58. Управління дебіторською заборгованістю

Дебіторська заборгованість - це сума коштів, приналежних підприємству, що знаходяться в даний момент в інших суб'єктів господарської діяльності.

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебітор­ська заборгованість за товари, строк сплати яких не настав; дебі­торська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебі­торська заборгованість за векселями отриманими; дебіторська заборгованість за рахунками та інша поточна дебіторська забор­гованість.

Метою управління дебіторською заборгованістю є визначення оптимального її розміру і забезпечення своєчасної інкасації боргу.

При прийнятті рішень відносно оптимального інвестування оборотного капіталу в дебіторську заборгованість необхідно розраховувати чисту теперішню вартість інвестиції в дебіторську заборгованість або теперішню вартість майбутнього грошового потоку від покупців за відрахуванням початкової інвестиції.

Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку уможливлює використання в практиці фінансового мене­джменту ряду нових форм управління дебіторською заборговані­стю, тобто її рефінансування, або прискореного методу переве­дення дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгова­ності є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продук­ції, або їх продаж на фінансовому ринку, форфейтинг, спонтанне рефінансування.

59. Управління виробничими запасами

Для безперебійного здійснення статутної діяльності підприєм­ство повинно мати достатній розмір запасів сировини та матеріалів, готової продукції, товарів для торгівлі тощо. З урахуванням спе­цифіки виробничого циклу та особливостей організації матеріаль­но-технічного забезпечення на підприємстві потрібно підтриму­вати раціональний транспортний, підготовчий, поточний та страхо­вий запаси за всією номенклатурою товарно-матеріальних цінностей.

У процесі фінансового управління товарно-матеріальними за­пасами особливу увагу необхідно звернути на визначення:

— оптимального обсягу замовлення;

— моменту замовлення;

— раціонального способу закупівлі.

Оптимальний обсяг замовлення — це така замовлена кількість товарів, за якою сукупні витрати на органі­зацію замовлення і зберігання запасів будуть мінімаль­ними.

Д ля визначення оптимального обсягу замовлення (ОР3) застосовується модель Уілсона:

де П — потреба у запасах за весь період (рік, квартал, місяць); В_оз — витрати на організацію замовлення на всю партію товару; В_з — витрати на зберігання одиниці товару.

Показник оптимального обсягу замовлення дає змогу визнача­ти оптимальний момент для поновлення замовлення, що зводиться до встановлення строку між попередньою поставкою товарно-ма­теріальних цінностей і наступним замовленням. У цей день у розпорядженні підприємства залишається критичний залишок запасів, якого вистачить якраз до надходження нової партії. Для ви­значення оптимального моменту для поновлення замовлення за­стосовується така кількісна модель:

д е t_п — оптимальний момент поновлення замовлення; З_кр — критичний залишок запасів; ОРЗ — оптимальний розмір замовлення; t_ц — тривалість циклу замовлення; В_о — витрати товарно-матеріальних цінностей за одиницю часу відповідно до виробничих потреб.

Важливим моментом фінансового управління товарно-матеріаль­ними запасами є обґрунтування раціонального способу їх закупівлі. При цьому потрібно усвідомлювати, що немає ідеального способу закупівель, і конкретний вибір фінансового менеджера повинен базуватися на аналізі всіх плюсів і мінусів кожної з можливих альтернатив, врахуванні конкретних умов і завдань діяльності.