«Розуміюча соціологія» м.Вебера, його теорія соціальної взаємодії

Видатним класиком соціології вважається німецький мислитель Макс Вебер (1864−1920). Зараз його теорії переживають дійсне відродження. М. Вебер розробив методологію соціального пізнання («розуміння»), концепції ідеальних типів і соціальної дії, вчення про культуру, етику, політику, релігію.

М. Вебер був першим крупним соціологом-антипозитивістом. Він вважав, що суспільство необхідно вивчати не «ззовні» (позитивізм), а «зсередини», тобто виходячи з внутрішнього світу людини.

Ключовим елементом творчості М. Вебера була розробка «розуміючої» соціології. Він відокремив предмет її дослідження не тільки від природничих наук, але й від психології.

«Розуміння» в соціології, на думку вченого, відрізняється від «розуміння» в психології. У першому випадку особистість пов'язує зі своєю поведінкою певний зміст, в другому − це не є обов'язковим. Крім того, соціологія включає пізнання причинно-наслідкових зв'язків. Виділяється два види розуміння:

1. безпосереднє;

2. пояснююче.

Перший вид − це сприйняття, що не потребує напруженого мислення. Другий вид − це пізнання контексту, встановлення сутності елементів об'єкту, логічних зв'язків між ними і т. ін.

За М. Вебером, розуміння − мета пізнання. Досягнення мети здійснюється за допомогою логічної конструкції (ідеального типу). Ідеальний тип зображує такі дії людей, які могли б відбуватись в ідеальних умовах, незалежно від місця і часу. Вони є продуктом фантазії, «створеним нами самими чисто мисленневим утворенням».

Цей своєрідний еталон пізнання можна використовувати у будь-якій суспільній науці для визначення, чи ефективними є рішення, для прогнозування майбутнього розвитку процесу.

Для дослідження суспільних явищ, розуміння феномену поведінки людей М. Вебер розробив принципово новий підхід, який одержав назву «концепції соціальної дії».

Автор вважає, що соціальна дія − це така, що має суб'єктивний зміст, незалежно від ступеня його виразу.

Соціальна дія − це поведінка людини, співвіднесена з поведінкою інших людей, зміст якої може бути пояснено. Соціальна дія також передбачає свідому орієнтацію одного індивіда на відповідну реакцію другого і «очікування» її.

Враховуючи ці ознаки, М. Вебер виділяє такі види соціальних дій:

1. традиційна («як всі»);

2. афективна (ґрунтується на емоціях і не завжди усвідомлюється);

1. ціннісно-раціональна (ґрунтується на вірі в ідеали, цінності і т. ін.);

2. цілераціональна (ґрунтується на усвідомленні мети та шляхів її досягнення).

У цій класифікації виділені не всі можливі види соціальних дій, а найбільш типові. Ступінь усвідомленості в них зростає від афективної і традиційної до ціннісно-раціональної і цілераціональної дії. Кожна з них має свою характеристику, зокрема, мотивацію.

Концепція соціальної дії дозволяє розкрити механізм людської поведінки, проте вона має деякі недоліки: не враховує фактор випадковості у житті людей, пояснює тільки безпосередні дії і т. ін. У реальному житті звичайно використовують всі види ідеальних дій. Причому М. Вебер стверджував, що у процесі історичного розвитку суспільства зростає ступінь раціональності соціальних дій. Особливо яскраво це видно на прикладі розвитку капіталістичної формації: раціоналізується спосіб ведення господарства; раціоналізується управління як в економіці, так і у сфері політики, науки, культури; раціоналізується спосіб мислення людей і образ їх життя в цілому. Все це супроводжується колосальним посиленням соціальної ролі науки, що є, за М. Вебером, найбільш чистим втіленням принципу раціональності.

Використання цілераціональних і цінністно-раціональних дій керівниками і підлеглими дозволяє побудувати ідеальний тип держави − правової держави, її функціонування передбачає раціональну взаємодію інтересів громадян, підпорядкування всіх єдиним законам, а також загальнозначущим політичним цілям і моральним цінностям. Така конструкція держави не завжди відповідає реальній дійсності, але, безсумнівно, представляє великий теоретичний інтерес.

Принцип раціоналізму знайшов втілення у протестантській релігії, яка, в свою чергу, забезпечила ідеологічні засади для раціонального способу господарювання. У межах цього способу наука стала безпосередньою виробничою силою. В результаті в Європі виник новий тип суспільства − індустріальний. М. Вебер вважав: за значної схожості в країнах Заходу і Сходу виникли принципово різні суспільства у зв'язку з тим, що в останніх відсутня формально-раціональна ознака.

Як бачимо, М. Вебер у своїй творчості торкався широкого кола питань в області теорії і методології соціології. Його вчення не тільки не втратило свого значення, але переживає дійсний ренесанс. Знову осмислюються і переосмислюються його філософсько-соціологічні ідеї в країнах Заходу і Сходу. Вони використовуються його послідовниками як методологічні засади соціального пізнання і вирішення проблем у різних сферах життя.

Проте слід зазначити, що в XX ст. помітними стали недоліки раціоналізації: мета і засоби її досягнення часто змішуються (розвиток особистості − престиж, освіта − гроші); формальна раціоналізація позбавлена духовності; переоцінюється поняття «зміст життя»; провокуються війни і т. ін.