7. Міжнародний валютний фонд.

МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 році. Його Статут набув чинності в 1945 році, а практична діяльність розпочалася в 1947 р.

До головних цілей МВФ належать:

- сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

- сприяння розширенню міжнародної торгівлі, росту зайнятості та покращенню економічних умов країн-членів;

- забезпечення функціонування міжнародної валютної системи шляхом координації валютної політики; підтримки валютних курсів;

- визначення паритетів і курсів валют; запобігання конкурентному знеціненню валют;

- створення багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-членами та усунення валютних обмежень;

- надання допомоги країнам-членам шляхом видачі позик і кредитів в іноземній валюті для врегулювання платіжних балансів; стабілізації валютних курсів;

- консультаційна допомога з фінансових і валютних питань країнам-членам;

- здійснення контролю за дотриманням країнами-членами кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах.

МВФ здійснює регулювання валютно-розрахункових відносин між державами-членами, надає їм фінансову допомогу у випадку виникнення валютних труднощів шляхом надання короткотермінових позик в іноземній валюті.

Основні напрями діяльності Міжнародного валютного фонду охоплюють:

- міжнародне співробітництво у валютній сфері, яке здійснюється шляхом підтримки загальної системи розрахунків та системи розрахунків за спеціальними правами запозичення;

- фінансову допомогу країнам-членам, яка здійснюється відповідно до розробленого механізму й фінансової політики;

- консультаційну й технічну допомогу з надання консультацій з питань валютних операцій, удосконалення фінансових систем країн-членів, координації технічної допомоги як у межах МВФ, так і в співробітництві з іншими міжнародними організаціями.

Міжнародний валютний фонд розпоряджається значними фінансовими ресурсами, обсяги яких складають понад 215 млрд дол. США. Ці ресурси надходять від країн у межах підписки за квотами або членських внесків 191-ї країни-учасниці. Кожна країна-учасниця вносить на рахунок загальних ресурсів певний обсяг ресурсів, пропорційний до її економічного потенціалу. Через цей рахунок здійснюються фінансові операції Фонду, які поділяються на два види:

1) угода {transaction) - надання валютних засобів країнам з ресурсів Фонду;

2) операція (operation) - надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів. Фінансові операції Фонду здійснюються лише з офіційними органуми країн-учасниць - казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами.

8. Міжнародно-праві аспекти захисту жертв збройних конфліктів.

Історія воєн свідчить про надзвичайну жорстокість людей стосовно одне одного. Разом з тим кровопролиття під час збройних конфліктів викликало у благородних людей прагнення полегшити долю їх жертв. Із цього приводу висувалося чимало пропозицій. Проте вперше в міжнародно-правову форму ці пропозиції були втілені лише в середині XIX ст. У1859 р. у битві при Сольферіно французька армія завдала поразки австро-угорським військам. На нічному полі залишилося більше 6 тис. убитих і 36 тис. поранених. Багато поранених могли б зберегти життя, якби їм була надана кваліфікована допомога.

Проте внаслідок відсутності санітарних служб їх просто кинули в полі. Швейцарський громадський діяч Анрі Дюнан, будучи свідком цього варварства, написав книгу "Спогади про Сольферіно", в якій висунув пропозицію створити громадський орган з надання допомоги пораненим і хворим воїнам. У 1863 р. був заснований Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ). За ініціативою Комітету в 1864 р. була прийнята Женевська конвенція про поліпшення долі поранених у війні на суходолі - перший міжнародно-правовий акт з захисту жертв війни.

Надалі Міжнародний Комітет Червоного Хреста брав активну участь у розробленні угод про захист жертв збройних конфліктів - Гаазьких конвенцій 1899 і 1907 рр., Женевських конвенцій 1949 р. і двох додаткових протоколів до них та ін.

У міжнародно-правовій доктрині цей розділ права збройних конфліктів часто іменується "правом Женеви", оскільки центральне місце в ньому посідають Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р.

Згідно зі ст. 13 І Женевської конвенції 1949 р. її положення поширюються на поранених і хворих особового складу збройних сил воюючої сторони; особового складу добровольчих загонів, що входять до цих збройних сил; особового складу організованих рухів опору воюючої сторони (партизанських формувань) за дотримання цими рухами норм права збройних конфліктів (наявності в них особи, відповідальної за своїх підлеглих; чітко помітного знака в особового складу; відкритого носіння зброї і виконання законів та звичаїв війни); членів екіпажів суден торгового флоту і цивільної авіації та ін. Додатковий протокол І зарахував до категорії поранених і хворих усіх учасників збройних конфліктів, як військових, так і цивільних, які потребують медичної допомоги (п. "а"ст. 8).

Санітарним і медичним формуванням воюючі сторони зобов'язані забезпечити заступництво та охорону. Захисту підлягають санітарні транспортні засоби. Санітарні та медичні формування, транспорт і їх персонал повинні мати знаки у вигляді червоного хреста на білому тлі.

Захист поранених, хворих і тих, хто зазнав корабельної авари, під час війни на морі. Правовий режим указаних осіб визначається положеннями II Женевської конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі 1949 р. і додатковим протоколом І 1977 р. Загалом правовий статус цих осіб має чимало схожого з аналогічними жертвами суходільної війни, але є і деякі особливості. Так, у випадку воєнних дій між сухопутними і морськими силами воюючих сторін положення II Женевської конвенції поширюються лише на сили, що перебувають на суднах.

Військові госпітальні судна, тобто судна, побудовані або обладнані зі спеціальною і єдиною метою надавати допомогу пораненим, хворим та тим, хто зазнав корабельної аварії, лікувати і перевозити їх, за жодних умов не можуть бути піддані нападу або захопленню, але повинні завжди користуватися повагою і захистом за умови, що їх назви та характеристики були повідомлені воюючій стороні за 10 днів до їх використання.

Воюючі сторони мають право контролю та огляду госпітальних суден. Вони можуть одностороннім актом або за спеціальною угодою влаштовувати на своїх госпітальних суднах нейтральних спостерігачів, які свідчитимуть про суворе дотримання законів і звичаїв війни.

Медичний, госпітальний і духовний персонал госпітальних суден та їх екіпажі користуються повагою і заступництвом, вони не можуть бути захоплені під час своєї служби на госпітальних суднах незалежно від того, чи є на борту поранені або хворі.

Згідно з нормами права збройних конфліктів з-поміж нейтральних держав може бути призначена держава-покровителька для спостереження за дотриманням прав військовополонених.

Із самого початку збройного конфлікту і в усіх випадках окупації кожна воююча сторона зобов'язана заснувати офіційне Довідкове бюро у справах військовополонених, що перебувають під її владою; це саме повинні зробити нейтральні та невоюючі держави, якщо вони приймуть на свою територію військовополонених.

Санітарні зони і місцевості. Відповідно до норм права збройних конфліктів заохочується створення санітарних зон і місцевостей на основі угоди між воюючими сторонами. І Женевська конвенція 1949 р. містить Проект угоди про санітарні зони і місцевості (додаток І). Держави-покровительки і МКЧХ можуть надавати добрі послуги для полегшення створення та визнання санітарних зон і місцевостей. У названих зонах і місцевостях не повинно бути військових об'єктів, і вони не можуть піддаватися нападу. Головна їх мета - захистити від дій війни поранених, хворих і осіб, що перебувають у таких зонах і місцевостях.

Під час збройних конфліктів з метою захисту життя людей або збереження культурних цінностей окремі міста, деякі ділянки території поблизу лінії фронту можуть оголошуватися "місцевістю, що не захищається". У такому разі оголошені території можуть піддаватися воєнній окупації, але без бою.

Воюючі сторони також можуть укладати угоди про створення демілітаризованих зон.

Право збройних конфліктів є досить розвинутою галуззю сучасного міжнародного права, що містить значний арсенал звичаєвих і договірних норм, спрямованих на гуманізацію відносин між воюючими сторонами. Завдання полягає у пошуку засобів і методів їх ефективного здійснення, оскільки, як раніше, так і тепер, проблема добросовісного виконання законів і звичаїв війни є вельми актуальною.