15. Сутнісні характеристики громадянського суспільства. Громадянське суспільство як сфера формування єдиного комплексу цінностей та відносин.

Громадське суспільство – це своєрідні суспільний простір в якому люди пов’язані, та взаємодіють між собою як незалежні один від одного, так і від держави індивідів.

Громадянське суспільство має свою внутрішню структуру. Для нього характерні не вертикальні, як в державі, ієрархічні зв’язки, а горизонтальні – між організаціями, асоціаціями, спілками та окремими громадянами. Ці зв’язки дуже різноманітні, їх умовно можна поділити на три прошарки.

Перший – це економічні зв’язки та відносини, які складають основу життєдіяльності суспільства. Вони базуються на економічному плюралізмі, різноманітності форм власності при дотриманні інтересів як особи, так і суспільства в цілому.

Другий прошарок – це соціокультурні відносини, в яких реалізуються потреби в продовженні роду, в здоров’ї, вихованні дітей, духовному удосконаленні і вірі, інформації і т.д. Ці потреби охоплюють релігійні, родинні, етнічні так інші сталі зв’язки.

Третій прошарок складають відносини, пов’язані з потребами в політичній участі, з індивідуальним вибором на основі політичних переваг і ціннісних орієнтацій. Цей прошарок відносин припускає сформованість у індивіда конкретних політичних позицій.

В структуру громадянського суспільства включаються такі елементи:

-незалежні від держави виробники (приватні фірми, банки, корпорації);

-політичні партії і рухи;

-сфера виконання і недержавної освіти;

-родина;

-церква.

Найістотнішими ознаками громадянського суспільства є такі:

-Економічна свобода, що застосована на праві кожного громадянина мати власність та отримувати справедливу нагоду за чесну працю. Вільний власник повинен бути вільним від диктату, від втручання в його виробничі справи державних органів політичної влади.

- Найповніше забезпечення прав і свобод людини і громадянина, безумовне визнання та захист природних прав.

- Рівністю всіх перед законом і правосуддям, гарантований захист прав і свобод на підставі закону, що мають юридичну силу в усьому світовому світі.

- Гарантована законом можливість громадян об’єднуватися в незалежні від держави та партії суспільні об’єднання по інтересам та професійним ознакам.

- Свобода громадян в утворенні партій та громадських рухів.

- Свобода слова, преси, поглядів, незалежність від держави засобів масової інформації та їх діяльність за межами державної цензури.

16. Місце і роль громадських організацій у публічному адмініструванні.

Конституція України (ст. 36) гарантує громадянам нашої держави право на свободу об'єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою для створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.

Сенс існування громадських організацій визначається як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаємну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збереження і розвиток соціального організму. Це життя людей безпосередньо у колективі, соціальній групі, де усі діють спільно, спілкуються, обмінюються послугами, користуються спільними речами і цінностями.

Поняття "громадські організації", звичне для української наукової літератури і практики, практично відсутнє або лише іноді вживається в іноземній правовій літературі та нормативних актах. За кордоном найчастіше застосовуються терміни "спілки", "асоціації", "об'єднання" і т. ін. По суті йдеться про одне й те саме: те, що у нас називається громадськими організаціями, у США та Великій Британії – спілками, асоціаціями, об'єднаннями громадян.

У вітчизняній літературі поняття "громадські організації" розуміють як добровільні формування громадян, створені у результаті їх вільного волевиявлення з метою вираження колективних інтересів і вирішення громадських питань та проблем. Визначення понять "спілки", "асоціації" західними ученими зводяться до того, що їх називають неурядовими організаціями (non-government organization, або NGO). Головними ознаками таких організацій є недержавність і неприбутковість

Таким чином, прийнято вважати, що є три основні типи громадських об'єднань: державні (органи влади, управління і т. д.), прибуткові (фірми, підприємства) та усі інші недержавні й неприбуткові організації громадян.