Стародавня Греція

Найбільшого розвитку облік одержав у 5 в. до н.е. у банках, що називалися трапези. У грецьких банках уперше стала застосовуватися форма безготівкових розрахунків. Перекази оформлялися платіжними дорученнями - «діаграфе», які у хронологічному порядку записувалися в журнал. Запис містив дату, одержувача грошей, причину і суму платежу.

Отримав розвитку облік для державних потреб. Його вели десять обраних населенням осіб, до функції яких належав облік доходів і витрат і складання звітів, облік храмового майна, проведення інвентаризацій.

На кожен вид доходів відкривався окремий глечик, якому привласнювався буквений індекс. На конкретні витрати можна було брати гроші тільки зі строго визначеного глечика. Ключ від каси з глечиками знаходився в одного чиновника, а ключ від приміщення з документацією — в іншого. Обмін ключами був заборонений.

У Греції вперше з'явилося поняття матеріальної відповідальності. Однак державі були вигідні нестачі в матеріально відповідальних осіб: украв людина драхму, а держава 10 драхм одержить. Важливо, щоб у розтратника було що брати, тому на посади з матеріальною відповідальністю призначалися тільки багаті люди, здатні внести заставу або представити впливових поручителів. Звідси й інше розуміння інвентаризації, що була тільки засобом перевірки звіту матеріально відповідальної особи за визначений період. Поняття раптової інвентаризації було далеке грекам. Більш того, ініціатива інвентаризації повинна була виходити від матеріально відповідальної особи, він здав звіт, він повинний і подбати про докази вірогідності.

У Греції вперше з'являються гроші у виді монет. Спочатку вони виступали як самостійний об'єкт обліку, далі — як засіб у розрахунках (усі контокорентні рахунки велися в грошах) і, нарешті, як міра вартості (у грошах стали вимірювати весь інвентар).

Облік вівся переважно на дощечках, вибілених гіпсом; іноді застосовувався папірус.

Поточний облік здійснювався у виді хронологічного запису. Для цілей звітності по даним хронологічного регістра робилася рекапітуляція (системне рознесення всіх хронологічних записів).

У Греції зародився прийом лінійного запису. Причиною його появи став облік податків. Так документи про платежі податків розподілялися по рядках. Чиновники, одержуючи гроші, викреслювали платників. У підсумку списки містили дані про прострочені платежі і неплатників.

В Афінах звітність носила публічний характер. Звіти храмів, державних установ записувалися на мармурові або бронзові дошки і виставлялися в народних зібраннях, в огорожах храмів, уздовж доріг.

Переломним моментом у розвитку обліку став 256 р. до н.е., коли Зенон реформував систему обліку, що склалася в приватних маєтках.

Зенон спеціалізував облік по галузях господарства: облік землеробства, тваринництва, виноградарства і т.д. Окремо виділявся складський облік (облік хлібних запасів). За кожним видом діяльності складалася самостійна звітність.

Порядок документообігу строго регламентувався. Облікові регістри велися за принципом систематичного запису.

Рахунки поділялися на матеріальні, особисті і фінансові.

До особистих рахунків відносили:

рахунки боржників - відображалося збільшення і погашення боргу

рахунок власника — на якому відбивали надходження і виплати, не зв'язані з керуванням маєтком.

Фінансовим рахунком був рахунок податків на майно (вівся в натуральному вимірі).

Запису в рахунках виконувалися в хронологічному порядку, сальдо виводилося після реєстрації кожної господарської операції.

У III ст. до н.е. був відомий принцип накопичення. На основі даних первинних документів складався зведений документ і в рахунку робили запис на основі денного підсумку зведеного документа.

Рим

Для реєстрації господарських операцій найчастіше застосовувалися навощені дощечки, папірус і пергамент.

Основні досягнення в обліку містяться в системі облікових регістрів. Основною книгою була Адверсарія, призначена для щоденного запису господарських операцій. У систематичному порядку запису з Адверсарії переносилися в Кодекси. В одному кодексі приводилися рахунки коштів і розрахунків, в іншому – матеріально-речовинні рахунки. По рахунках кодексів виводилися сальдо.

У державному обліку в провінціях велася книга Бреваріум, де відбивали кошторисні асигнування і їхнє використання. За даними книг складалася загальнодержавна звітність.

У часи Римської імперії одержав широкий розвиток систематичний запис. Він застосовувався при розрахунках із солдатами й у фінансовому відомстві при обліку податків. На кожного платника податків відкривався особовий рахунок, у якому вказувалося: об'єкт оподаткування і його оцінка, внески різних податків, загальна сума внеску. Була створена спеціальна податкова поліція с ціллю одержання відомостей про доходи, що укриваються від оподаткування, і майна.

У легіонах на кожного солдата відкривався окремий особовий рахунок. Солдатові три рази в рік нараховувалося жалування, з нього віднімалася вартість наданого майна і харчування, а також утримання на прапор і пожертвування.

Звітність у Римі була також публічною. Причому більшу довіру викликав усний звіт.

Збережені дані промислового обліку показують, що калькуляції в той час не було. У промисловому виробництві результати господарської діяльності визначалися в цілому по підприємству шляхом зіставлення усіх витрат із усіма доходами.

Підводячи підсумок, відзначимо, що облік древнього світу був статичний. У його основі лежать інвентаризація і звітність.