3. Розрахунок валютного курсу. Котирування валюти

Необхідність визначення обмінного курсу пов’язана з такими головними причинами:

• розвиток міжнародної торгівлі, що потребує обміну валют різних країн у разі переміщення між ними товарів, послуг, капіталів, кредитів;

• порівняння цін на товари і послуги в різних країнах для забез­печення еквівалентного обміну результатами праці національних виробників;

• потреба оцінки економічними агентами країни вартості й рівня дохідності своїх активів за кордоном.

Визначення обмінного курсу відповідно до чинних правил і норм валютного регулювання називають валютним котируванням. Котирування може передбачати визначення валютного курсу або на законодавчому рівні у вигляді офіційного курсу центрального банку, або на засадах ринкових механізмів, під впливом співвідношення попиту і пропозиції. У світовій практиці використовують два методи котирування валют: пряме і непряме, або зворотне.

Використання прямого чи зворотного методів котирування не впливає на рівень обмінного курсу, а лише змінює форму його вираження. Адже зворотне котирування є величиною, оберненою до прямого котирування.

У разі котирування валют визначають базову валюту та валюту котирування. Базовою є валюта, щодо якої котирують інші валюти (зазвичай, це валюти головних промислово розвинутих країн). Валю­тою котирування є валюта, яку котирують до базової й яка виражає вартість базової. Наприклад, у записі USD/UAН долар США є базою котирування, а гривня - валютою котирування.

Крос-курс (крос-котирування) - це співвідношення між двома валютами, яке визначають згідно з їхнім курсом стосовно третьої У такому випадку спочатку купують валюту третьої країни (наприклад долар США), а потім за неї купують уже необхідну валюту.

Для професійних учасників валютних ринків поняття "валютний курс" не існує. Воно розпадається на курс покупця і курс продавця.

Курс покупця (bid rate, BR) - це курс, за яким банки купують іноземну валюту і продають національну (найнижчий курс).

Курс продавця (asked rate, AR) - це курс, за яким банк продає іноземну валюту і купує національну (найвищий курс).

Курс продавця завжди вищий, ніж курс покупця. Різницю між курсом продавця і курсом покупця називають спредом, або маржу Спред становить дохід банку за валютними операціями. Його розраховують за формулою:

AR - BR

S = x 100%

BR

де S- спред; AR - курс продавця, BR - курс покупця.

Можливість отриманим цього доходу пов'язана з фактично монопольним становищем банків на валютному ринку щодо операцій з більшістю суб'єктів валютних відносин. З огляду на це банки продають валюту за вищим курсом, ніж купують. Зазвичай, чим більші обсяги операцій з певною валютою і більший попит на ринку на неї, тим більший розмір маржі банку. Хоча спред визначають комерційні банки самостійно, централь­ний банк за певних обставин може запроваджувати його максимально допустимий розмір для того, щоб запобігти спекулятивній грі на валют­ному ринку, яка особливо небезпечна в періоди кризи.

Фактичний ринковий обмінний курс розраховують як середнє арифметичне курсів покупця і продавця. Його використовують в еко­номічному аналізі, в разі укладення зовнішньоторговельних контрак­тів, дилери на валютних ринках. Отже, обмінний курс як визначник вартісного вмісту валют різних країн є важливим елементом міжна­родних економічних і валютних відносин.

Оскільки валютний курс як ціна валюти (як і ціна на будь-який товар) змінюється з часом, то в зовнішньоекономічній діяльності ви­никає потреба враховувати чинник часу в ході укладення угод. Тому залежно від того, коли буде виконана угода з купівлі-продажу валют на валютному ринку, використовують такі два головні види обмінних курсів: спот-курси і форвардні курси.

Під час планування тих чи інших заходів валютного регулювання і валютного контролю може виникати потреба використання й таких показників: номінальний валютний курс та реальний валютний курс.

Номінальний валютний курс - це ціна одиниці іноземної валюти виражена в одиницях національної валюти. Він виражає обмінний курс валют, який діє у певний період на валютному ринку країни, раховують його за формулою:

ER_n = Q_f / Q_d

де ERn - номінальний валютний курс; Qf - кількість іноземної валюти; Q_d - кількість національної валюти.

У більшості випадків, якщо йдеться про обмінний курс національної валюти, то під ним розуміють насамперед номінальний валютний курс. Водночас номінальний валютний курс є більш адекватним для оцінки поточних валютних угод і зовнішніх розрахунків. У довготерміновій перспективі, коли в разі оцінювання динаміки курсоутворення необхідно враховувати ціновий чинник, виникає потреба у і використанні реального валютного курсу.

Реальний валютний курс - це курс, який розраховують з огляду на співвідношення цін на національному і зарубіжному ринках. Реальний валютний курс визначають як співвідношення індексів цін товарів і послуг двох країн, узятих у відповідній валюті. Його визнач за такою формулою:

ERr= Р_f / Р_d * ER

де ERr - реальний валютний курс; ERn - номінальний валютний Р_f - індекс цін однієї країни; Р_d - індекс цін іншої країни.

Як бачимо з наведеної формули, швидке зростання цін усередині країни призводить до знецінення національної валюти і зниження її реального обмінного курсу. Якщо за кордоном темпи інфляції вищі, то національна валюта дорожчає порівняно з іноземною. Технічна складність оцінювання реального обмінного курсу полягає у виборі єдиної методики розрахунку індексів цін, які могли б точно відображати інфляційні процеси у різних країнах.

Фактично реальний обмінний курс є номінальним валютним курсом, перерахованим з огляду на зміну рівня цін в одній країні щодо зміни рівня цін в іншій країні. Реальний обмінний курс відображає співвідношення цін певного набору товарів і послуг за кордоном та цін таких самих товарів і послуг усередині країни, переведеного за номінальним обмінним курсом. Його зручніше використовувати для оцінки конкурентоспроможності національного виробництва порівняно з імпортним.