5. Сучасний стан дослідження дикого кабана Sus scrofa Linnaeus 1758

Для більш повнішого узагальнення ролі та місця Sus scrofa в біогеоценозі доцільно розглянути систематичне положення. Надряд парнокопитних об'єднує копитних, що характеризуються найбільшим розвитком третього і четвертого пальців, між якими проходить вісь кінцівки. Інші бічні пальці, у більшості видів два, розвинуті слабко і розташовані вище середніх. Кінцеві фаланги всіх пальців одягнені копитами. Ключиці немає. Шлунок у більшості видів складний, що складається з кількох відділів, рідко простий. З'явилися парнокопитні, імовірно, з одного кореня з непарнокопитими. Їх предками виступали примітивні хижаки креодонти Creodonta.

У теперішній час парнокопитні населяють усі материки, крім Антарктики, а в Австралію завезені людиною, і об'єднують 9 родин, близько 85 родів і приблизно 200 видів.

Ряд Парнокопитні — Artyodactyla,

Родина Свині — Suidae,

Рід Свині — Sus,

Вид Кабан дикий — Sus scrofa.

Аборигенний вид населяв невелику територію на дальніх межах північного степу на кордоні з Білорусією, в Поліському регіоні та в Карпатах до 1961 року. При активному розведенні в цілях промислового та аматорського полювання, а також відновлення популяції, чисельність різко вирівнялась в теперішніх межах ареалу виду, що стало результатом інтродукційної роботи.

5.1. Особливості біології дикої свині

Кабани ведуть стадний спосіб життя, тільки більш старші самці, що не витримують конкурентної боротьби з молодими самцями, йдуть зі стада і живуть поодинці. Стадна структура диких свиней - досить чітко визначає місце кожного члена групи. Суспільство ієрархічне, зв'язки дуже чітко виражені. Стадо очолює найчастіше найстаріша свиня-самка чи самець. В кінці осені - початку зими, у той час коли у самок свиней починається тічка, до стада приєднується дорослий сікач одинак. Якраз до цього періоду у сікача на шиї й з боків наростає шкіра, її товщина стає в 4 - 5 см. Такі шкірні нарости отримали народну назву «калкан», що слугує щитом в період шлюбних протистоянь. Новий лідер виганяє зі свого стада всіх молодших самців, які можуть представляти хоч якусь загрозу в боротьбі за володіння статевозрілими самками. Сікач покриває всіх статевозрілих свиней в стаді і захищає свою територію від будь-яких намірів з боку інших самців. Бійки за володіння стадом статевозрілих свиноматок у кабанів дуже жорстокі. В диких умовах трапляються випадки, коли шлюбні двобої закінчувались загибеллю одного із самців. Пік статевої зрілості припадає на 7-8 рік життя. Як тільки переміг самець покриє всіх свиней в стаді, вепр йде з стада, в інший час року вони триматися в лісових заростях, на денних стаціонарних точках відпочинку. Тільки дорослий самець йде зі стада свиней, до них повертаються молоді підсвинки, і вже з молодими самцями вагітні самки ходять до весни. Максимальний вік, до якого може дожити дика свиня, це близько 12 років.

За даними Данилова вагітність триває до 4 місяців. Число потомства може досягати до 10 свиней, але середня норма 5-7 голів в посліді. Вага новонароджених поросят коливається в межах 1кг, з похибкою в 200 грам. Чим більше число дитинчат у посліді, тим закономірніше менша їх вага. При народженні у просять вже відкриті очі, у них щільна шерсть і вони на відміну від дорослих смугасті - висвітлені смуги близько двох сантиметрів на загальному бурому тлі. Новонароджені свині досить сильно залежать від матері перші два місяці, тому намагаються триматись її постійно.

Досить розвинений материнський інстинкт, при будь-яких умовах вони встають на захист своїх нащадків. Найбільш небезпечні свині в перший місяць після опоросу, вони бачать ворожість в будь-якому наближенні невідомих раніше об'єктів, будь це людина або звірі. Захист молодих поросят проходить груповим чином. В умовах стада фіксується залежність, що на захист молодого покоління стають всі дорослі особини, не зважаючи на батьківство. Дитинчата кабанів ростуть стрімко, і до початку зими їх вага дорівнює приблизно півтора десяткам кілограмів.

Кабани віддають перевагу для свого проживання зарості очеретів, щільний ліс зі змішаних порід, з багатим ярусом з чагарників. За своєю природою кабан це всеїдна тварина, однак, основу їх раціону складає рослинність, яку легко добути. У їх раціон входить кореневища рогозу, очерету, трава, жолуді й горіхи. За останні роки спостерігається тенденція, коли кабани виходять в агроценози й живляться кукурудзою, цукровим буряком та картоплею. Коли кабани годуються, то їх рух йде проти вітру, це дозволяє їм завчасно вловити зміну запаху та відреагувати на небезпеку. У літню пору для кабанів час годування це ніч, вони встають з місць дневок ще до вечірньої зорі. А от у зимовий час, тим більше, коли стоять морозні ночі, вони змінюють свій розпорядок - пік активності припадає на саму теплу пору дня, годуючи до ночівлі. З цим пов’язана зміна добової активності та території діяльності. Так відображається зміна просторового перебування кабанів від місця відпочинку до місця годівлі. Там де живе стадо кабанів, державним підприємствам наноситься досить серйозний збиток, а безконтрольне розмноження та невідповідальність типу бонітету до потреб кабанів призводить до зниження якості угідь. Доведено що поява великого стада кабанів призводить до сильного зниження чисельності борової дичини. Дані спостережень весни 1976 вказують на той факт що половина глухариних кладок, більш чотирьох п'ятих гнізд тетеруків і третина кладок рябчика гинуть від кабана. Й це можна розглядати, як дуже велике число в окремих випадках. Восени кабани з'їдають стільки жолудів, що досить серйозно скорочують кормову базу для оленів, та й відтворення самого дуба стає вже тільки від прикореневої порослі. Для людини шкода від кабана істотна саме із сільськогосподарської точки зору, від них страждають агроценози з посівами, особливо якщо неподалік від них є лісові ділянки, і вже тим більше якщо засіяне поле знаходиться в самому лісовому масиві.

У кабана зір поганий, але дуже добре розвинений слух та нюх. Висота в повному рості до тім’яної частини голови на прямих ногах не більше 110-120 см та вагою до 220 кг, для Дніпропетровської області це найбільші показники. Середнім значенням буває 90-110 см та вага в 180-200 кг. Голова велика, має форму клина, у пропорційному відношенні це майже одна третя всієї довжини тіла, могутня шия і великий здавлене з боків тулуб, дають можливість звірові при виникненні загрози йти по лісових нетрях і завалів, проламуючи через будь-які зарості з великою швидкістю .

Кабанячі ноги витривалі, зарослі грубою шерстю, короткі кінцівки. Хвіст не надто довгий, приблизно до п'яткової суглоба, на його кінці є китиця. Коли кабан тікає від небезпеки, то його швидкості можуть бути близько 40 км/год, при цьому він спроможний переходити на перестрибку на чотири метри в довжину і півтора метра у висоту. І витримувати такий темп, не зупиняючись на відновлення сил кабан здатний на дистанціях в 10 або навіть 15 км. Цей звір швидко і без ускладнення може перепливати водні перепони, навіть якщо в річці велика швидкість течії, форсує болота, і здатний долати круті схили. Добовий хід при змінній активності від кормової до відпочинку може сягати 3 – 7 км в теплу пору року на відкритій місцевості, а в зимовий час до 2,5 – 4 км, на що досить сильно впливає товщина снігу.

Основним риючим інструментом кабанів виступають ікла та хрящовий п’ятачок носа, що відчуває досить сильно слабку зміну запахів в навколишньому просторі. Ікла самців досить великі, у самок диких свиней теж є ікла, хоча вони звичайно ж не такі ж за розмірами, вони навіть не виступають назовні. У кабанів відмінно розвинений шерстяний покрив. У зимовий час кожна волосина щетини на кінці розщеплюється, а сама стає дуже міцною і подовжується. Ці щетинки на спині тварини сплутуються і створюють гриву. Крім того на холодні часи виростає щільний підшерсток. Шерсть кабана, її частина, що складається з щетинок, найчастіше темно-бурого кольору, на кінцях висвітлена, може бути з сивуватий відтінком, а то і зовсім біла. Підшерстя теж бурих кольорів з домішкою каштанового кольору. Різноманітністю у забарвленні шкіри кабани не відрізняються, це можуть бути бурі або коричневі кольори, майже завжди в більш темних відтінках, кінцівки завжди темніше, ніж тулуб. На літній час щетина зріджуються і коротшає. Змінюється і забарвлення вона стає світлішою і переміщається в «область сірого кольору», у забарвленні шкіри начитають переважати сірі, а то й попелясті кольору.

При залишанні посліду, спостерігається за тривалим постійним раціоном одного типу купи посліду грудкуваті, досить пластичні та насичені рослинними та органічними рештками. В купах калу часто спостерігалися хітинові неперетравлені рештки комах, а іноді й раковини молюсків. За сезонної зміни раціону харчування та кормової бази калові маси на постійних точках дефекації спостерігаються зменшенням структурного рівня та зменшенням пластичності, частіше безформні та безструктурні з непропорційно розташованими продуктами життєдіяльності, що не перетравились. Структурність калових мас спостерігається в диких свиней при настанні холодної пори року, а біодоступність кормової бази різко падає, тому доводиться використовувати залишки рослинної їжі, яка при недостатньому перетравленні формується в шлунково-кишковому тракті Sus scrofa, як досить груба пластична маса з чітко оформленими рослинними рештками.