Універсалії культури

Я вважає переважна більшість дослідників, у кожній культурі є деякі подібні елементи, що можуть бути названі культурними універсаліями. Культурні універсали – це такі риси, норми, властивості, традиції, звичаї, що притаманні всім культурам незалежно від того, на якій стадії історичного розвитку вони перебувають, а також у якому місці земної кулі вони локалізуються. Американський соціолог Джордж Мердок ще у 50-х роках XX ст. описав такі культурні універсали, як значущість розбіжностей між людьми за віком, використання натільних прикрас, спорт, космологія, ворожіння, танці, декоративне мистецтво, залицяння та інші культурні феномени (він виокремив понад 70 культурних універсалій).

Водночас у соціології культури є два крайніх підходи щодо розгляду культурних універсалій:

1. релятивізм, в основі якого лежить принцип: "Кожну культуру потрібно сприймати виходячи з її цінностей і норм".

2. етноцентризм, заснований на принципі: "Моя культура – краща, а інші – гірше".

Загальнолюдські цінності

Цінності орієнтують людину і спільноту в навколишньому, заохочують до певних дій чи бездіяльності.

Якщо ж розглядати цінності з понятійної точки зору, то це, перш за все, матеріальні предмети, ідеї чи властивості, по відношенню до яких індивід чи група займають позицію оцінювання, приписуючи їм певну роль у житті. При цьому слід розрізняти декларовані цінності (ті, які проголошуються як вагомі) і реальні цінності (ті, які підтверджуються в реальній поведінці), оскільки вони не завжди збігаються. Цінності можуть бути як відкритими, так і прихованими (латентними), однак їх ієрархія для конкретного індивіда завжди збігається з цінностями тих груп, з якими він себе ідентифікує. Зрозуміло, що окремо взятий індивід не може змінювати ціннісну систему – таке право мають лише ті, хто займає особливе положення в соціальній групі, або спеціальні соціальні інститути.

Розрізняють такі групи цінностей:

• смисложиттєві (уявлення про добро, зло, щастя, ціль і сенс життя);

• вітальні (цінності життя, здоров'я, особистої безпеки, добробуту, сім'ї);

• суспільного визнання і покликання (любов до праці, соціальне становище, служіння людям);

• міжособистісного спілкування (чесність, безкорисливість, доброзичливість);

• демократичні (свобода совісті, політичного вибору, національний суверенітет);

• партикулярні (прив'язаність до малої батьківщини, сім'ї, віра в Бога).

У рамках одного соціуму провідні цінності загалом єдині (звичайно, якщо не йдеться про екстремальний стан суспільства, наприклад, релігійні війни). Однак і у відносно стабільному суспільстві можуть виникати ціннісні конфлікти, оскільки культурні орієнтації різних соціальних груп часто не лише суттєво різняться між собою, але і виявляються певним чином у соціальній поведінці, наприклад, електоральній. Якщо ж основні цінності є теоретично обґрунтованими і вибудувані в певну доктрину, то тут уже може йтись про ще один елемент культури – ідеологію.

Національно-культурне відродження України

Будь-які суспільні чинники відображаються у системі цінностей і норм. Відповідно суспільні реформи повинні мати необхідну соціокультурну передумову – цінності й норми, які регулювали б життя більшості людей. Однак сучасні реформи в соціально-політичній, економічній сферах відбуваються за відсутності адекватної системи цінностей, норм, моделей соціальної діяльності. За таких умов тривалий час функціонуватимуть застарілі соціокультурні інститути, цінності й норми.

З огляду на це необхідно співвідносити мету й характер реформ з реальними умовами та орієнтаціями людей, враховувати особливості культури соціуму, окремих верств і груп. В іншому разі культурну політику спіткає крах, а культуру – загальна криза:

• втрата культурою своєї основної – людинотворчої – функції;

• поглиблення суперечностей між продуцентом духовних цінностей та їх користувачем, відчуження від культури широких верств населення, змушених користуватися низькопробними культурними зв'язками;

• зростання шовіністичних настроїв, піднесення цінностей національної культури над цінностями культур інших етносів;

• переорієнтація зусиль зі сфери продукування культурних цінностей у сферу поширення та використання їх;

• припинення розвитку нових стилів і напрямів у художній творчості, мистецтві, архітектурі, поява маси еклектичних культурних зразків, зниження художнього смаку, здатності творити «за законами краси»;

• зростання ірраціоналізму, мессіанських та містичних настроїв, поширення антиінтелектуалізму, ганьбливого ставлення до творців духовних цінностей;

• поширення масової культури, активізація субкультур, різноманітних сленгів, допуск ненормативної лексики на сторінки друкованих видань, у засоби ма­сової інформації;

• перетворення процесу освіти та виховання на процес трансформації, передачі знань;

• зниження регулятивної функції моралі, утвердження імморалізму як принципу буття;

• втрата культурою здатності до саморозвитку, виникнення потреби в інокультурних зразках;

• десакралізація базових цінностей культури, формування «ціннісного вакууму»;

• зміна способу входження сучасної людини в актуальну культуру в умовах НТР. Сьогодні люди можуть набути будь-яких знань, не маючи необхідності щось вивчати, не стимулюючи до роботи мозок і душу.

Особливості культурної ситуації в Україні визначають такі субкультурні підсистеми: висока інтелігентська субкультура, яка розвиває традиції елітарної культури; радянська культура, заснована на патерналізмі; субкультура ліберальних цінностей, що охоплює частину молоді, підприємців, інтелігенції; комплекс маргінальних субкультур нижчого класу, яким властивий перевалено тоталітарний підхід до особистості. Внаслідок деградації системи радянських культурних цінностей утворюється соціокультурна ніша, за заповнення якої борються західна і маргінальна субкультури. Але найглибше криза культури виявляється у кризі особистості.

Отже, на початку XXI ст. істотно змінюється розуміння та роль культури в суспільстві. Значно свідомішим є використання науки, освіти, технічної, фізичної, духовної, моральної культури в організації та нормалізації трудової та суспільної діяльності людей.

Розширилося використання етнокультурного чинника у формуванні нових суспільних відносин. Суспільство XXI ст. визначатиметься не стільки товарами, як формуванням і поширенням високої культури, знань, освіченості, кваліфікації, обміну інформації. Оновлення знань, передусім соціальних, кваліфікації, навичок стане особливо важливим у житті кожної людини, передбачаючи розвиток її здібностей, активізуючи її науковий, культурний і моральний потенціали.