47. Нормативно-правова база антикорупційної діяльності. Зони «підвищеного» ризику проявів корупції.

На сьогодні основними нормативно-правовими актами України, що стосуються антикорупційної діяльності є:

1) Конституція України;

2) Конвенція ООН проти корупції;

3) Кримінальний кодекс України;

4) Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

5) Закон України «Про правила етичної поведінки»;

6) Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»;

Моніторинг корупційних діянь державних службовців, що здійснюється Головним управління державної служби України, Міністерством внутрішніх справ України та Службою безпеки України, дає підстави виділити окремі сфери, так звані зони «підвищеного» ризику проявів корупції, та скласти перелік посад державних службовців, які працюють у зазначених зонах, з метою здійснення процедурних заходів, що запобігатимуть проявам корупції у процесі виконання ними службових обов’язків.

Зокрема, зони «підвищеного» ризику проявів можуть мати місце:

1) у сфері споживчого ринку:

- при виданні ліцензій на право зайняття деякими видами діяльності: виробничої, торгівельно-посередницької, надання послуг тощо;

- при виданні дозволів на встановлення об’єктів малих архітектурних форм: кіосків, павільйонів, палаток, стоянок тощо.

2) в процесі приватизації:

- при виборі неконкурентних способів приватизації в інтересах деяких осіб;

- при встановленні заниженої вартості майна чи об’єктів комунальної власності в інтересах фізичних і юридичних осіб;

3) в системі охорони здоров’я:

- при виданні пільгових санаторно-курортних путівок;

- при направленні до лікувальних закладів осіб для безоплатного стаціонарного лікування;

4) в системі освіти:

- при отриманні права переорієнтації учбових закладів на платні форми навчання;

- при наданні права організації роботи учбового закладу по статусу школи-ліцею;

5) в системі агропромислового комплексу:

- при розпаюванні земель;

- при використанні земель запасу та резервного фонду, заповідних зон, земель рекреаційного призначення, тощо;

6) в системі державного управління:

- при визначенні органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування виконавців замовлень за рахунок місцевого чи державного бюджету з числа суб’єктів підприємницької діяльності.

47. Чинники запобігання проявам корупції: політичний, нормативно-правовий чинник, організаційний, економічний, кадровий, морально-психологічний.

З метою запобігання поширення корупції необхідно враховувати низку чинників: 1) політичний чинник. Він полягає в чіткому розмежуванні компетенції органів законодавчої, виконавчої та судової влади на всіх рівнях. Дія цього чинника виявляється у розробці та прийнятті законів («Про Кабінет Міністрів України», «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади») , у зволіканні із прийняттям законів економічного характеру, невикористанні прийнятих законів і відсутності контролю за їх виконанням.

2) нормативно-правовий чинник. Він полягає в необхідності вдосконалення нормативно визначених механізмів реалізації Закону України «Про боротьбу з корупцією».

3) організаційний чинник. Він виявляється у вдосконаленні координованості дій органів, що ведуть боротьбу з корупцією, в посиленні їх взаємодії, в чіткому розподілі повноважень кожного з них. Необхідно особливо підкреслити, що недоліки організаційного чинника можуть набути особливого значення на тлі недосконалої системи державного контролю.

4) економічний чинник. Він обумовлений економічною кризою, перехідним станом в управлінні народним господарством.

5) кадровий чинник. Він полягає в тому, що система добору, підготовки та управління персоналом державної служби потребує вдосконалення. Низька соціальна захищеність державних службовців і, як наслідок, їх низький професіоналізм ставить цей чинник на одне з чільних місць.

6) морально-психологічний чинник. Це нерозвинуті традиції етики державних службовців на загальному тлі ідейної та моральної кризи суспільства.

Головний чинник протидії поширенню корупції – це посилення інституту державної служби. Саме в межах цього інституту корупція може і має бути поставлена під жорсткий контроль.