Вплив англомовних країн

Тривалий час Англія користувалася перекладною бухгалтерською літературою. Наприклад, книги Джеймса Піла і Гью Олдкастла цілком повторювали «Трактат про рахунки і записи».

Пізніше англійські автори внесли свої доповнення в систему подвійної бухгалтерії:

1. Праця Джона Веддінгтона (1567 р.) містила наступні відхилення від італійської системи:

• розподіл Меморіалу на серію спеціалізованих книг (інвентар, грошові надходження, платежі, реалізація, покупка). Підсумкові записи переносилися безпосередньо в Головну книгу;

• застосування складних проводок;

• використання тільки арабських цифр.

2. Едуард Томас Джонс (1794-1796 р.р.) у книзі «Англійська система рахівництва» критикував систему подвійного запису. Він вважав, що вона сприяє фальсифікації і прихованню дійсного стану справ на підприємстві.

Опис англійської системи: В обліку виділялися тільки касові операції. В основному регістрі - журналі - виводилися три стовпчики:

У середньому вказувалися операції і суми, що стосуються каси;

У лівому (дебітор) – суми, що надходили до каси;

У правому (кредитор) – суми, що видані з каси.

Сума підсумків крайніх стовпчиків дорівнювала підсумкові середнього стовпчика, що виводився для контрольних функцій.

Перед визначенням прибутку проводилася інвентаризація товарів і підсумок заносився в дебетовий стовпчик журналу. Капітал розраховувався за формулою:

Капітал = Підсумок Дт – Підсумок Кт – Кредиторська заборгованість

Прибуток (Збиток) = Капітал кін. – Капітал поч.

Англійська система обліку одержала визнання, однак, з розвитком великих промислових підприємств, поступилася місцем подвійної бухгалтерії.

3. Викладач математики Джеймс Додсон у 1750 р. спробував застосувати подвійну бухгалтерію у виробничому обліку. Він описав техніку бухгалтерського і натурально-вартісного обліку виробництва. «Рахунок матеріалів дебетується на кількість і суму при покупці матеріалів, а кредитується в кореспонденції з рахунками майстрів».

4. Професор філософії Роберт Гамільтон (1788 р.) обґрунтував необхідність визначення прибутку і збитку по кожному переділу виробництва з метою управління виробництвом.

5. Джон Меліс (1588 р.) вперше описав поняття амортизації. Під нею він розумів пряму витрату нерухомого майна.

Дт «Прибутки та збитки» Кт «Нерухоме майно»

Таким чином, досягненнями англійської школи є розробка ідей амортизації, форм обліку, а також введення інституту незалежних бухгалтерів.

Особливості розвитку подвійної бухгалтерії у Франції

У 17 ст. у Франції одержала поширення політика меркантилізму – розробка законодавства зі зміцнення французької промисловості з метою захисту від іноземних конкурентів. Тому держава втручалася в різні питання господарської діяльності підприємств. Прихильником даної політики був генерал-контролер фінансів Жан Батист Кольбер.

Для розвитку торгівлі Кольбер затвердив торговельний статут «Ордонанс» або Комерційний кодекс. У ньому були встановлені єдині правила ведення рахівництва у торговельних підприємствах, обмінних конторах і банках. Фінансова звітність стала публічної і надавалася головним користувачам – інвесторам.

Зазначені міри привели до прискореного розвитку французької торгівлі і промисловості, зменшенню кількості дрібних цехів, значному ростові експорту промислових товарів.

У Франції більша увага приділялася рахункам, тому що вважалося, що вони первинні ніж баланс. Поняття рахівництво введене саме французами. Тому подвійний запис всі автори виводили з рахунків.

Так, А. Мендес пояснював подвійний запис таким чином: «Необхідно дебетувати усе, що надходить у розпорядження власника, і кредитувати усе, що з-під влади власника виходить». Однак іноді предмети не входять і не виходять, наприклад, переоцінка.

Бертран Франсуа Баррем (1721 р.) виводить чотири правила подвійного запису:

1. рахунок дебетується, якщо на нього записується надходження цінностей;

2. рахунок кредитується, якщо на нього записується вибуття цінностей;

3. якщо вибуття цінностей не супроводжується надходженням інших цінностей, то дебетується рахунок особи, з яким здійснюється розрахунок (рахунок власника капіталу);

4. якщо надходження цінностей не супроводжується вибуттям інших цінностей, то кредитується рахунок особи, з яким здійснюється розрахунок.

Особливе значення в розвитку обліку має навчання Жака Саварі. Він у 1675 р. розділив рахунки й облікові регістри на синтетичні (основні) і аналітичні (допоміжні).

Він розробив наступні постулати:

а) Сума сальдо всіх аналітичних рахунків дорівнює сальдо того синтетичного рахунка, до якого вони були відкриті.

б) Сума оборотів по дебету і сума оборотів по кредиту всіх аналітичних рахунків дорівнює оборотам по дебету і кредиту того рахунка, до якого вони були відкриті.

Саварі першим висловив думку, що облік – це складова частина науки про управління окремим підприємством.

М. де ла Порт розділив усі рахунки на три групи:

1. рахунки власника;

2. рахунки майна;

3. рахунки кореспондентів.

Їм був сформульований постулат:

Сальдо рахунків власника і майна завжди дорівнює сальдо рахунків кореспондентів (розрахунків).