23. Правове регулювання оренди та лізингу у сфері господарювання.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Об'єктом оренди можуть бути:

• державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

• нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

• інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

У ст. 284 ГКУ закріплюються умови договору оренди. Так, до істотних умов договору оренди належать:

• об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

• строк, на який укладається договір оренди;

• орендна плата з урахуванням її індексації;

• порядок використання амортизаційних відрахувань;

• відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю.

Умови договору оренди діють упродовж усього строку дії договору, а також якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах, які були передбачені договором.

Основні права і обов'язки орендаря

Орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди. Він може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.

Орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, і своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна в разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря (ст. 285 ГКУ).

Орендна плата — це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за пого­дженням сторін, а також в інших передбачених законодавством випадках.

Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди.

Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі.

Відповідно до ст. 288 ГКУ орендар має право передати окремі об'єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди. Передання в суборенду цілісних майнових комплексів забороняється.

Орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. Умови викупу орендованого державного (комунального) майна (цілісного майнового комплексу) визначаються законом.

Орендар має право в будь-який час відмовитися від здійснення передбаченого в договорі права на викуп об'єкта оренди.

Договір оренди припиняється в таких випадках:

• закінчення строку, на який його було укладено;

• викупу (приватизації) об'єкта оренди;

• ліквідації суб'єкта господарювання — орендаря;

• загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, у порядку, встановленому ст. 188 ГКУ (порядок зміни та розірвання господарських договорів).

Відповідно до ст. 292 ГКУ лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізинго-одержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових пла­тежів.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів — фінансовий та оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передання його в лізинг. Майно, яке становить державну (кому­нальну) власність, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону.

Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.

На відміну від звичайного договору майнової оренди, фінансовий лізинг характеризується тим, що охоплює складніший комплекс господарсько-економічних відносин, учасниками яких є не дві, а три сторони: фірма — виготовлювач машин, устаткування, лізингова фірма (орендодавець) і фірма-користувач (лізинго-тримач).

Орендодавцями є спеціалізовані лізингові промислові та фінансові фірми. Промислові товариства чи компанії, що займаються лізингом, є або філіями великих фірм — продуцентів техніки, або незалежними фірмами, створеними кількома фірмами-проду-центами.

У широких масштабах лізингові операції здійснюють фінансові товариства чи компанії, що є філіями банків чи їх функціональними підрозділами (відділеннями), або кредитні, страхові й інші організації.

Лізинг охоплює складний комплекс договірних відносин і здійснюється на базі двох чи більше договорів, насамперед купівлі-продажу і майнового наймання. За договором купівлі-продажу між фірмою — продуцентом технічного об'єкта і лізинговою фірмою остання здобуває машину чи устаткування у власність спе­ціально з метою подальшого здавання їх в оренду. За договором майнового найму, чи власне лізингу, між лізинговою фірмою-власником і промисловою фірмою-користувачем технічний об'єкт здається в найм. Цей неподільний зв'язок двох операцій — ку-півлі-продажу майна й передавання його в користування (чи оренду) — відображується в часто застосовуваному визначенні договору про лізинг як договору оренди-продажу.