Походи Гарібальді.
Сицилію знов охопив вогонь селянських повстань. Скориставшись з цього, демократи на Півночі Італії почали підготовку військової експедиції для надання допомоги повстанцям. Почалося вербування і навчання волонтерів. З ініціативи Гарібальді для закупівлі зброї було створено фонд добровільних пожертвувань.
У травні 1860 р., зібравши невелику армію добровольців - усього 1200 чол. (вони були одягнені в червоні сорочки, звідси назва «тисяча червоносорочечників»), - Гарібальді таємно на двох кораблях відплив з Генуї на Сицилію. Коли він висадився на острові, населення вітало його як визволителя від тиранії Бурбонів. Звідусюди під прапор Гарібальді сходилися добровольці, і через два дні до його загону приєдналися 4 тис. селян. Повстанцям протистояло 25 тис. королівських військ. Але завдяи завзяттю бійців і вмілому маневруванню Гарібальді вдалося виграти важливу битву під Калатафімі. При першому ж натискові неаполітанців «тисяча» кинулася на ворога і, попри свою чисельність, противник був розбитий дощенту. Гарібальдійці оволоділи центральним містом Сицилії - Палермо, і незабаром увесь острів було очищено від королівських військ. Прибувши до Палермо, Гарібальді оголосив себе диктатором Сицилії від імені сардинського короля Віктора-Еммануїла.
Після звільнення Сицилії влітку 1860 р. гарібальдійські війська висадилися в Калабрії і, не зустрівши опору деморалізованої королівської армії, рушили на Неаполь. 7 вересня Гарібальді урочисто вступив у столицю Королівства Обох Сицилій, а потім розгромив залишки урядових військ у битві на р. Вольтурно. Успіх походу Гарібальді, який за короткий час зумів вигнати з Неаполя Бурбонів, багато в чому пояснюється підтримкою його селянами Південної Італії. Скориставшись диктаторськими повноваженнями, Гарібальді скасував численні привілеї дворянства і духівництва, конфіскував майно монастирів, знищив ненависний селянам податок на помел зерна, а головне - обіцяв усім, хто прилучився до повстання, землю після перемоги.
Об’єднання Італії.
У Венеціанській області продовжували порядкувати австрійці, а в Римі зберігалася світська влада папи, яку охороняли надіслані Наполеоном III французькі війська. У1862р. Гарібальді на свій страх і ризик здійснив спробу звільнити Рим, але був зупинений королівськими військами. Поранений полководець потрапив у полон і за королівським наказом був засланий на невеличкий острів Капреру.
У 1866 р. Італія, уклавши союз із Пруссією, взяла участь у війні проти Австрії. Хоча італійські війська і зазнали поразки, Австрія була розбита прусською армією. Після цього Венеціанську область було включено до складу Італійського королівства. Через рік спроба гарібальдійців захопити Рим знову закінчилася невдачею: біля Ментани вони наштовхнулися на озброєні новітніми скорострільними гвинтівками «шаспо» французькі війська. Зазнавши тяжких втрат, Гарібальді був змушений відступити.
Останню перешкоду на шляху до об'єднання Італії було усунуто лише в 1870 р. під час франко-німецької війни. Скориставшись тяжким становищем Франції після капітуляції Наполеона III під Седаном, італійські війська безперешкодно зайняли Рим. «Вічне місто» було оголошене столицею Італійського королівства.Об'єднання країни завершилося.
Об'єднання Італії сприяло розвитку капіталізму в країні, особливо в її північних провінціях, де створювались великі господарства та швидко зростала промисловість. Аграрний південь відставав, там ще довго зберігались великі поміщицькі латифундії і напівфеодальна здольщина безземельних селян. Унаслідок цьогоІталія значно відставала у своєму розвитку від передових держав Європи.