МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ
Реферат
на тему:
«Об’єднання Італії».
Виконав:
учень 9-Б класу
спеціалізованої школи №40
з всесвітньої історії
Шаповал Дмитро Юрійович
Київ 2012
План
Вступ
Піднесення П’ємонту.
Кавур і Мадзіні.
Походи Гарібальді
Об’єднання Італії.
Висновок
Вступ
Предмет «всесвітня історія» сприяє вихованню поваги до культурних і духовних надбань людства, до боротьби за свободу і незалежність, формує критичне ставлення до проявів антигуманізму.
Рісорджименто (італ. il risorgimento — відродження, оновлення) —історіографічний термін, що означає період боротьби за політичне об'єднання Італії.
Політична роздробленість Італії, свавілля чиновників, поліції, монополія дворянства на владу, феодальна залежність селян від поміщиків служили гальмом подальшого розвитку капіталізму і викликали загальне невдоволення буржуазії, широких народних мас і штовхали їх на революційну боротьбу. Головним питанням революційного руху 1848-1849 рр.. було звільнення країни від австрійського гніту і політичне об `єднання дрібних держав в єдину централізовану державу. В початку 1848 р. революція охопила Неаполітанське королівство, потім поширилася на Ломбардію, Венеціанську область.
Піднесення п’ємонту
Після поразки революцій 1848-1849 pp. Італія та Німеччина залишалися політично роздробленими країнами. Здійснити національне об'єднання завдяки революціям не поталанило. Але проблема об'єднання, а для Італії ще й проблема національного визволення не втратила своєї актуальності. Історичний досвід свідчив, що лише у власній державі народ має можливості для повноцінного розвитку. Збереження роздробленості заважало розгортанню промислової революції, унеможливлювало гідну участь Італії та Німеччини у міжнародних справах.
Придушення революції призвело до відновлення абсолютистських режимів майже в усіх італійських державах, її учасників спіткали репресії, переслідування. Особливо лютувала реакція на півдні країни, у Неаполітанському королівстві, де мстивий і жорстокий король Фердінанд II встановив режим терору і поліцейської сваволі. Тільки в Сардинському королівстві (до складу якого входила розвинута областьП'ємонт) збереглися конституційний устрій і деякі громадянські свободи. Король Віктор-Еммануїл II, побоюючись повторення революційних потрясінь, надав перевагу співробітництву з лібералами.
З 1852 р. і до своєї смерті в 1861 р. прем'єр-міністром П'ємонту був визначний представник ліберальних кіл граф Камілло Кавур. За підтримки ліберальної більшості в парламенті йому вдалося нейтралізувати тиск на короля реакційних сил і зміцнити конституційний порядок у країні. Кавур більше за інших діячів тогочасної Італії розумів значення розвитку економіки для зміцнення держави. У 50-ті роки в П'ємонті розгорнулося будівництво залізниць, іригаційних каналів, портів. Було створено сприятливі умови для розвитку текстильної промисловості, металургії, сільського господарства і торговельного флоту. Кавур уклав з Англією і Францією вигідні торговельні угоди, що прискорило промисловий переворот у країні.
Кавур і Мадзіні.
З кінця 50-х років XIX ст. в Італії знов активізується рух за національну незалежність і об'єднання країни. У ньому визначилися дві течії - революційно-демократична і помірковано-ліберальна. Революційні демократи, що спиралися на ремісників, селян, інтелігенцію, як і раніше, обстоювали революційний шлях об'єднання країни в єдину демократичну республіку. Визначними представниками цього табору були Мадзіні таГарібальді.
Кавур Камілло Бенсо (1810-1861) - граф, державний діяч, лідер ліберального напрямку в італійському Рисорджимен-то (Відродження). У 1852-1861 pp. (крім 1859 р.) - прем'єр-міністр Сардинського королівства (П'ємонт). Виступав за об'єднання Італії «зверху», навколо П'ємонту. Після об'єднання Італії (1861) - прем'єр-міністр італійського уряду.
Мадзіні Джузеппе (1805-1872) - юрист, філолог, революціонер, ідеолог і керівник республікансько-демократичного крила Ри-сорджименто. З 1827 р. брав участь у русі карбонаріїв. У 1831 р. заснував таємну організацію «Молода Італія». Учасник революції 1848-1849 pp., голова уряду Римської республіки в 1849 p., один з організаторів походу «тисячі» на Сицилію у 1860 р.
У ході війни уряду П'ємонту вдалося заручитися підтримкою добровольців з усієї Італії. Очолив частини волонтерів Дж. Гарібальді. У червні 1859 р. франко-сардинські війська під особистим командуванням Наполео-на III завдали австрійцям поразки під Маджентою і заволоділи Ломбардією. Невдовзі союзні війська вщент розгромили австрійців у кровопролитній битві при Сольферіно.
Але французький імператор Наполеон III завдав справі об'єднання Італії тяжкого удару. У серпні 1859 р. за спиною італійців він уклав з австрійцями перемир'я, а потім у містечку Віллафранка підписав мирний договір. За договором Австрія була змушена поступитися Ломбардією, але зберегла за собою Венеціанську область. Зрадивши у такий спосіб інтереси союзника, Наполеон III все-таки одержав обіцяні Ніццу і Савойю.
Тим часом в Італії ширився визвольний рух. Патріотичні сили домоглися звільнення від австрійських залогТоскани, Парми й Модени. Обрані там Національні збори висловилися за приєднання областей до П'ємонту. Повстала Романья - частина Папської області, знову розгорнулися антибурбонські виступи вНеаполітанському королівстві, і особливо на Сицилїі.