6. Методи валютного регулювання і контролю в україні

Головними методами валютного регулювання і контролю, які використуються органи грошово-кредитного регулювання (зокрема, центральні банки), є такі:

- девізна політика (валютні інтервенції);

- дисконтна (облікова) політика;

- девальвація та ревальвація валют;

- управління валютними резервами (диверсифікація);

- валютні обмеження.

Девізна політика - це інструмент валютної політики, сутність якого полягає у впливі на обмінний курс національної валюти через купівлю-продаж державними органами іноземної валюти (девіз). Девізну політику проводять у формі валютних інтервенцій.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку в операції на валютному ринку для регулювання курсу національної валюти через операції купівлі-продажу іноземних валют.

Спрямованість валютної інтервенції визначена тим, яка мета центрального банку - підвищити чи знизити обмінний курс національної валюти. Наприклад, для підвищення курсу національної валюти центральний банк в обмін на національну валюту продає іноземну валюту, коли її пропозиція на ринку є недостатньою. Завдяки цьому обсяги національної валюти порівняно з іноземною на ринку зменшуються, а тому її ціна (у вигляді обмінного курсу) зростає.

Центральний банк скуповує іноземну валюту, щоб знизити обмінний курс національної валюти, коли є надлишок її пропозиції на ринку. У підсумку обсяги іноземної валюти на ринку зменшуються, а національної валюти - збільшуються, а відтак знижується її ціна - валютний курс.

Головними цілями проведення валютних інтервенцій є:

- підтримання на певному рівні курсу національної грошової одиниці, щоб не допустити її знецінення або необгрунтованого зміцнення;

- стабілізація кон’юнктури на валютному ринку країни, тобто врівноваження попиту і пропозиції на іноземну валюту;

- підтримання курсу національної валюти на штучно заниженому рівні, щоб стимулювати збільшення обсягів чистого експорту і підтримання конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.

Характерними рисами валютних інтервенцій є їхні порівняно значні масштаби на ринку та короткі терміни застосування.

Валютні інтервенції не можуть бути ефективним інструментом валютної політики в періоди валютних криз і нестабільної фінансової ситуації в країні. Проте вони є досить дієвим засобом впливу на обмінний курс національної валюти в разі поточного регулювання центральним банком валютних відносин, особливо коли перебіг господарських процесів у країні має достатній рівень стабільності.

Дисконтна політика полягає в зміні облікової ставки центрального банку для регулювання валютного курсу та впливу на платіжний баланс. Центральний банк, змінюючи розмір облікової ставки, чинить певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на цю валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Дисконтна політика є інструментом з порівняно низькою ефективністю. Це пояснюють неоднозначним впливом відсоткових ставок на мобільність капіталів за умов нестабільності.

Девальвація - офіційне зниження курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют або міжнародних розрахункови одиниць. За умов золотого стандарту, коли законодавчо фіксували золотий вміст валют та був прямий чи опосередкований їх обмін на золото, девальвація виявлялася в зменшенні їхнього золотого вмісту та збільшенні ціни на золото. Девальвація може відбуватися стихійно або цілеспрямованою як елемент валютної політики держави для впливу на розвиток економіки, передусім на розвиток зовнішньоекономічних відносин через підвищення конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу.

Ревальвація - офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют та міжнародних розрахункови одиниць. За умов золотого стандарту ревальвація виявлялася в збільшенні офіційного золотого вмісту грошової одиниці. З відмовою від золотого стандарту ревальвація почала виявлятися в підвищенні курсу національної грошової одиниці щодо іноземних чи міжнародних валют.

Диверсифікація валютних резервів - це інструмент реалізації валютної політики центрального банку, що полягає в регулюванні структури офіційних валютних резервів країни шляхом включення до їхнього складу різних іноземних валют інших країн.

Під валютними резервами розуміють належні державі офіційні запаси іноземної валюти, що перебувають у центральному банку, банківських установах інших країн та міжнародних валютно-кредитних організаціях.

Головними цілями диверсифікації валютних резервів, як спеціального інструменту валютної політики, є:

1) захист від валютного ризику, тобто ризику втрати коштів унаслідок коливання обмінних курсів різних валют;

2) забезпечення міжнародних розрахунків, включаючи розрахунки за зовнішньою заборгованістю країни;

3) проведення валютних інтервенцій на ринку, для чого в складі резервів мають бути належні обсяги необхідних видів іноземних валют.

Практичний механізм застосування цього інструменту валютної політики передбачає, зазвичай, продаж нестабільних валют і купівлю більш стійких, а також валют, необхідних для проведення міжнародних розрахунків та інтервенцій. Хоча офіційні резерви країн складаються з іноземних валют, золота, СПЗ, їхнім головним компонентом є одна з провідних іноземних валют, яка відіграє роль резервної.

Валютні обмеження є сукупністю законодавчих або адміністративних норм, які застосовують на рівні держави і на міждержавному рівні й які регламентують проведення операцій з валютою, золотом, іншими валютними цінностями. Валютні обмеження запроваджують щодо двох типів міжнародних економічних операцій:

- поточних операцій платіжного балансу;

- операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

Наявність валютних обмежень у країні знижує ступінь конвертованості її валюти.

Для країн, економіка яких перебуває на стадії ринкової трансформації, застосування валютного контролю має особливе значення, оскільки ринкові механізми валютного регулювання в цих країнах є недостатньо зрілими. Ці країни, проводячи зовнішньоекономічну діяльність, мають справу з такими складними проблемами, як відплив капіталів, скорочення офіційних золотовалютних резервів, різкі коливання ситуації у грошово-кредитній сфері.