Залежно від емітента валютних коштів виділяють

Націонална валюта - платіжний засіб (грошова одиниця) пев­ної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо), яку емітує націо­нальна банківська система.

Іноземна валюта - грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових оди­ницях, які використовують у міжнародних розрахунках

Колективна валюта (або міжнародні штучні гроші) - міжнарод­ні грошові одиниці, емісію яких проводять міжнародні фінансово- кредитні. установи і які функціонують за міждержавними угодами (євро, СПЗ, адське песо – розрахункова одиниця країн Андського пакту: Болівія, Перу, Еквадор.).

За режимом використання валюти поділяють

Неконвертовані валюти - це грошові одиниці тих країн, законодав­ством яких передбачено обмеження практично за всіма видами валютних операцій. Такими, зазвичай, є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну й фінансову кризу. До 1997 р. типово неконвертованою була національна валюта України гривня.

Конвертованими є валюти, які вільно обмінюють на валюти інших країн за курсом, що формується у передбаченому порядку, і вільно ви­возять та ввозять через кордон. Конвертованість є найважливішою якісною характеристикою валюти.

Залежно від типу міжнародних операцій, для реалізації яких необхідний обмін валюти

Зовнішня конвертованість передбачає надання права тільки не­резидентам вільно обмінювати валюту певної країни для розрахунків із закордонними партнерами. Резиденти такого права не мають.

Залежно від ступеня охоплення міжнародних валютних угод і зовнішньоекономічних операцій тими чи іншими обмеженнями

Конвертованість за поточними операціями - це можливість об­мінювати національну валюту на іноземну в процесі виконання між­народних операцій, пов’язаних з торгівлею товарами і послугами, а також міждержавними трансфертами та переказами доходів.

Конвертованість за капітальними операціями – це обміну національної валюти на іноземну в процесі міжнародних операцій, пов’язаних із рухом капіталу, що передбачає здійснення і портфельних інвестицій, а також надання кредитів.

З погляду можливостей обміну валюти для резидентів і нерезидентів країни конвертованість буває

Внутрішня конвертованість - це такий режим, за якого тільки резиденти країни мають право купувати іноземну валюту без обмежень і здійснювати платежі за кордон.

Часткова конвертованість означає наявність певних обмежень, коли на деякі напрями зовнішньоекономічної діяльності чи категорії учасників валютного ринку режим конвертованості не поширюєть­ся. Часткова конвертованість також може означати наявність пев­них обмежень за валютними операціями з деякими країнами, їхніми об’єднаннями й регіонами.

Повна конвертованість означає відсутність обмежень у рані с ну валют і за рахунками поточних операцій, і за рахунками опер; пов’язаних з рухом капіталу платіжного балансу. Отже, такий ре охоплює як поточну, так і капітальну конвертованість націонал валюти. Це означає, що і резиденти, і нерезиденти мають змогу к вати необмежені суми іноземної валюти за національну валюту і ни. Повна конвертованість передбачає також відсутність обмежеі експорт та імпорт товарів, що можуть вплинути на їхню ціну.

Залежно від емітента валютних коштів виділяють:

- національну валюту - платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо), яку емітує національна банківська система;

- іноземну валюту - грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, які використовують у міжнародних розрахунках;

- колективну валюту (або міжнародні штучні гроші) - міжнародні грошові одиниці, емісію яких проводять міжнародні фінансово-кредитні. установи і які функціонують за міждержавними угодами (євро, СПЗ).

Міжнародні штучні гроші називають також колективними валютами, оскільки вони утворюються в межах окремих міжнародних валютних союзів і виконують функції інтернаціональної міри вартості національних грошей, міжнародного засобу платежу, засобу нагромадження.

Приклади колективних валют: європейська валютна одиниця ЕКЮ, яку застосовували в Європейській валютній системі до запровадження євро; спеціальні права запозичення СПЗ - одиниця Міжнародного валютного фонду; приватні штучні валютні одиниці.

Важливим є також поняття резервної валюти, або ключової.

Резервні валюти - це національні кредитно-грошові засоби головних промислово розвинутих країн, які використовують для обслуговування міжнародних розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, іноземними інвестиціями, нагромадження їх центральними банками країн як резервів для розрахунків та валютних інтервенцій.

Статус резервної валюти створює для країни-емітента найкращі умови ведення зовнішньоекономічної діяльності, проте водночас накладає певні обов’язки: підтримка стабільності валюти, скасування валютних обмежень, регулювання платіжного балансу.

Основною резервною валютою був і є долар США. Окрім долара і євро, найширше використовують єну і фунт стерлінгів, їхні частки майже однакові, хоча роль єни останніми роками послаблюється.

За режимом використання валюти поділяють на

- неконвертовані;

- конвертовані.

Неконвертовані валюти - це грошові одиниці тих країн, законодавством яких передбачено обмеження практично за всіма видами валютних операцій. Такими, зазвичай, є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну й фінансову кризу. До 1997 р. типово неконвертованою була національна валюта України гривня.

Конвертованими є валюти, які вільно обмінюють на валюти інших країн за курсом, що формується у передбаченому порядку, і вільно вивозять та ввозять через кордон. Конвертованість є найважливішою якісною характеристикою валюти.

Зміст поняття конвертованості визначений конкретними умовами функціонування національної грошової і валютної системи у той чи інший історичний період.

Нині ступінь конвертованості національної валюти визначено, з одного боку, наявністю і кількістю валютних обмежень, що існують у тій чи іншій країні, а з іншого, - потребами суб’єктів ринку використовувати цю валюту для міжнародних операцій. Конвертованість, по суті, означає свободу обміну національної валюти на іноземну.

Форми конвертованості валюти розрізняють за трьома головними критеріями.

1. Залежно від типу міжнародних операцій, для реалізації яких необхідний обмін валюти, конвертованість поділяють на два види: за поточними операціями і за капітальними операціями.

2. З погляду можливостей обміну валюти для резидентів і нерезидентів країни конвертованість національної валюти буває внутрішньою і зовнішньою.

3. Залежно від ступеня охоплення міжнародних валютних угод і зовнішньоекономічних операцій тими чи іншими обмеженнями розрізняють часткову і повну конвертованість.

Конвертованість за поточними операціями - це можливість обмінювати національну валюту на іноземну в процесі виконання міжнародних операцій, пов’язаних з торгівлею товарами і послугами, а також міждержавними трансфертами та переказами доходів.

Цей вид конвертованості валюти означає відсутність обмежень на платежі й трансферти, що враховують на рахунку поточних операцій платіжного балансу. Зокрема:

- вільне застосування національної валюти під час розрахунків за поточними операціями платіжного балансу;

- відсутність валютних обмежень для резидентів і нерезидентів за поточними операціями з валютою;

- заборона на використання режиму множинності валютних курсів;

- заборона на запровадження будь-яких валютних обмежень без згоди МВФ,

- неприєднання до дискримінаційних міжнародних валютних угод.

Конвертованість за капітальними операціями - це можливість обміну національної валюти на іноземну в процесі міжнародних операцій, пов’язаних із рухом капіталу, а також надання кредитів.

Типові обмеження в цій сфері такі: обмеження об’єктів прямого іноземного інвестування окремими галузями, вимога щодо обов’язкової репатріації прибутків національних компаній, які інвестують за кордон, заборона купівлі резидентами іноземних цінних паперів, обмеження на кредитування нерезидентів.

Забезпечення конвертованості за капітальними операціями не є обов’язковою вимогою для країни-члена МВФ. Обмеження на рух капіталу економічно виправдані для країн з перехідною економікою, оскільки вони потребують ресурсів насамперед для фінансування реформ.

Внутрішня конвертованість - це такий режим, за якого резиденти країни мають право купувати іноземну валюту без обмежень і здійснювати платежі за кордон. У цьому разі немає обмеження на використання резидентами своїх коштів у національній для придбання іноземної валюти, її зберігання і переказ на користь нерезидентів. Внутрішня конвертованість може охоплювати як поточні так і капітальні операції. У всіх розвинутих країнах діє режим внутрішньої конвертованості. Водночас валютна політика у країнах, що розвиваються, й у країнах із перехідною економікою, зазвичай, передбачає наявність різних обмежень на цей режим.

Зовнішня конвертованість передбачає надання права тільки нерезидентам вільно обмінювати валюту певної країни для розрахунків із закордонними партнерами. Резиденти такого права не мають.

Згідно з вимогами МВФ, валюту вважають зовнішньоконвертованою, якщо вона має дві властивості: 1) кошти у певній валюті, що належать нерезидентам, вільно обмінюють на будь-яку іншу валюту; 2) усі платежі резидентів на користь нерезидентів виконують з дозволу влади.

З економічного погляду зовнішня конвертованість національної валюти можлива лише за наявності попиту на неї за кордоном, тобто попиту на товари і послуги країни на зовнішніх ринках. Запровадження зовнішньої конвертованості - необхідна умова для закордонних інвестицій, оскільки прибутки, отримані в національній валюті, закордонні фірми повинні мати змогу обміняти на валюту своєї країни і вивезти за кордон.

Часткова конвертованість означає наявність певних обмежень, коли на деякі напрями зовнішньоекономічної діяльності чи категорії учасників валютного ринку режим конвертованості не поширюється. Часткова конвертованість також може означати наявність певних обмежень за валютними операціями з деякими країнами, їхніми об’єднаннями й регіонами.

Часткова конвертованість означає можливість обміну національної валюти лише на деякі іноземні валюти і то не в усіх видах зовнішньоторговельних операцій.

Більшість країн світу, у тім числі й Україна, має частково конвертовані валюти. Рівень конвертованості визначений кожною країною у спеціальних законодавчих актах, якими передбачено перелік валют, на які можна обмінювати національну валюту, а також обумовлене конкретне коло суб’єктів таких угод.

Повна конвертованість означає відсутність обмежень у разі обміну валют і за рахунками поточних операцій, і за рахунками операцій, пов’язаних з рухом капіталу платіжного балансу. Отже, такий режим охоплює як поточну, так і капітальну конвертованість національної валюти. Це означає, що і резиденти, і нерезиденти мають змогу купувати необмежені суми іноземної валюти за національну валюту країни. Повна конвертованість передбачає також відсутність обмежень на експорт та імпорт товарів, що можуть вплинути на їхню ціну.

Реалізація валютної політики, спрямованої на запровадження повної конвертованості, можлива лише в тих країнах, у яких є відповідні передумови: по-перше, розвинутий внутрішній ринок товарів і послуг зі стабільною кон’юнктурою; по-друге, потужний експортний потенціал, що забезпечує сприятливі позиції країни на світовому ринку і, відповідно, зовнішній попит на національну валюту.

Валюту країни, у якій діє режим повної конвертованості, називають вільноконвертованою. Вільноконвертована валюта - це грошова одиниця, яку вільно і без обмежень обмінюють на іноземні й міжнародні платіжні засоби у будь-якій формі й у всіх видах операцій. Сьогодні лише незначна кількість країн має вільноконвертовані національні валюти.