Тема 3. Формування бухгалтерського обліку як науки

(19 – початок 20 ст.)

1. Теоретичні положення обліку в італійській школі рахівництва;

2. Французька школа обліку;

3. Німецька школа обліку;

4. Англо-американська школа обліку.

Цільова настанова

Після вивчення теми студенти повинні знати:

• причини наукового становлення бухгалтерського обліку;

• загальну характеристику італійської школи обліку;

• розходження між юридичним і економічним напрямком італійської школи обліку;

• особливості французької школи обліку;

• характеристику німецької школи обліку;

• причини виникнення й основні риси напрямку обліку "Балансоведення";

• характерні риси англо-американської школи обліку на етапі її зародження в Англії;

• мету обліку і способи її досягнення, що існували в США в 20 ст.

1. Теоретичні положення обліку в італійській школі рахівництва

В умовах розвитку торговельних відносин купці вже використовували систему подвійного запису, але не виводили регулярно залишків по рахунках і не обчислювали розмір прибутку.

Після промислової революції «купецька» бухгалтерія виявилася нездатної до обліку доходів і витрат, прибутків і збитків. Гостро стало питання щодо обліку амортизації основних засобів, накладних витрат, руху ТМЦ, формування собівартості готової продукції.

Поступово вчені прийшли до висновку, що рахівництво є наукою, тому що має свій предмет.

У розвиток бухгалтерського обліку як науки здійснили свій внесок багато країн.

На початку 19 ст. в італійському обліку визначилося два напрямки:

1. Юридичне (тосканська школа);

2. Економічне (венеціанська школа).

Засновник юридичного напрямку - Франческо Марчі. Його прихильники вважали, що за кожним рахунком стоїть певна особа. Рахунки – це станції, створені для відображення змін правовідносин осіб, що беруть участь у господарському процесі.

Ціль обліку - реєстрація змін правовідносин осіб, що беруть участь у господарському процесі.

Предметом обліку були не матеріальні цінності, а зміна прав і обов'язків суб'єкта, що хазяює, і його контрагентів.

Осіб, що беруть участь у господарському процесі, розділяли на 4 групи:

1. Агенти (МВО);

2. Кореспонденти (особи, з якими здійснюються розрахунки);

3. Адміністратор;

4. Власник.

Кожній групі властиві окремі рахунки. Центральною фігурою в управлінні є адміністратор, через його рахунок проходять всі операції.

Наприклад, оприбуткування товарів, що надійшли від постачальника відображалося наступними записами:

Дт Адміністратор Кт Постачальники – адміністратор одержує товар від постачальника

Дт Товари Кт Адміністратор – комірник одержує товар від адміністратора.

Подвійний запис трактувався так: «Той, хто одержує цінності або стає боржником – дебетується, той, хто віддає цінності, або стає позичальником – кредитується». Оскільки видане одною особою майно завжди одержує інша, то запис у дебет якого-небудь рахунка завжди викликає відповідний запис у кредит іншого рахунка.

Засновником економічного напрямку є міланський бухгалтер Джузепе Людовік Кріппа. Прихильники економічного напрямку вважали, що на всіх рахунках обліковуються тільки матеріальні цінності. Тому їхня теорія називається матеріалістичної.

Ціль обліку – реєстрація руху матеріальних цінностей.

Предмет обліку – вивчення результатів господарської діяльності, зв'язаних зі зміною обсягу і складу майна.

Трактування подвійного запису: «Немає надходження без вибуття».

Р.П. Коффі всі рахунки поділяв за видами цінностей:

Реальні цінності – матеріальні рахунки й особисті рахунки. Борги трактувалися як безтілесні цінності;

Раціональні (фіктивні) цінності – рахунки капіталу і всі результатні рахунки.

Значення дебету і кредиту однієї групи було протилежним іншої.

Засновник ломбардськой школи Франческо Вілла (1801-1884) синтезував юридичні й економічні аспекти обліку і створив єдину науку - бухгалтерію. Вілла вважав, що його попередники трактували бухгалтерію тільки як мистецтво ведення книг і рахунків. У дійсності ж вона являє собою комплекс економічних і адміністративних знань, що є основою ведення книг і рахунків. Він вважається батьком науки.

Він виділив три основні частини бухгалтерського обліку:

1. Теорія обліку – економіко-адміністративні відносини;

2. Правила ведення регістрів і їхнє практичне застосування;

3. Організація управління (у т.ч. ревізія рахунків).

Рахунки Вілла розділив на три групи:

1. депозитні (майнові) – мали економічне значення;

2. особисті - мали юридичне значення;

3. методологічні (підсумкові) – для визначення результатів діяльності.

Таким чином, подвійний запис відбивав як юридичну, так і економічну інформацію.

Отже, італійська школа розглядала облік, як засіб управління, тільки тосканський напрямок – як мету обліку визначило управління людьми, а венеціанський - управління цінностями.