Як і національні, міжнародний ринок позичкових капіталів поділяється на валютний (короткостроковий) і ринок капіталів (середньо- та довгостроковій).

Основою міжнародного ринку позичкових капіталів є євроринок, на якому операції здійснюються в євровалютах, у яких банки виконують операції за межами країн-емітентів цих ва­лют.

Особливості організації міжнародних розрахунків

У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж фор­ми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важли­вим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контраген­тами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розра­хунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін.

Валюта ціни - це валюта, в якій встановлюється ціна конт­ракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути ва­люта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Валюта платежу - це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому ви­падку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми пла­тежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застере­ження), групи валют ("валютної корзини") або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантаже­них товарів чи відстрочку платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів - це вид документів, за допомо­гою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінан­сові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та пе­ревідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних - рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, спе­цифікації, страхові поліси та ін.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і включають розрахунки за інкасо за допомогою акреди­тивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлю­ють специфіку їх форм, організації документообороту, здійснен­ня валютних операцій тощо.

Основні форми міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообо­роту. За строками виділяються негайні платежі - сконто і платежі в кредит - інстолмент. За порядком документообороту основни­ми є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки бан­ківськими переказами за відкритими рахунками.

Негайний платіж виконується після одержання покупцем товару чи документів на нього. Якщо оплата відбувається не пізніше п'яти-десяти днів, то постачальник, звичайно, робить по­купцеві знижку із ціни у розмірі близько 3%. Ця знижка нази­вається "сконто".

Інкасо - банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими до­кументами належні йому грошові кошти від платника за відванта­жені на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) і за­раховує їх на його рахунок у банку. Спрощено інкасо можна ви­значити як доручення продавця (кредитора) своєму банку отри­мати від покупця (платника) безпосередньо чи через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що цю суму буде сплаче­но у встановлений термін. Інкасова форма розрахунків вигідна покупцю тим, що банки захищають його права на товар до мо­менту оплати документів або акцепту. Недоліком інкасової фор­ми розрахунків є велика тривалість часу проходження документів через банки, можливість відмови покупця оплатити представлені документи, На сьогодні інкасо скасовано для внутрішніх розра­хунків і використовується тільки при міжнародних розрахунках.

Акредитив є умовним грошовим зобов'язанням банку, що видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емітент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку прово­дити такі платежі при наявності документів, передбачених в ак­редитиві, та виконанні інших умов акредитива. Акредитиви поділяються на грошові та документальні. Грошовий акредитив - це іменний документ, адресований банком-емітентом другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцю у визначений термін. Акредитиви бувають: відзивні, безвідзивні; підтверджені, непідтверджені; перевідні (трансферабельні); револьверні (поновлені); покриті, непокриті. Відзивний акредитив - це акредитив, що мо­же замінюватись або анульовуватись банком-емітентом без попе­редньої згоди з продавцем при недотриманні умов, передбачених договором. Безвідзивний акредитив не може бути зміненим або анульованим без згоди продавця, на користь якого він відкри­тий. Підтверджені акредитиви акредитиви, що отримали додат­кову гарантію платежу з боку іншого банку. Перевідний (грансферабельний) акредитив може бути повністю чи частково використаний декількома господарчими суб'єктами (платниками). Револьверний (поновлений) акредитив застосовується в розрахунках за постійні короткі поставки, які здійснюються, як прави­ло, за графіком, зафіксованим у контракті.

Інкасо в міжнародних розрахунках має такі особливості:

• документальний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності комерційних документів;

• розрахункові документи акцептуються імпортером у попе­редньому порядку;

• широко застосовується кредит: експортеру - у вигляді дис­конту векселя; імпортеру - у вигляді підтоварних позик.

У міжнародних розрахунках існує багато видів акредити­ву, які відрізняються ступенем гарантії платежу. Зокрема, акреди­тиви можуть бути безвідзивні та відзивні, підтверджені та непідтверджені, покриті і непокриті тощо.

Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок-рахунків

Міжнародні платіжні угоди визначають системи взаємних платежів, компенсацію своїх банків щодо ведення розрахунків на інших умовах, що випливають з національного валютного зако­нодавства кожної країни. Зокрема, цими угодами передбачається одна з двох систем платежів - за допомогою вільно конвертова­ної валюти у повному обсязі або через валютний кліринг.

Валютний кліринг у міжнародних розрахунках має обов'яз­ковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов'язань, що випливають з рівності товарних поставок і надання послуг. Міждержавними угодами визначаються:

1. банки, уповноважені вести клірингові рахунки;

2. обсяг клірингу (всі платежі за товарооборотом чи їх частина);

3. валюта клірингу;

4. технічний кредит - граничне сальдо заборгованості за кліринговим рахунком;

5. порядок погашення сальдо за клірингом - без конверсії, з об­меженою або повною конверсією сальдо в іншу валюту.

Валютна блокада - заморожування в банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Валюта, яка знаходить­ся на блокованих рахунках, може бути використана тільки у даній країні. Інші країни у відповідь також здійснюють валютну блокаду. У результаті це призводить до такої форми валютних обмежень, як двосторонні валютні кліринги. Ця форма може ви­користовуватися і без попереднього блокування рахунків.

Суттєвий вплив на організацію міжнародних розрахунків мають норми валютного законодавства кожної держави, насамперед її, що стосуються валютних обмежень.

Валютні обмеження - це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з іноземною та національною ва­лютами, золотом та іншими валютними коштами на ринку і перед­бачають обов'язкову здачу їх казначейству.

Валютні обмеження використовуються для врівноважен­ня платіжного балансу, регулювання курсу національної валюти та стримання відпливу офіційних золотовалютних резервів. В умовах валютних обмежень широко практикується офіційне встановлення кількох валютних курсів. Це використовується як один із засобів стимулювання експорту та обмеження імпорту то­варів, а також регулювання надходжень та використання інвалю­ти за іншими каналами.

Як відомо, занижений курс національної валюти робить експорт товарів вигіднішим, бо експортер, реалізуючи їх за світо­вими цінами, в обмін на інвалюту одержує більше національної валюти. Занижений курс останньої дає можливість використати валютний демпінг як засіб підвищення конкурентоспроможності експортера. Завищений курс національної валюти позитивно впливає на імпорт товарів і негативно на їх експорт. Тому дер­жави диференціюють валютні курси за групами товарів та цільо­вим використанням валюти. Вперше така форма валютних обме­жень стала використовуватися після світової економічної кризи 1929-1933 рр. Напередодні другої світової війни Німеччина за­стосовувала близько 60 валютних курсів щодо американського долара.

Відсутність будь-яких валютних обмежень означає вве­дення повної конвертованості валюти, тобто ступінь конвертованості обернено пропорційний розміру та жорсткості запровадже­них у країні валютних обмежень.