25

Тема 7. Інспектування бюджетних установ.

План

1. Бюджетна установа як підконтрольний об’єкт.

2. Перевірка правильності складання та затвердження кошторису бюджетної установи, основні види порушень щодо кошторисів на стадії планування. Порядок внесення змін до кошторису і плану асигнувань бюджетної установи.

3. Перевірка правильності виконання кошторису.

4. Основні завдання та джерела ревізії грошових коштів бюджетної установи.

5. Ревізія касових операцій.

6. Ревізія операцій за рахунками, відкритих в установах Державної казначейської служби.

7. Ревізія розрахункових операцій бюджетної установи.

8. Контроль розрахунків з підзвітними особами.

9. Контроль розрахунків з оплати праці.

10. Завдання, основні напрями і джерела ревізії бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

11. Перевірка організації облікової і контрольної роботи на підприємстві. Перевірка стану бухгалтерського обліку.

12. Перевірка достовірності звітності і стану звітної дисципліни.

1. Бюджетна установа як підконтрольний об’єкт.

Бюджетна установа – орган державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Бюджетна установа є основним суб'єктом господарювання у бюджетній сфері. Особливості порядку її фінансування визначають статус коштів і майна бюджетної установи, зумовлюють необхідність проведення посиленого фінансово-господарського контролю за її діяльністю.

Дії чи бездіяльність посадових осіб бюджетної установи у використанні її активів оцінюються, виходячи із статусу бюджетної установи, що тісно пов’язаний з поняттям власності.

Отже, право власності забезпечує власнику відповідну поведінку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі інші особи мають утримуватися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому суб'єктивне право на свій розсуд і в своїх інтересах.

Відповідно до статті 141 Господарського кодексу до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності.

Відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

До державної належать загальнодержавна та комунальна власність, суб'єктами права на які є відповідно держава в особі Верховної Ради України та адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних та сільських рад. Суб'єкти права державної власності можуть покласти обов'язок управляти державним майном на відповідні уповноважені ними державні органи.

Право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, кошти місцевих бюджетів, інше майно, необхідне для забезпечення економічно-соціального розвитку відповідної території тощо належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, які безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності. Зазначені органи від імені та в інтересах територіальних громад наділені повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Власником майна і коштів, які використовуються в діяльності бюджетної установи, є не безпосередньо бюджетна установа (в особі органу управління чи трудового колективу), а держава в особі органів державної влади та управління, або органи місцевого самоврядування.

Таким чином бюджетна установа щодо наявних у неї коштів і майна, зокрема бюджетного фінансування і залучених власних доходів, завжди ними володіє і користується, однак не завжди розпоряджається. Майно, що є державною власністю і закріплено за державною установою, яка фінансується з державного бюджету, належить їй на праві оперативного управління.

У передбачених законодавством випадках державні установи мають право самостійно розпоряджатися доходам від певної діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів. Це передбачає закріплення повноважень керівника бюджетної установи щодо права управління коштами і майном у положеннях про установу чи організацію і є важливою відправною точкою для здійснення у бюджетній установі державного фінансового контролю. У процесі підготовки до контрольного заходу або безпосередньо на початку контрольних дій потрібно ознайомитися з повноваженнями посадових осіб бюджетної установи з управління коштами і майном, після чого проаналізувати наявні розпорядчі документи, що тією чи іншою мірою стосуються обігу фінансових, матеріальних і нематеріальних активів, з метою виявлення протиправних дій розпорядника бюджетних коштів.

Такими діями можуть бути:

• рішення про відчуження майна без згоди відповідного міністерства;

• надання майна у безоплатне користування;

• перерахування бюджетних коштів на депозитні рахунки в банки;

• кредитування бюджетними коштами суб'єктів підприємницької діяльності;

• перерахування бюджетних коштів на рахунки профспілкової організації та ін.