- •Міжнародне право.
- •Декларативна теорія міжнародно-правового визнання.
- •Джерела міжнародного гуманітарного права
- •Джерела міжнародного права у сфері захисту прав людини.
- •Міжнародні договори
- •Інші міжнародні документи
- •Компетенція Міжнародного суду оон.
- •Конститутивна теорія міжнародно-правового визнання.
- •1. Види міжнародно-правового визнання
- •Міжнародний банк реконструкції та розвитку.
- •Міжнародний валютний фонд.
- •Міжнародно-праві аспекти захисту жертв збройних конфліктів.
- •Міжнародно-правові засади, спрямовані на викорінення безгромадянства в міжнародному праві.
- •Основні напрями діяльності Генеральної Асамблеї оон.
- •Особливості міжнародної правосуб`єктності міжнародних організацій.
- •Особливості правосуб’єктності народу та нації в міжнародному праві.
- •Поняття міжнародного права у сфері захисту прав людини та його співвідношення з міжнародним гуманітарним правом.
- •Поняття міжнародного трудового права та його місце в системі міжнародного права.
- •Поняття та види допоміжних (вторинних) джерел міжнародного права.
- •Поняття та види міжнародно-правового визнання.
- •1. Види міжнародно-правового визнання
- •1.3. Визнання уряду
- •1.4. Визнання повсталої (воюючою) сторони
- •Поняття та види основних джерел міжнародного права.
- •Поняття та елементи правосуб`єктності в міжнародному праві.
- •Поняття та система міжнародного економічного права.
- •Поняття та система права міжнародних організацій.
- •Правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів.
- •Склад та основні напрями діяльності Ради Безпеки оон.
- •Склад та повноваження Економічної та Соціальної Ради оон.
- •Співвідношення Міжнародного договору та міжнародного звичаю в системі джерел міжнародного права.
- •Структура та повноваження керівних органів оон.
- •Універсальна міжнародна правосуб’єктність держави.
- •Характеристика Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
- •Характеристика основних принципів міжнародного права.
- •Характеристика особливостей діяльності спеціалізованих установ оон.
- •Характеристика структури та напрямів діяльності моп.
Конститутивна теорія міжнародно-правового визнання.
Міжнародно-правове визнання - формальний акт (дія) держави, констатуючий настання певних юридичних наслідків у сфері міжнародних відносин, визнання існуючими державами нових держав або урядів або інших дестинаторам визнання з метою встановлення з ними офіційних або неофіційних, повних або неповних, постійних або тимчасових відносин
1. Види міжнародно-правового визнання
Основними видами міжнародно-правового визнання є:
визнання держави;
визнання уряду;
визнання повсталої (воюючою) сторони;
визнання національно-визвольних організацій;
визнання організацій опору і ін
Конститутивна теорія набула практичного втілення в політиці європейських держав після Віденського конгресу 1815 р. і була широко поширена до Другої світової війни. Її прихильниками були Л. Оппенгейм, Г. Лаутерпахт, Д. Анцилотті. Відповідно до конститутивної теорії тільки визнання надає дестинатору (адресату) відповідну конституюючу (правостворюючу) якість: державі -- міжнародну правосуб'єктність, уряду -- здатність представляти суб'єкта міжнародного права в міждержавних відносинах. Без визнання з боку групи провідних держав нова держава не може вважатися суб'єктом міжнародного права.
Як уявляється, найбільш вразливий бік цієї теорії полягає в наступному:
o по-перше, неясно, якої кількості визнань необхідно для надання дестинатору згаданої якості;
o по-друге, як показує практика, держави можуть існувати і вступати в ті або інші контакти з іншими державами, а уряди, що прийшли до влади неконституційним шляхом, ефективно представляти суб'єкта міжнародного права і без офіційного визнання [12, с.136].
Конститутивним теорія визнання. Її прибічниками є Л. Оппенгейм, Є. Лаутерпахт, Д. Анцілотті, М. Бастіда, С. Патель, Г. Кельзен і ін Наприклад, Л. Оппенгейм писав, що визнання «є за своєю природою конститутивним. Воно позначає виникнення міжнародних прав і обов'язків визнаного суспільства »2. На думку Д. Анцілотті, міжнародна правосуб'єктність «стає дійсною і конкретної одночасно з визнанням» і що «не може бути правовідносин з державою, що ще не отримали визнання».
Конститутивним теорія виходить з того, що якщо немає визнання, то немає і суб'єкта міжнародного права. Отже, звідси робилися і робляться далекосяжні політичні, економічні, військові, дипломатичні висновки відносно невизнаної держави.
Конститутивним теорія несумісна з міжнародним правом, оскільки вона ігнорує той факт, що держава ще до визнання користується всіма правами і обов'язками, що випливають з принципу суверенітету. Ця теорія відверто ставить права і обов'язки знову виник держави в залежність від волі «старих» членів спільноти держав. Невизнання якою-небудь державою іншої держави зовсім не означає, що воно може не рахуватися з правами держави, яке їм не визнано.
Відповідно до конститутивної теорії тільки визнання надає дестинатору (адресату) відповідну конститую-ючу (правостворюючу) якість: державі — міжнародну правосуб'єктність, уряду — здатність представляти суб'єкта міжнародного права в міждержавних відносинах. Без визнання з боку групи провідних держав нова держава не може вважатися суб'єктом міжнародного права.
Як уявляється, найбільш вразливий бік цієї теорії полягає в наступному:
по-перше, неясно, якої кількості визнань необхідно для надання дестинатору згаданої якості;
по-друге, як показує практика, держави можуть існувати і вступати в ті або інші контакти з іншими державами, а уряди, що прийшли до влади неконституційним шляхом, ефективно представляти суб'єкта міжнародного права і без офіційного визнання.
Конститутивна теорія була широко поширена до Другої світової війни, її прихильниками були Л. Оппен-гейм, Г. Лаутерпахт, Д. Анцилотті. Потім більшого поширення набула декларативна теорія, якої зараз притримується значна кількість вчених-міжнародників.