12. Особливості правосуб’єктності народу та нації в міжнародному праві.

Коли говорять про міжнародну правосуб'єктність націй і народів, мають на увазі перш за все ті з них, які знаходяться в колоніальній залежності і позбавлені власної національної державності. Суб'єктами міжнародного права є тільки ті нації і народи, які борються за своє національне визволення і створення власних незалежних держав. Віднесення націй і народів до числа суб'єктів міжнародного права, як правило, виникає після того, коли вони створюють будь-якої координуючий боротьбу орган (наприклад, таким є Організація звільнення Палестини), який до створення незалежної держави виступає від їх імені.

В даний час залежними є приблизно 15 територій: Американське Самоа, Бермуди, Британські Віргінські острови, Кай-мановая острови, Фолклендські (Мальвінські) острови, Гібралтар, Гуам, Нова Каледонія, острів Святої Олени, підопічні території тихоокеанських островів, Західна Сахара і ін

Народи у власних інтересах можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами, не порушуючи будь б то не було зобов'язань, що випливають з заснованого на принципі взаємної вигоди міжнародного економічного співробітництва та норм міжнародного права.

Декларація проголошує такі принципи та обов'язкові умови надання незалежності колоніальним країнам і пародій:

1) підпорядкування народів іноземної ярмо і панування та їх експлуатація є запереченням основних прав людини, суперечать Статуту ООН і перешкоджають розвитку співпраці та встановлення миру в усьому світі;

2) всі народи мають право на самовизначення; в силу цього права вони вільно встановлюютьсвій політичний статус і здійснюють свій економічний, соціальний і культурний розвиток;

3) недостатня політична, економічна і соціальна підготовленість у галузі освіти ніколи не повинні використовуватися як привід для затримки досягнення незалежності;

4) будь-які військові дії або репресивні заходи якого б то не було характеру, спрямовані проти залежних народів, повинні бути припинені, з тим щоб надати їм можливість здійснити в умовах миру і свободи своє право на повну незалежність; цілісність їх національних територій має поважатися;

5) у підопічних і несамокерованих територіях, а також у всіх інших територіях, які не досягли незалежності, повинні бути негайно вжиті заходи для передачі всієї влади народам цих територій відповідно з вільно вираженими ними волею і бажанням, без яких би то не було умов або застережень і незалежно від раси, релігії або кольору шкіри, з тим щоб надати їм можливість користуватися повною незалежністю і свободою;

Кожна держава зобов'язана сприяти за допомогою спільних і самостійних дій здійсненню принципу рівноправності і самовизначення народів.

Способами здійснення народом права на самовизначення є створення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з ним, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом.

Юридичною основою права націй на самовизначення є притаманний їм національний суверенітет, що означає реалізацію кожною нацією свого права на самостійне і незалежне існування як у політичному сенсі, так і з точки зору вільного і всебічного розвитку всіх інших сфер суспільного життя. Національний суверенітет недоторканнийі невідчужуваними. У силу цього міжнародна правосуб'єктність націй і народів не залежить від волевиявлення інших учасників міжнародних відносин.

В якості суб'єкта міжнародного права нації і народи, які борються за своє самовизначення, в лине своїх постійних органів можуть укладати угоди з державами і міжнародними організаціями, підписувати міжнародні договори (наприклад, Організація звільнення Палестини підписала Конвенцію ООН з морського права 1982 р.), направляти своїх представників для участі в роботі міжурядових організацій та конференцій Вони користуються захистом норм міжнародного права, мають свої дипломатичні представництва на території держав.