Соціологічна теорія г.Спенсера: основні положення, методологія

Ще одним класиком позитивізму був англійський вчений Герберт Спенсер (1820−1903). У своїй праці «Система синтетичної філософії» він описав еволюцію природних і соціальних явищ. Г. Спенсер є засновником органічної школи у соціології. Суть його теорії полягає в твердженні: суспільство варто розглядати як єдину систему взаємодії природних, насампреред біологічних, і соціальних факторів. Усі сторони громадського життя органічно пов'язані між собою і не можуть функціонувати поза даним зв'язком. Тільки у рамках цілісного соціального організму виявляється справжнє значення будь-якого соціального інституту і соціальна роль кожного суб'єкта.

Г. Спенсер розглядав суспільство як організм, що розвивається за природними, головним чином біологічними, законами. Він ототожнював суспільство з живим організмом, обґрунтовуючи такий підхід за допомогою таких аргументів:

• як живі організми, так і будь-які суспільства у процесі зростання і розвитку збільшуються у своїй масі;

• ті й інші ускладнюються;

• їх частини приходять у все більшу залежність одна від одної;

• ті й інші продовжують жити як цілі, хоча їх складові одиниці (люди в суспільстві чи клітини в організмі) постійно з'являються і зникають.

Обґрунтовуючи справедливість своїх поглядів, Г. Спенсер наводить такі порівняння: уряд у державі подібний до мозку людини, торгівля − до кровообігу, кров'яні тільця − до грошей, телеграфні проводи, що несуть інформацію, − до нервової системи і т. ін.

У своїй теорії соціальної еволюції Г. Спенсер виділяє такі основні моменти: перехід від простого до складного (інтеграція); перехід від однорідного до різнорідного (диференціація) і перехід від невизначеного до визначеного (зростання порядку). Соціальну еволюцію, за Г. Спенсером, зумовлено потребами і інтересами людей. Однак кожен громадянин повинен себе сприймати не тільки суб'єктивно (з точки зору своїх бажань і прагнень), але й об'єктивно (як «одну з чисельних суспільних одиниць»), діючи в напрямку поліпшення соціального життя. При цьому виявляються необхідними як егоїстичні, так і альтруїстичні дії людей.

Так само, як і О. Конт, Г. Спенсер вивчав проблеми рівноваги, гармонії і стабільності у суспільстві. Соціальну рівновагу вчений вважав результатом пристосовчих дій, гармонії інтересів, а також компромісів у діях людей і соціальних інститутів. Рівновага − це збалансованість у взаєминах людей, що виступає фактором стабільності суспільства.

Процесом, зворотним до встановлення соціальної рівноваги, є розпад суспільства. Передуючий розпаду занепад відбувається під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх причин. Розпад починається з припинення ефективної діяльності державних інститутів − влади, армії, організацій; руху мас заважають індивіди, насамперед з числа політиків; зростає безладдя; уряд приймає безглузді рішення і т. ін.

Будь-яке суспільство, на думку Г. Спенсера, має три системи органів:

1. підтримуюча система (забезпечує біологічний організм живленням, а суспільство − виробництвом необхідних продуктів);

2. розподільча система (забезпечує зв'язки різних частин соціального організму на основі розподілу праці);

3. регулююча система (забезпечує підкорення окремих частин цілому).

Органами суспільства, його специфічними частинами є різні соціальні інститути − стійкі структури соціальних дій, які слугують первинним матеріалом для соціологічних досліджень.

Аналізуючи регулятивну систему суспільства, Г. Спенсер виділив поняття «соціальний контроль». Автор стверджував, що останній тримається на страсі перед живими і перед мертвими. Страх перед живими насаджує держава, перед мертвими − церква. Соціальний контроль за повсякденною поведінкою людей здійснюється «церемонійними інституціями», які старші за церкву і державу і більш ефективні.

Головна відмінність соціальних структур, за Г. Спенсером, зумовлюється примусовим чи добровільним типом співробітництва людей заради досягнення загальної мети. У залежності від цього виділяється два типи суспільства: воєнне і індустріальне. Другий тип може слугувати ідеалом прагнень людства («управління буде доведене до найменших меж, а свобода досягне найбільшої широти»).

За рядом позицій погляди Г. Спенсера суттєво відрізнялись від О. Конта. Так, О. Конт вважав суспільство первинним відносно індивіда, останній не має цінності для суспільства. Г. Спенсер стверджував: «Суспільство існує для блага його членів, а не члени існують для блага суспільства», тобто індивід первинний відносно суспільства. А це означає, що до кожної людини пред'являються великі вимоги. Основним законом суспільства Г. Спенсер вважав закон виживання найбільш пристосованих індивідів. На шість років раніше Ч. Дарвіна він охарактеризував деякі аспекти природного відбору. Г. Спенсер негативно ставився до бідних, вважав, що вони самі винні у своїй долі, уряд не повинен допомагати бідним, оскільки таким чином фінансується існування неповноцінних членів суспільства за рахунок гідних.

Будь-який процес розвитку, за Спенсером, містить дві складові: інтеграцію і диференціацію. Чим складнішою є система, тим різноманітнішими виявляються її функції. Протиріччя між інтеграцією і диференціацією існують, але вони не виходять за межі цілого. Тому еволюція − поступовий повільний процес, що не передбачає політичних революцій чи будь-якого насилля над природою.

Як і чисельні висновки О. Конта, ідеї Г. Спенсера актуальні і зараз.