3.2 Геоморфологія і рельєф

На клімат заповідника певний вплив, поряд з радіаційним режимом і циркуляційними процесами, робить характер підстилаючої поверхні.

Заповідник знаходиться між двома великими містами України – Дніпропетровськом і Дніпродзержинськом, на лівому березі Дніпровського водоймища (озеро ім. В.И.Леніна). Площа – 3741 га, з них площа дзеркала водойм – 296 га.

Геологічна будова території заповідника не складна. У основі лежать докембрійські кристалічні породи (біотитові гнейси і магнетити). Поверхня їх нерівна, покрита третинними осадовими породами. У нижній частині палеогенових відкладень залягають неогенові глинисті утворення з прошарками бурого вугілля. З палеогенових відкладень частіше піски полтавського ярусу. Породи сарматського ярусу представлені вапняками, пісками і сірими глинами. Усі ці породи перекриті могутньою товщею четвертинних відкладень.

Четвертинні відкладення суцільно покривають усю територію заповідника.

На формування сучасного рельєфу і його зміну великий вплив роблять такі явища, як розмиви й обпливання. Ці процеси виявляються в розвіванні і перевиванні алювіальних пісків у місцях відсутності ґрунтового і рослинного покриву, головним чином у північно-західній частині заповідника. При цьому утворяться піщані бугри висотою 4-6 метрів (літопис заповідника,1996).

3.3 Ґрунтовий покрив

Серед ландшафтів заповідника особливе місце займає заплава р. Дніпро, що відрізняється складною біогеоценотичною структурою, великою динамічністю природних процесів, що протікають тут, і сприятливими умовами для бурхливого розвитку фіто-, зоо- і мікробоценозів.

Територія заплави по видаленню від русла ріки поділяється на три частини: прируслову, центральну і притерасну.

Безпосередньо до ріки примикає прируслова обмілина, що змінюється далі прирусловими валами водно-акумулятивного походження. За ними іде середня і центральна заплава, вона має плоску поверхню чи покрита положистими гривами. Усі три частини заплави різняться по гідрологічним умовам, характеру рельєфу, рослинності і ґрунтам.

Такий розподіл заплави на прируслову, центральну і притерасну частини спостерігається далеко не на всьому протязі заповідника. Нерідко прируслова частина слабко виражена, центральна і притерасна частини відсутні. Усе це зв'язано з затопленням території водоймищами і діяльністю р. Дніпро.

Ширина заплавних терас на території заповідника дуже різна: від декількох сотень метрів до 1,5 км. Формування ґрунтового покриву і ґрунтових властивостей зв'язані з колишньою діяльністю ріки, що підсилювалася в період тривалого повіддя.

Заплавні алювіальні ґрунти займають найбільші території заповідника. Обмілини і прируслові вали дніпровської заплави складені дрібнозернистими пісками і супесями з тонкими прошарками пилуватих часток. У якості ґрунтоутворюючих порід у заплавних умовах виступають піски, рідше глини. При буравленні гідрологічних свердловин у заповіднику виявлені дрібнозернисті сірі піски, що чергуються з пісками цукрово-білого забарвлення, до вохристо-жовтих, а іноді і бурих. Різнозабарвлені піски залягають на глибині 10-20 метрів косими смугами, спрямованими убік р. Дніпро.

У тісному зв'язку з рельєфом і алювіальними відкладеннями знаходиться глибина залягання ґрунтових вод, їхня участь у процесах ґрунтоутворення.

Для заплави р. Дніпро характерні численні озера, протоки і стариці, що створює особливий мікроклімат даних територій.

У розподілі ґрунтів у заплаві виявлена наступна закономірність.

На обмілинах долини й островах залягають алювіальні слаборозвинені ґрунти, профіль яких являє собою могутню товщу білого дрібнозернистого піску із темними пилуватими прошарками товщиною 0,5-1 см. Гумус міститься тільки в пилуватих прошарках у кількості 0,2-0,3%. Родючість таких ґрунтів низьке і рослинний покрив практично відсутній.

Прируслові вали покриті заплавними алювіально-луговими шаруватими ґрунтами піщано-супіщаного гранулометричного складу. Будова їх нескладна. Зверху виділяється дерновий горизонт H, потужністю до 20-25 см, із чергуючихся білястих, пилувато-супесчаних прошарків товщиною до 1-2 см і сірих прошарків, товщиною до 0,5 см. Нижче залягає сірувато-білий пісок.

У центральній заплаві широко поширені дернові лучно-лісові ґрунти зернисто-шаруватого додавання.

Притерасна смуга і стариці несуть лучно-болотисті, мулкуваті ґрунти. Ці ґрунти характеризуються постійною присутністю ґрунтових вод у межах ґрунтового профілю, а навесні і восени на їхній поверхні спостерігається застій води. На таких ґрунтах виростають різнотравно-злакові асоціації.

У надзаплавних терасах сформувалися дернові і дерено-борові ґрунти. Плоскі межиріччя, засіяні западинами і зниженнями, на терасах утворюють осокові болота. Як правило, крайки таких знижень засолені. У таких умовах утворяться алювіально-солончакові мулкуваті ґрунти.

Такі ґрунти характеризуються утворенням білястого поверхневого горизонту, вони близькі по своєму складу до лучно-лісових дернових ґрунтів. Солонцеві галявини в западинах легко виявляються по спеціальному складу рослинності.

Ґрунтові води під солончаковою рослинністю знаходяться поблизу до поверхні і за своїм характером від гідрокарбонатно-натрієвих до гідрокарбонатно-кальцієвих. Родючість солонців дуже низька.

В даний час у заповіднику встановлені наступні типи ґрунтів:

• Дерновий ґрунт.

• Шаруватий алювіально-дерновий ґрунт прируслового валу.

• Суглинний алювіально-дерновий ґрунт центральної заплави.

• Шаруватий алювіально-дерновий піщаний ґрунт центральної заплави.

• Алювіально-болотистий муловий ґрунт притерасної заплави.

• Алювіально-муловий солончаковий ґрунт (літопис заповідника,1996).