- •Міжнародне право.
- •Декларативна теорія міжнародно-правового визнання.
- •Джерела міжнародного гуманітарного права
- •Джерела міжнародного права у сфері захисту прав людини.
- •Міжнародні договори
- •Інші міжнародні документи
- •Компетенція Міжнародного суду оон.
- •Конститутивна теорія міжнародно-правового визнання.
- •1. Види міжнародно-правового визнання
- •Міжнародний банк реконструкції та розвитку.
- •Міжнародний валютний фонд.
- •Міжнародно-праві аспекти захисту жертв збройних конфліктів.
- •Міжнародно-правові засади, спрямовані на викорінення безгромадянства в міжнародному праві.
- •Основні напрями діяльності Генеральної Асамблеї оон.
- •Особливості міжнародної правосуб`єктності міжнародних організацій.
- •Особливості правосуб’єктності народу та нації в міжнародному праві.
- •Поняття міжнародного права у сфері захисту прав людини та його співвідношення з міжнародним гуманітарним правом.
- •Поняття міжнародного трудового права та його місце в системі міжнародного права.
- •Поняття та види допоміжних (вторинних) джерел міжнародного права.
- •Поняття та види міжнародно-правового визнання.
- •1. Види міжнародно-правового визнання
- •1.3. Визнання уряду
- •1.4. Визнання повсталої (воюючою) сторони
- •Поняття та види основних джерел міжнародного права.
- •Поняття та елементи правосуб`єктності в міжнародному праві.
- •Поняття та система міжнародного економічного права.
- •Поняття та система права міжнародних організацій.
- •Правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів.
- •Склад та основні напрями діяльності Ради Безпеки оон.
- •Склад та повноваження Економічної та Соціальної Ради оон.
- •Співвідношення Міжнародного договору та міжнародного звичаю в системі джерел міжнародного права.
- •Структура та повноваження керівних органів оон.
- •Універсальна міжнародна правосуб’єктність держави.
- •Характеристика Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
- •Характеристика основних принципів міжнародного права.
- •Характеристика особливостей діяльності спеціалізованих установ оон.
- •Характеристика структури та напрямів діяльності моп.
Універсальна міжнародна правосуб’єктність держави.
Суверенна держава є основним суб'єктом міжнародного права. У міжнародно-правовій літературі здавна використовується поняття держави, що представляє єдність трьох елементів — суверенної влади, населення, території. Держава — необхідна форма організації населення для участі в міжнародному співтоваристві, для представництва та захисту його інтересів.
Кожна держава вправі вимагати вирішення спорів мирними засобами і зобов'язана поважати відповідне право інших держав. Кожна держава має право самостійно вирішувати свої внутрішні справи і зобов'язана не втручатися у відповідні справи інших держав. Держава має право на співробітництво з іншими державами на основі демократичних принципів, закріплених Статутом ООН, і несе обов'язок співробітничати. Держава має право вільно вибирати свою соціально-політичну систему і зобов'язана поважати відповідне право інших держав, а також рівноправність і самовизначення народів.
Для реалізації суверенних прав держави істотне значення має поняття юрисдикції. Остання є проявом суверенітету й означає державну владу, її обсяг і сферу дії. За обсягом розрізняють юрисдикцію повну й обмежену, за сферою дії — територіальну і екстратериторіальну, за характером влади — законодавчу, виконавчу, судову.
Повна юрисдикція означає владу держави наказувати поведінку і забезпечувати реалізацію своїх розпоряджень усіма наявними в його розпорядженні законними засобами. Обмежена означає, що держава може наказувати поведінку, проте вона в більшій чи меншій мірі обмежена у використанні засобів, що забезпечують виконання розпоряджень
Міжнародна правосуб'єктність держави є універсальною, тобто держава приймає участь в утворенні норм міжнародного права, може в повному обсязі набувати та реалізовувати права, а також виконувати взяті на собі обов'язки. Проте названі вище випадки обмеження державного суверенітету призводять до того, що міжнародна правосуб'єктність держав має певні рамки.
Важливим елементом міжнародної правосуб'єктності держави є її імунітет, тобто непідсудність суду іноземної держави. Імунітет держави витікає з відомого правового принципу "рівний над рівним влади не має" (par in parem imperium non habet). Виникнення імунітету держави ще в стародавні часи було зумовлено необхідністю забезпечувати діяльність посольства однієї держави на території іншою. Тому імунітет держави був абсолютним, поширюючись на будь-яку діяльність та будь-яку власність держави.
Розширення приватноправової діяльності держави (зовнішньої торгівлі, придбання робіт та послуг, нерухомості тощо) призвело до виникнення концепції обмеженого імунітету держави. Відповідно до цієї концепції імунітет держави обмежується лише тими відносинами, в яких держава виступає як суверенний носій публічної влади (jure imperii). У правовідносинах комерційного характеру (jure gestionis) вона не наділяється імунітетом, оскільки контрагенти держави, в т.ч. юридичні та фізичні особи не можуть бути позбавлені правового захисту.