4. Характеристика російської школи рахівництва

Як зазначалося, у першій половині 19 століття формується російська бухгалтерська школа. Її засновником вважається Карл Арнольд.

Напрямок, що намітив К. Арнольд, розвивали представники старої російської школи (традиціоналісти) – П. Рейнбот, О. Прокоф'єв.

Облікова ідея школи – розвиток традиційних положень подвійного запису.

1. Основними досягненнями Павла Івановича Рейнбота (1839-1916 р.) є.

• визначення під метою подвійної бухгалтерії недопущення помилок у реєстрації і системне з'ясування причин прибутків і збитків;

• визначення синтетичного обліку як контрольного, тому що сальдо й обороти рахунка «Товари» контролюють залишки і рух на аналітичних рахунках;

• ведення аналітичного обліку товарів партіоним методом. Залишок визначався інвентаризаційним шляхом по кожній партії;

• ведення аналітичного обліку в промисловості в розрізі місць виробництва. Рахунки відкривалися не на види виробленої продукції а на ділянки, цехи, майстерні;

• до прямих виробничих витрат відносилися матеріали, зарплата й амортизація. Інші витрати – загальні, і розподілялися пропорційно сумі оборотних засобів;

• готова продукція протягом року обліковувалася в натуральних одиницях. Наприкінці року загальна сума прямих і частини загальних витрат поділялася на кількість готової продукції. Т.ч. визначалася собівартість, що заносилася в книги складського обліку готової продукції;

• баланс – рахунок, що закриває всі синтетичні рахунки. Складанню балансу передувало складання інвентарю;

• введення оперативного обліку – обліку всього, що не отримувало відображення в бухгалтерських книгах. Наприклад, контроль виконання замовлень, контроль явки на роботу.

Найвідомішою книгою О. В. Прокоф'єва є «Курс подвійної бухгалтерії» (1884 р.), де він описує італійський подвійний запис у чистому її виді. Відповідно до італійського обліку кожна операція повинна реєструватися в журналі і головній книзі окремо, а не сумарним підсумком за визначений період.

Представники нової школи (новатори) – Ф. Езерський, І. Шмельов - критикували систему подвійної бухгалтерії.

Езерський Ф. вказував на наступні її недоліки:

1. Недосконалість термінології: збиток (дебет) називається надходженням, а прибуток (кредит) – вибуттям;

2. Наявність підставних рахунків для обліку власних засобів (приводили до обманів);

3. Розподіл обліку на мертвий (синтетичний) і живий (аналітичний). «Виявляються перші книги служать тільки для параду: пиши в них вірно або невірно, усе рівно баланс вийде»;

4. Можливість визначення фінансового результату тільки після інвентаризації за визначений період часу;

5. Збіг підсумків в облікових регістрах не означає рознесення сум по вірних рахунках.

Замість подвійної бухгалтерії він у 1870 р. пропонує російську (потрійну) бухгалтерію.

Суть потрійної бухгалтерії:

1. Реєстрація фактів господарського життя здійснюється по трьох ознаках: надходження, вибуття і залишок.

2. В обліку застосовується 3 книги: Журнал, Головна (книга обліків) і Звітна (заміняє баланс).

3. В обліку передбачене застосування тільки трьох рахунків: каса, цінності, капітал.

Будучи націоналістом Езерський Ф. прагнув замінити запозичену термінологію на російську:

Актив – засоби Пасив – погашення

Акцептувати – прийняти до платежу Сальдо – залишок

Дебет – прихід Кредит – витрата

Бухгалтер – рахівник Бухгалтерія – рахівництво

Дебітори – заборщіки Кредитори – довірителі

Ще далі пішов Шмельов І.П., розробивши в 1895 р. четверну бухгалтерію.

Сутність його теорії полягає в чіткому розмежуванні в обліку пермутацій (рух цінностей, що не змінює підсумку балансу) і модифікацій (рух цінностей, що змінює підсумок балансу). Баланс трактувався як документ, що відображає рух капіталу.

Шмельов І.П. поділів операційно-функціональну книгу (мала форму сучасної журнал-головний книги) на 4 стовпчика: надходження та витрачання цінностей і відрахування збитків та прибутків. За цими стовпчиками систему і було названо четверною.

Ідеї новаторів залишилися нереалізованими на практиці, однак викликали оживлені дискусії, що сприяло розвиткові теоретичної облікової думки.

Для захисту ідей подвійного запису група традиціоналістів-консерваторів відкрила журнал «Рахівництво» (1888-1904 р.р.). Таким чином, основним призначенням журналу було зміцнення традиційної парадигми подвійного запису.

На третьому етапі розвитку російської школи - наприкінці 19 ст. - сформувалося два напрямки: московське і санкт-петербурзьке.

Основними представниками московської школи є Лунський М.С., Бахчисарайцев Г.А., Бельмер.

Представники петербурзької школи: Сіверс Є.Є., Гуляєв О.І., М.Ф. фон Дітмар, Блатов М.О., Савічев П.І..

Ці групи вчених розділяло вчення про баланси і рахунки.

Розходження в методології обліку між московською і петербурзькою школами

Питання	Московська	Петербурзька
Трактування подвійного запису	Подвійний запис ґрунтується на балансовій теорії. Баланс – це групування тих самих засобів за двома ознаками – за складом і за джерелами. Рахунки – це частини групування. Значення дебету і кредиту залежить від того, в якій частині балансу знаходиться рахунок.	Подвійний запис ґрунтується на міновій теорії. Кожна проводка – результат обміну еквівалентними благами, звідси рівність дебетових і кредитових оборотів.
Взаємозв'язок балансу й інвентарю	Баланс – це скорочений і перегрупований інвентар. Інвентар незалежний від плану рахунків. Бухгалтер на підставі інвентарю формує актив балансу, протиставляє йому пасив (кредиторську заборгованість) і одержує обсяг власних засобів – капітал (А - П = К)	Інвентар є первинним документом як і накладна, рахунок і т.п. Баланс ґрунтується тільки на рахунках.
Взаємозв'я-зок рахунків і балансу	Рахунки – це елементи балансу, отже система рахунків задана структурою балансу. На кожну статтю балансу відкривається рахунок. Вивчення починається від балансу до рахунків.	Баланс – наслідок системи рахунків, тому вивчати треба від рахунків до балансу.
Облік майна	Майно, що знаходиться у володінні підприємства (орендоване майно, товари на комісії) повинні обліковуватися за балансом	Заперечували забалансові рахунки. Усе майно обліковується тільки на балансових рахунках.
Оцінка активів	За собівартістю	Допускали оцінку за поточними ринковими цінами
Трактування аморти-зації	Амортизація – регулюючий рахунок до рахунка основних засобів; розмір раніше понесених витрат, що списується у визначеній сумі на витрати даного звітного періоду.	Амортизація – фондовий рахунок, що відображає одне з джерел власних засобів підприємства, який дозволяє обновити основні засоби
Резервування сумнів-ної дебі-торської заборгованості	Заперечували резервування заборгованості з ряду причин: - штучне зменшення суми активу; - суб'єктивність вибору норми резервування; - перекручування фінансового результату. - збільшення обсягу облікових робіт.	Створення резерву сумнівної дебіторської заборгованості. Класифікували дебіторську заборгованість по ступені імовірності погашення. Розмір відрахування в резерв залежав від виду заборгованості (безумовно надійна – 5%, непевно надійна – 20%, сумнівна – 50%, безнадійна – на витрати). Відображення резерву забезпечувало реальність балансу

Підводячи підсумок, відзначимо, що облікова думка в дореволюційній Росії відповідала рівневі європейських країн.