12 Китайських ієрогліфів древнього зображення «цзягувень», що позначають тварин китайського гороскопу. Під кожним знаком написаний його аналог в сучасному (спрощеному) зображенні

У ході розвитку ієрогліфічного письма почали з'являтися різні стилі каліграфії, такі як: «чжуань», «лішу», «сін», «цао», «кай» та ін. Згодом каліграфія перетворилася на вид мистецтва зі своїми суворими правилами. Наприклад, кожен китайський ієрогліф повинен строго вписуватися у квадрат заданого розміру, риски ієрогліфа повинні суворо писатися зверху вниз і зліва направо, спочатку пишуться горизонтальні риски, а потім вертикальні і т.д.

Насправді ієрогліфічна писемність, на відміну від алфавітної, майже не пов'язана з самою мовою. ЇЇ знаки варто розуміти більш асоціативно, образно. І якщо вивчення розмовної мови починають із фонетики, то опанування письмової грамоти ― з найпростіших складових китайського ієрогліфа.

Кожен ієрогліф складається з певної кількості графічних елементів (всього їх понад 200). Як правило, самі по собі ці елементи не несуть якогось смислового навантаження. Записані у певній послідовності поєднання графічних елементів, називаються графемами. Графема може вживатися як самостійний простий китайський ієрогліф або виступати частиною складного.

Найпростіші графеми китайського ієрогліфа

Порядок написання графем у китайському ієрогліфі

Важливо також знати правила написання елементів китайського ієрогліфа. Наприклад, інструмент для письма повинен рухатися зліва направо, якщо ми пишемо горизонтальну риску, і зверху вниз, якщо вертикальну чи похилу. У першу чергу ми пишемо вертикаль, потім ― горизонталь. Спочатку пишеться похила ліворуч, після ― похила праворуч. Перш за все ― зовнішній бік ієрогліфа, потім ― середина. Останньою ставиться крапка праворуч.

Кількість китайських ієрогліфів, як і самі ієрогліфи, також постійно змінювалася. Найбільша їхня кількість була зібрана у збірці «Цзі юнь», складеній при династії Сунь. Ця збірка нараховує 53 525 ієрогліфів.   

Сьогодні неможливо точно визначити, скільки ідеографічних знаків нараховує китайське письмо. Середньостатистичний китаєць використовує у своїй мові кілька тисяч ієрогліфів. Грамотною вважається людина, що розуміє значення 1,5 тис. ― 3,5 тис.

Лігатура ― побажання, об'єднане в один китайський ієрогліф

Необхідно знати, що китайська культура ― єдиний приклад давньої культури, що зберегла свою систему писемності донині. До нас дійшли пам'ятки китайської писемності, створені ще до нашої ери, ― «Шу-цзін» («Книга історії») і «Ши-цзін» («Книга пісень»).

Давньоруська писемність

Питання про існування в Київській Русі спільної писемної мови є значно менш суперечливим. Абсолютна більшість лінгвістів визнає існування такої мови. Все ж у науковому товаристві існує дискусія щодо виправданості застосування терміну давньоруська мова.

На відміну від сучасних літературних мов східнослов'янських народів, писемна мова часів Київської Русі була значно менш пов'язана з місцевими діалектами. Бурхливий розвиток писемності на Русі розпочався з приходом на її терени Християнства. Разом з Християнством на Русі почала поширюватись і писемна мова слов'янського перекладу Святого Письма - старослов'янська (церковнослов'янська) писемна мова. Цю мову створили в середині IX століття Кирило і Мефодій на основі діалекту, яким розмовляли предки сучасних македонців, що жили тоді на дещо більшій території, що включала також рідне місто Кирила та Мефодія Солунь (нині місто Салоніки в Греції). Крім македонських, ця мова включала в себе також моравські елементи, оскільки Кирило і Мефодій тривалий час вели місіонерську діяльність серед слов'ян Великоморавії. У кінці IX століття мова слов'янського перекладу Святого Письма була піддана подальшій модифікації на території Болгарії.

Отже старослов'янська писемна мова, яка прийшла в Київську Русь разом з християнством, поєднувала в собі лінгвістичні особливості македонських, моравських та болгарських діалектів. Слов'янські діалекти Київської Русі у формуванні цієї мови участі не брали.

Перебуваючи в обігу в Київській Русі, старослов'янська мова вбирала в себе дедалі більше рис місцевих діалектів. Глибина цього процесу була різною в різних сферах застосування мови. Найменшому впливу піддалися канонічні тексти релігійного змісту. Мова цих текстів залишалася найбільш близькою до початкового варіанту старослов'янської писемної мови. Цей варіант старослов'янської отримав назву церковнослов'янська мова.

У світських документах вплив місцевих діалектів був сильніший. Пишучи договори, купчі грамоти тощо їхні автори не могли обійтися без побутової лексики, яку вони змушені були брати з розмовної мови. Отже мова світських документів Київської Русі дедалі більше поєднувала в собі як старослов'янську основу так і деякі риси місцевих діалектів. Щодо співвідношення цих двох складових думки лінгвістів різняться. Частина дослідників, не заперечуючи присутність у писемній мові Київської Русі місцевих елементів, вважає, щов своїй основі все ж залишалась старослов'янською. Тому вони вважають, доречнішим вважати її місцевим варіантом старослов'янської мови. Однак більшість філологів, визнаючи старослов'янську основу давньоруської мови, все ж вважають що присутність східнослов'янських елементів є настільки значною, що дозволяє говорити про окрему давньоруську писемну мову.

Давньоруська мова мала розгалужені стилі (юридично-діловий, літописний, світсько-художній) і виконувала всі державні та світські культурні функції. Це мова «Руської Правди»,«Повісті временних літ», «Слова о полку Ігоревім», «Повчання Володимира Мономаха», «Моління Даниїла Заточника» та ін. У різних регіонах Русі вона поступово збагачувалася місцевими лексичними та стилістичними особливостями і згодом стала основою формування української, білоруської і російської писемно-літернатурних мов давнього періоду.

Давньоруська літературна мова поєднувала в різних типах писемності особливості народнорозмовної та старослов'янської мов. Старослов'янська (церковнослов'янська) мова української редакції, тобто позначена впливом східнослов'янських діалектів, закріпилася як мова церкви, церковної літератури та богослужіння.