5. Поняття і завдання валютного регулювання та контролю

Досягнення головних стратегічних і тактичних цілей валютної політики забезпечують через дві ключові форми її практичної реалізації - валютне регулювання та валютний контроль. Самоорганізація та caморегулювання ринкових відносин за умови розширення й активізації світової торгівлі, збільшення обсягів спекулятивних операцій з валютами на мінародних ринках може виявитися недостатньо ефективним. Це зумовлює потребу державного втручання в організацію валютних відносин за допомогою валютного регулювання та валютного контролю.

Валютне регулювання - це діяльність держави в особі уповноважених нею органів, що передбачає вжиття законодавчих та організаційних заходів, які визначають порядок виконання операцій з валютними цінностями на території країни. Воно є невід’ємною складовою валютної політики, оскільки передбачає регламентування поведінки учасників валютного ринку і способів проведення валютних операцій, що дає змогу контролювати співвідношення попиту і пропозиції іноземної валюти та обмежувати вплив негативних чинників, які дестабілізують ринок.

Фактично валютне регулювання передбачає комплекс важелів, за допомогою яких держава регламентує всі види операцій з валютними цінностями, що їх проводять суб’єкти ринку.

Головні завдання валютного регулювання такі:

1) захист національної валюти, що передбачає мінімізацію зовнішніх і внутрішніх чинників впливу на її купівельну спроможність;

2) визначення оптимального режиму обмінного курсу національної валюти, спроможного збалансувати інтереси експортерів та імпортерів для ефективної участі країни у міжнародному поділі праці;

3) регламентування порядку використання іноземної валюти суб’єктами валютного ринку країни, що визначає динаміку його кон’юнктури, а відтак і стан обмінного курсу;

4) захист прав власності на валютні цінності, що є необхідною умовою ефективного руху валютного капіталу та розвитку валютного ринку країни;

5) визначення статусу національної валюти, що передбачає запровадження відповідного режиму її конвертованості для забезпечення стратегічних завдань розвитку національної економіки та її участі у світовому господарстві.

Отже, валютне регулювання є однією з форм державного впливу на суб’єктів валютних відносин для реалізації відповідних цілей економічної політики держави, що забезпечене належним валютним законодавством. Відтак валютне регулювання можна розглядати як певний процес, який передбачає комплекс цілеспрямованих заходів держави зі стабілізації або зміни наявних валютних відносин.

Залежно від виду використовуваних державою у процесі валютного регулювання інструментів валютне регулювання може бути прямим або опосередкованим.

Пряме валютне регулювання - це сукупність законодавчих і нормативно-правових актів, а також адміністративних дій органів державної влади, які визначають порядок проведення операцій з валютними цінностями.

Опосередковане валютне регулювання передбачає використання економічних важелів впливу на поведінку суб’єктів валютного ринку шляхом, формування в них економічної зацікавленості виконувати ті чи інші валютні операції. Такими важелями передусім є відповідні інструменти, використовувані центральним банком.

Переважання прямих чи опосередкованих засобів валютного регулювання визначає його характер - адміністративний або ліберальний. Ліберальне валютне регулювання спрямоване на поточну кон’юнктуру валютного ринку і не змінює головних засад валютної системи країни. Адміністративне регулювання жорсткіше регламентує діяльність суб'єктів валютних відносин та зміст їхніх операцій з валютними цінностями.

В Україні головним виконавчим органом валютного регулювання, що видає нормативні акти у сфері валютної політики держави, використовує сукупність інструментів для впливу на валютні операції суб’єктів ринку, є Національний банк України.

Основним засобом, що забезпечує ефективність валютного регулювання, є валютний контроль. Тому він нарівні з валютним регулюванням є другою важливою складовою валютної політики держави.

Валютний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення виконання ухвалених державою законів, норм і проведення валютних операцій.

До головних завдань валютного контролю належать:

1) визначення відповідності валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних для цього ліцензій;

2) перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язань із продажу на внутрішньому валютному ринку;

3) перевірка обґрунтованості платежів, що їх проводять в iноземній валюті;

4) перевірка повноти й об’єктивності обліку та звітності за валютними операціями суб’єктів господарювання;

5) перевірка виконання зобов’язань декларувати валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами країни;

6) визначення відповідальності за порушення норм валютного законодавства.

Згідно з чинним законодавством України, всі валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Органи, що провадять валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій та стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень.

Зазначимо, що до об’єктів валютного контролю належать такі операції: регулювання переказів та платежів за кордон, вивезення капіталу, репатріація прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів, а також обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти; обов’язковий продаж державі частини одержаної іноземної валюти в обмін на національну за офіційним курсом та зосередження валютних операцій у центральних або уповноважених банках; контроль за створенням і ліквідацією авуарів резидентів та нерезидентів - учасників валютних операцій у країні; обмеження увезення-вивезення валюти та валютних цінностей через митний кордон України; контроль за отриманням суб’єктами підприємницької діяльності кредитів в іноземній валюті та ін.

Посилення жорсткості заходів валютного регулювання і валютного контролю або їхня лібералізація залежать від тих цілей, які стоять перед валютною політикою держави в той чи інший період розвитку.

Наприклад, у періоди, пов’язані з потребою відновлення господарства країни у післявоєнні роки або в час лібералізації економічних відносин у разі переходу від адміністративно-командної до ринкової системи, заходи валютного регулювання і валютного контролю жорсткіші. Це зумовлено необхідністю забезпечення захисту фінансової самостійності країни, стабільності грошової системи, зміцнення національної валюти, мобілізації валютних ресурсів держави і підприємств, зменшення відтоку капіталів за кордон. Саме такі механізми активно використовували країни Західної Європи після Другої вої війни, а також колишні соціалістичні країни Центральної і Східної Європи під час переходу на ринкові засади господарювання.

У періоди стабілізації ринкової економічної системи та активної інтеграції національних господарств у світовий економічний простір заходи валютного регулювання і валютного контролю зазнають поступової лібералізації. Це зумовлено необхідністю уніфікувати організацію валютних операцій у різних країнах, полегшити умови переміщення капіталів між ними для ефективнішого їх застосування, скоротити трансакційні витрати у процесі валютно-обмінних операцій, забезпечити рівновагу в зовнішньоторговельних відносинах між країнами. Водночас жодна держава повністю не відмовляється від валютного регулювання і валютного контролю як комплексу заходів щодо регламентації і нагляду за станом валютного ринку.