15. Поняття та види допоміжних (вторинних) джерел міжнародного права.

Джерела міжнародного права - це офіційно-юридична форма існування міжнародно-правових норм, звичай, договір і правотворчої рішення міжнародної організації. Вони являють собою зовнішню форму, в якій втілюється нормативне зміст норм.

Поняття "джерело" охоплює не тільки форму існування норми, а й спосіб її створення, наприклад за допомогою договору або звичаю. Термін "джерела міжнародного права" міцно утвердився в теорії і практиці. Про джерела міжнародного права йдеться, наприклад, в преамбулі Статуту ООН. Все це, однак, не повинно вести до спрощення пов'язаних з джерелами питань.

Джерела міжнародного права можна об'єднати в три групи: основні, похідні (вторинні) та допоміжні.

Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН у першу групу входять договори, міжнародно-правові звичаї і загальні принципи права.

До вторинних джерел відносяться резолюції і рішення міжурядових організацій.

Допоміжними джерелами є рішення, доктрина і односторонні заяви держав, прийняті відповідно до міжнародного права.

Згідно ст.38 Статуту М/н Суду ООН до допоміжних джерел мп належать: судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй. (з застереженням про те що рішення суду обов‘язкове лише для сторін у справі і лише у даній справі). Саме рішення М/н Суду не може створювати м/н-правової норми.але прихильники англо-американської системи права перебільшують значення рішень М/н Суду, наділяючи їх якістю судового прецеденту і підносячи до рангу основних джерел мп.суд при винесеннні рішення може спиратися на доктрини чи теоретичні концепції але з урахуванням звичайних, договірних норм та принципів права.

Допоміжні джерела міжнародного права

Судові рішення. п. I ст. 38 Статуту зазначається, що Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на підставі міжнародного права, застосовує «застереженням, зазначеної в ст. 59, судові рішення в якості допоміжного засобу для визначення правових норм ».

Слід зазначити, що джерелом міжнародного права є не тільки рішення Міжнародного суду ООН, але і рішення інших міжнародних і регіональних судів (наприклад, Міжнародного кримінального суду ООН, Європейського суду з прав людини), а також у відомому сенсі рішення і національних судів.

У своєму рішенні у справі «Права громадян США в Марокко" 1952 р. Міжнародний суд встановив, що консульська юрисдикція США в Марокко була обмежена суперечками між американськими громадянами і що, відповідно, юрисдикція судів марокканських обмежувалася тільки в цих межах. У подальшому суди Марокко при визначенні своєї юрисдикції посилалися на рішення Міжнародного суду і відхиляли заперечення проти їх компетенції, не відповідні рішенню Міжнародного суду.

Доктрина найбільш кваліфікованих фахівців. Відповідно до подп. «&> П. 1 ст. 38 Статуту Міжнародного суду при вирішенні переданих йому спорів застосовує «доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм».

У судових рішеннях, вважав Л. Оппенгейм, використання доктрини допускається тільки як доказ наявності права, а не як правотворчих чинник. Він вважав, що праці вчених будуть продовжувати грати деяку роль у прийнятті судами рішень, в тому числі і в галузі міжнародного права.

Односторонні акти держав. Цей вид джерела міжнародного права не передбачено у ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН. Як відзначає англійський професор А. Кассіс, не всі односторонні акти містять обов'язкові правила поведінки. Такими, наприклад, є односторонні декларації,містять протест з приводу дій будь-якої держави. До джерел міжнародного права можна віднести заяву про визнання держав або урядів, інформацію (нотифікацію) відповідних держав у разі військової блокади під час війни і т. д.

Похідні джерела міжнародного права

Резолюції міжнародних організацій. Міжнародне право не містить положень, що перешкоджають державам надавати міжнародним організаціям право видавати обов'язкові для них постанови. Наприклад, такий компетенцією володіє Рада Безпеки ООН. Згідно зі ст. 25 Статуту члени ООН погоджуються відповідно до її Статуту підкорятися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх.

Резолюції міжнародних організацій є новим джерелом міжнародного права. Практично у всіх міжурядових організаціях є органи, які приймають обов'язкові для держав-членів резолюції. Ці резолюції стосуються внутрішнього життя організації.

Багато науковці та юристи-міжнародники вважають, що деякі резолюції Генеральної Асамблеї ООН є юридично обов'язковими. Однак вони не перераховані у ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН. Згідно зі Статутом ООН рішення Генеральної Асамблеї носять рекомендаційний характер (ст. Разом з тим ряд резолюцій Генеральної Асамблеї ООН конкретизують норми міжнародного права і навіть містять нові норми.

Генеральна Асамблея ООН на своїй XVсесії в 1960 р. прийняла Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам, яка містить нормообразуюшіе елементи. Декларація була кваліфікована Міжнародним судом у Консультативну висновку про Намібії 1971 як важлива частина звичайного права.

При прийнятті Генеральною Асамблеєю ООН у 1963 р. Декларації про правові засади, що регулюють діяльність держав з дослідження та використання космічного простору, представники СРСР і США заявили, що вони будуть дотримуватися положень цієї Декларації. На їхню думку, вона відображає міжнародне право, як воно визнане членами Об'єднаних Націй-. Згодом на основі цієї Декларації був розроблений Договір по космосу 1967