«Інтеграційна соціологія» п.Сорокіна

Соціологічні традиції, закладені представниками класичної соціології, знайшли своє гідне продовження в працях Питирима Сорокіна (1889−1968 рр.). Народився і одержав освіту в Росії. З 1922 р. оселився у США. У 1930р. став першим професором соціології в Гарвардському університеті. Представник інтегрального напрямку сучасної соціологи, автор теорій соціальної стратифікації і соціальної мобільності. Значний внесок зробив у розробку проблем предмету і структури соціології, механізму і шляхів соціального розвитку, соціальної нерівності, соціальної структури суспільства, соціокультурної динаміки, конвергенції соціальних систем і т.д. Об'єднав в єдине ціле всі аспекти соціологічного вивчення суспільного життя, створив ту "інтегральну" соціологію, яка синтезувала все найкраще, що було досліджено до того часу в соціології. Основні праці Сорокіна: "Система соціології" (1920р.), "Соціологія революції" (1925р.), "Соціальна мобільність" (1927р.), "Сучасні соціологічні теорії" (1928р.), "Соціальна і культурна динаміка" (1937−1441 рр.), "Соціокультурна причинність, простір і час" (1943 р.), "Американська сексуальна революція" (1956р.), "Основні тенденції нашого часу" (1964 р.), "Соціологічні теорії сьогодні" (1966 р.). У праці «Система соціології» П. Сорокін проголосив такі основні принципи соціології:

• соціологія, як наука, повинна будуватися за типом природничих наук. Про жодне протиставлення «наук про природу», «наук про культуру» не може бути й мови;

• соціологія повинна вивчати світ таким, яким він є. Будь-який нормативізм, тобто суб'єктивне втручання в науку з позицій моральних та інших наук, є недопустимим;

• соціологія повинна бути «об'єктивною дисципліною», тобто вивчати реальні взаємодії людей, які є доступними об'єктивному виміру і вивченню;

• оскільки соціологія хоче бути дослідницькою і точною наукою, вона повинна позбутися усякого «філософствування», умоглядної, недоведеною наукою побудови;

• розрив з філософствуванням означає і розрив з ідеєю монізму, тобто зведення будь-якого явища до одного якого-небудь начала.

Соціологія − це наука, яка вивчає поведінку людей, що живуть у середовищі собі подібних.

П. Сорокін розрізняв соціологію теоретичну і прикладну. На його думку, об'єктами ви вчення соціології є перш за все соціальна поведінка і діяльність людей, соціальні групи і структура суспільства в цілому, а також соціальні процеси, які в ньому відбуваються. Він розробив теорію цінностей і культурної динаміки.

Структурний функціоналізм т.Парсонса

Основна мета наукових пошуків Т. Парсонса − сформулювати абстрактні і загальні принципи існування будь-якої системи. Основна категорія концепції Т. Парсонса − рівновага (суспільство може існувати і само зберігатися тільки у рівновазі; порушення рівноваги означає дестабілізацію чи загибель соціальної системи). Тому Т. Парсонс формулює основну задачу соціології − дати рекомендації зі стабілізації суспільства, тобто з підтримки рівноваги.

Жодна соціальна система (суспільство в цілому, виробнича одиниця чи окремий індивід) не можуть вижити, якщо не вирішено основні проблеми:

• пристосування до навколишнього середовища (адаптація);

• формулювання цілей і мобілізація ресурсів для їх досягнення (цілеспрямування);

• підтримка внутрішньої єдності й упорядкованості, припинення можливих відхилень (інтеграція);

■ забезпечення внутрішньої стабільності, рівноваги, самототожності системи (латентність − підтримка зразка).

На рівні суспільства в цілому функцію адаптації здійснює економіка, функцію цілеспрямування − політика, функцію інтеграції − право і культура, латентну функцію − інститути соціалізації (сім'я, школа, церква і т. ін.).

Як об'єднувальний елемент у соціумі Т. Парсонс називає спільність цінностей людей і взаємне дотримання правил соціальної дії. Виділивши категорію «соціальна дія», вчений всебічно її вивчив і розробив відповідну теорію.

Розвиток суспільства, за Т. Парсонсом, носить еволюційний характер і описується за допомогою категорій «диференціація» і «інтеграція». Диференціація − це неминуче виникаюча і прогресивно зростаюча неоднорідність усередині системи. Інтеграція − це зростання цілісності системи завдяки появі і зміцненню нових взаємодоповнюючих зв'язків і координації між частинами.

Т. Парсонс розрізняє три типи суспільств:

• примітивний, у якому диференціацію виражено незначно;

• проміжний, пов'язаний з появою писемності, соціального розшарування, виділення культури в самостійну сферу людської діяльності;

• сучасний, характерною рисою якого є відділення правової системи від релігійної, формування адміністративної бюрократії, ринкової економіки і демократичної виборчої системи.

Незважаючи на досягнене, Т. Парсонс вважав, що при нинішньому рівні знань розробка загальної теорії процесу зміни соціальних систем неможлива.