Висновок
Таким чином, не дивлячись на всі свої недоліки, середньовічний університет все ж таки давав можливість дістати непогану освіту. В університетах навчалися такі відомі діячі культури, як Пьер Абеляр, Петро Ломбардській, Хома Аквінській, Дунс Скотт, Вільям Оккам та ін. Середньовічні університети були складним організмом, що стояв в центрі культурного життя Європи і чуйно реагував на всі перипетії соціальної і класової боротьби. В них концентрувалася розвиток науки того часу. Велика роль середньовічних університетів в розвитку культури. Вони сприяли інтернаціональному культурному спілкуванню.
Університетське середовище, збудоване на вільнодумстві і виборності влади, сприяло формування нового менталітету, заснованого на пошані до особи людини і уміння висувати і боронити в суперечках нові ідеї.
На початку навчального року у храмах наук збирався найрізноманітніший народ. Це були й нащадки маєтних батьків, і поважні мужі-високопосадовці, і молоді ченці, й злиденні бурлаки. Наука належала всьому світу, і долучитися до неї міг кожен охочий незалежно від походження, заможності й суспільного стану. Якщо він, звісно, чоловічої статі. Монастирські школи або приватні вихователі — максимум, на що могли розраховувати в ті часи допитливі дівчата.
Ані якихось критеріїв добору, ані вступних іспитів тоді ще не існувало. Тому рівень підготовки новачків виявлявся дуже різним. Одні вже на першому році навчання могли вільно дискутувати з магістрами, інші ж ледве опанували грамоту в церковній школі.
Зеленою молоддю зазвичай переповнений був факультет мистецтв (artes), який вважався підготовчим, нижчим порівняно з іншими — юриспруденції, теології, медицини, філософії. Якщо на згаданих факультетах найвищим ученим ступенем було звання доктора, то на факультеті мистецтв — лише магістра.
Багато «артистів» здобували відразу і нижчу, і середню освіту, вивчаючи сім «вільних мистецтв»: спершу граматику, діалектику і риторику, пізніше — музику, арифметику, геометрію і астрономію. Студенти факультету мистецтв прирівнювалися до школярів, тому їх іще дозволялося шмагати різками за недбалість. На інших факультетах це вже не практикувалося — несолідно.
Кожен школяр прикріплювався до відомого викладача, який ставав його покровителем, захищав перед адміністрацією факультету, рекомендував до іспитів на науковий ступінь, а як станеться халепа, навіть визволяв із в’язниці.
Зазвичай після двох років навчання юнак ставав бакалавром, ще після двох — магістром. А от щоб досягти високого докторського ступеня, здобути звання професора, треба було присвятити наукам набагато більше років
На той час університети були важливим та часто єдиним джерелом інформації. Влада університетів та університетської науки була виключно міцною. Система університетської освіти дуже сильно вплинула на формування східноєвропейської цивілізації. Університети сприяли прогресу у наукових думках, зростанню громадської самосвідомості та зростанню свободи особистості. Магістри та студенти, які переїжджали з міста в місто, з одного університету до другого, що було постійною практикою, здійснювали культурний обмін між країнами. Про національні надбання відразу ж ставало відомо і в інших європейських країнах.