9. Міжнародно-правові засади, спрямовані на викорінення безгромадянства в міжнародному праві.

Громадянство означає стійкий політико-правовий зв’язок фізичної особи з державою, що виражається в наявності взаємних прав і обов’язків.

Безгромадянство — це відсутність у особи громадянства будь- якої держави. Особи без громадянства іменуються апатридами. Таке правове становище може виникнути у випадках, коли особа вийшла або втратила одне громадянство і не набула іншого. Колізії національних законів про громадянство також можуть призвести до безгромадянства. Наприклад, відповідно до законодавства деяких держав жінка, одружуючись з іноземцем, втрачає своє громадянство, проте не завжди вона може відразу набути громадянство держави чоловіка; дитина народилася на території держави, що дотримується “права крові”, від батьків, що мають громадянство держави — прихильниці “права ґрунту” і т. ін.

Права і обов’язки апатридів переважно регламентуються національним законодавством держав. Так, за Конституцією України особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами і мають такі самі обов’язки, як громадяни України, за винятком, встановленим Конституцією, законами або міжнародними договорами України (ст. 26).

Іншими словами, легальним апатридам на території України у принципі надається національний режим. Незначні винятки з цього режиму можуть встановлюватися для осіб без громадянства в українському законодавстві й міжнародних договорах України. Зрозуміло, що апатриди не можуть користуватися деякими громадянськими і політичними правами держави перебування (активним і пасивним виборчим правом, нести службу в армії, посідати певні посади та ін.), вони також позбавлені можливості звертатися за дипломатичним захистом. Разом з тим міжнародне співтовариство йде шляхом максимально можливого зрівнювання у правах легальних апатридів з іноземцями, а дві ці групи осіб — з громадянами держав, де вони постійно проживають.

У міжнародних відносинах діють дві багатосторонні конвенції, присвячені проблемі безгромадянства: Конвенція про статус апатридів 1954 p., Конвенція про скорочення безгромадянства 1960 p., Європейська конвенція про громадянство 1997 р. та Конвенція Ради Європи про недопущення безгромадянства у зв’язку з правонаступництвом держав 2006 р. Перша з цих угод направлена на забезпечення з боку держав-учасниць такого правового становища апатридів, яке на їх території мають іноземні громадяни, якщо більш сприятливе прямо не передбачене в Конвенції.

Основні положення Конвенції 1961 р. зводяться до такого: особі, яка народилася на території держави, має надаватися громадянство цієї держави, якщо у протилежному випадку вона стає апатридом; припинення громадянства, спричинене змінами в особистому статусі, зумовлюється отриманням нового громадянства; позбавлення громадянства не повинне мати місця, якщо це призводить до безгромадянства.

Європейська конвенція про громадянство 1997 р. передбачає, що у випадках державонаступництва кожна відповідна держава- учасниця з метою запобігання безгромадянству дотримується у питаннях громадянства принципів верховенства права, норм захисту прав людини та принципів, згідно з якими

• а) кожна особа має право на громадянство;

• Ь) безгромадянства слід уникати;

• с) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства;

• d) ні укладення, ні розірвання шлюбу між громадянином держави-учасниці та особою, яка має громадянство іншої держави, ні зміна громадянства одним із подружжя під час перебування у шлюбі не впливають автоматично на громадянство другого з подружжя.

На базі цієї Конвенції, враховуючи, що правонаступництво держав може призводити до виникнення великої кількості осіб без безгромадянства, у 2006 р. була прийнята Конвенція Ради Європи про недопущення безгромадянства у зв’язку із правонаступництвом держав, у якій розроблені більш детальні правила, які повинні застосовуватися державами з метою попередження, або хоча б скорочення, наскільки це можливо, випадків безгромадянства у зв’язку із правонаступництвом держав. Україна підписала вказану Конвенцію 19 травня 2006 р.

Подвійне громадянство (біпатризм) означає наявність в особи громадянства двох і більше держав. Біпатридом особа може стати як за своїм бажанням, так і внаслідок колізії національних законів про громадянство різних держав. Наприклад, жінка може вийти заміж за іноземця, держава котрого автоматично надає їй громадянство чоловіка (Бразилія має таке законодавство), при цьому зберігаючи власне громадянство.

У міжнародній практиці відомі два типи міжнародних угод з проблеми біпатризму.

Перший вид міжнародних договорів спрямований на усунення колізій, пов’язаних з подвійним громадянством, насамперед це стосується дипломатичного захисту і служби в армії. До них можна зарахувати вже згадувану Гаазьку конвенцію 1930 p., Гаазький протокол про військові обов’язки у випадку подвійного громадянства 1930 p., Європейську конвенцію про скорочення випадків багатогромадянства та про військову повинність у випадках багатогромадянства 1963 р. і двосторонні договори з цього питання. Багато держав Західної Європи уклали угоди, що стосуються армійської служби осіб з подвійним громадянством.

Другий тип договорів щодо подвійного громадянства має на меті ліквідацію біпатризму. Комісія міжнародного права ООН підготувала проекти двох таких конвенцій: одна з них спрямована на скорочення випадків подвійного громадянства, а друга — на викорінення подвійного громадянства в майбутньому. Проте внаслідок істотних відмінностей у підходах держав до вирішення таких проблем роботи над проектами вказаних конвенцій були припинені.