Н аукова проблема виникає через ідею, як форму відображення у

мисленні нового розуміння об’єктивної

реальності

Задача, завдання, що

потребує вирішення за як передумова як елемент, що

допомогою наукових створення теорії, об’єднується у

досліджень (сукупність складових система знань певну галузь знань

теоретичних і практичних питань)

Наукова діяльність форми: - фундаментальна

Інтелектуальна творча - прикладна

діяльність, спрямована на

одержання і використання нових знань

Класифікація проблем може здійснюватися за різними критеріями. Зазвичай розрізняють теоретичні та емпіричні, загальні та часткові, фундаментальні та прикладні проблеми. Однак як би проблеми не відрізнялись між собою, їх основне призначення в тому, щоб точно та зрозуміло вказати на складність, яка виявилася на початку будь-якого процесу дослідження, і тим самим надати йому пошуковий характер.

Наукова проблема являє собою результат усвідомлення проблемної ситуації, яка виникла в науці і пов’язана з перешкодами для розвитку подальшого пізнання. Про це свідчить етимологія древньогрецького слова problema, яке означає перешкоду, складність або задачу. Зазвичай під задачею розуміють часткову, конкретну проблему, яка виникає при вирішенні складної, розгалуженої проблеми.

Аналіз проблемної ситуації в кінцевому рахунку і призводить до постановки нових проблем, що в свою чергу потребує необхідності їх вибору. Саме вибір визначає не лише послідовність вирішення проблем, але і направлення подальшого наукового пошуку в цілому. Дійсно, оптимально будь-яке дослідження повинно вирішити певну проблему, яка в свою чергу створює багато інших проблем. Як зазначає Луі де Бойль: “Кожен успіх нашого пізнання ставить більше проблем, ніж вирішує”.

Послідовність висунення проблем в ході наукового пошуку, згідно Попперу, може бути представлена наступною схемою:

Р ₁ ТТ ЕЕ Р_{2 ,}

де Р₁ означає вихідну проблему, ТТ – пробну теорію, ЕЕ – елімінацію помилок теорії і Р₂ - нову проблему.

Під пробною теорією слід розуміти гіпотезу, усунення помилок якої призводить до нової проблеми, а вирішення останньої - до іншої проблеми. Цей процес не можна вважати завершеним навіть тоді, коли в результаті багатьох перевірок знайдена достатньо обґрунтована та загальновизнана теорія, яку часто розглядають як кінцеву інстанцію, та яка не потребує подальшого розвитку. Однак рано чи пізно в будь-якій теорії виявляються певні дефекти, пов’язані перш за все з неадекватністю деяких її висновків при зіставленні з дійсністю. Найточніше ця неадекватність виявляється при спробах розповсюдження теорії за наявні на певний момент межі її застосування. Однак від старих теорій, добре обґрунтованих та перевірених за допомогою відповідних спостережень та експериментів, в науці ніколи не відмовляються. Спочатку їх намагаються модифікувати таким чином, щоб вони виявилися здатними пояснити нові аномальні факти. Коли ж це зробити не вдається, виникає проблема пошуку нових теорій, яка в результаті виявляється більш глибокою та загальною, ніж попередня.

Також варто наголосити на тому, що процес висунення проблем носить складний, суперечливий та нерідко заплутаний характер, оскільки в ньому взаємодіють не лише практика та теорія, але і багато інших факторів, таких як інтелектуальний клімат епохи, її світобачення та філософія. В зв’язку з цим цікаво відмітити той факт, що нерідко фундаментальні проблеми науки виникають під впливом онтологічних філософських ідей та навпаки.

Отже, в процесі наукового дослідження вирішення одних проблем, очевидно, призводить до постановки інших, нових проблем. Тому висунення програми дослідження носить в основному орієнтувальний та пошуковий характер, спричинює виявлення точок росту наукового знання, які між іншим, легше виявити в абстрактних науках та складніше в експериментальних, оскільки в них хід пошуку багато в чому визначається результатами емпіричних спостережень та експериментів, які можуть повністю змінити хід подальших пошуків.

Що ж стосується питання постановки, і тим більше точного формулювання наукових проблем, то тут багато чого залежить від рівня теоретичної зрілості тої чи іншої галузі науки, стану її емпіричної та експериментальної бази, перспектив подальшого розвитку відповідної галузі знань та науки в цілому. Всі ці умови мають інтерсуб’єктивний характер, і з ними повинен рахуватися будь-який дослідник, який приступає до вирішення проблем в певній галузі науки. Однак не менш важливу роль при постановці проблеми відіграють суб’єктивні особливості вченого, зайнятого науковими дослідженнями. До них слід віднести не лише особистий досвід, кваліфікацію, талант тощо, але і вміння бачити точки росту науки, найбільш ефективні напрями наукового пошуку, рішучість в висуненні нових ідей та прискіпливість в перевірці отриманих результатів.