6.4. Формування особистості в період ранньої юності

Емоційно-вольова сфера У порівнянні з підлітками зростає рівень свідомого самоконтролю, хоча саме в цьому віці найчастіше скаржаться на слабкість волі, залежність від зовнішніх впливів і такі характерні риси як примхливість, ненадійність, схильність легко і безпідставно ображатися тощо.

Залежність емоційних реакцій підлітків від гормональних та фізіологічних процесів певною мірою зберігається і в період ранньої юності, однак вона вже не є визначальною. Особливості емоційної сфери старшокласників залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні відмінності часто суттєвіші за вікові.

Усі основні структури темпераменту і його залежність від властивостей нер­вової системи закладаються ще в підлітковому віці. Рання юність характеризується посиленням інтегральних зв'язків між його елементами, внаслідок чого полегшується управління власними реакціями (B.C. Мерлін). Так, юнаки та дівчата, незалежно від типу нервової системи, значно стриманіші та врівноваженіші у порівнянні з підлітками (О.В. Кучменко).

Однак саме в цьому віці особливо гостро проявляються окремі властивості характеру, інколи доходячи до рівня акцентуацій, які, не будучи самі по собі патологіями, збільшують імовірність психічних травм та провокують відхилення у поведінці. Приміром, загострення такої типової для юнацтва риси як гіпертимність (підвищена активність та надмірна збудженість) нерідко спричиняє нерозбірливість молодих людей у знайомствах, схильність до непродуманих, аван­тюрних учинків, а типологічно зумовлена замкнутість може перерости у хвороб­ливу самоізоляцію або й почуття власної неповноцінності тощо. Узагалі вік від 14 до 18 років є критичним періодом для психопатій (О.С. Личко).

Загалом варто наголосити, що емоційні труднощі та негаразди не є типовими для юнацького віку. Імовірніше, тут спостерігається деяка загальна закономірність, а саме: підвищення рівня організації і саморегуляції організму призводить до збільшення емоційної чутливості, але паралельно зростають і можливості психологічного захисту (І.С. Кон).

Загальне емоційне самопочуття вирівнюється. Афективні вибухи, характерні для підлітків через їх постійну збудженість, зустрічаються рідше. Емоційне життя стає багатшим за змістом і диференційованішим за відтінками почуттів. Інтенсивно розвивається відкритість до емоційних впливів, здатність до співпереживань (емпатія), емоційна чутливість.

Розвиток самосвідомості

У період ранньої юності принципово змінюється ставлення до власної особистості. Якщо для підліткового віку характерним є бурхливий розвиток самосвідомості, то тепер йдеться вже про формування нової якості: усвідомлення себе як неповторної особистості, із власними думками, переживаннями, почуттями, поглядами й оцінками.

На думку В. Штерна, вирішальну роль у формуванні особистості відіграє те, яку цінність людина вважає найвищою, визначальною. Саме цінності зумовлюють тип людської особистості. В. Штерн описав шість таких типів: теоретичний — особистість, усі прагнення якої спрямовані на об'єктивне пізнання дійсності; естетичний — особистість, для якої об'єктивне пізнання байдуже, вона прагне зрозуміти одиничний випадок і „вичерпати його без залишку з усіма його індивідуальними особливостями”; економічний —життям людини керує ідея користі, прагнення „найменшими зусиллями досягти найбільшого результату”; соціальний — „сенс життя—любов, спілкування і життя для інших людей”; політичний — для особистості характерне прагнення до влади, панування, впливу на інших; релігійний — особистість співвідносить „усіляке одиничне явище із загальним сенсом життя і світом”.

Визначаючи кожен із цих типів, В. Штерн аж ніяк не вважає, що в житті особистості є лише одна спрямованість цінностей. „Навпаки, —пише він, — усі спрямованості цінностей закладені в кожній індивідуальності... Але якась одна з них набуває пріоритетного значення і, в основному, визначає життя”.

Високий рівень розвитку самосвідомості породжує інтерес до власної особистості, до форм її організації та саморегулювання.

Основний психологічний здобуток юності — власний внутрішній світ. Зовнішній, фізичний світ тепер є лише однією з можливостей суб'єктивного досвіду, центром якого є власна особистість, власне "Я".

Як відомо, відкриття для себе власного внутрішнього світу розпочинається вже у підлітковому віці. У цей же період розвивається формально-логічне мислення. Інтелектуальний розвиток, що супроводжується нагромадженням і систематизацією знань про світ, і інтерес до власної особистості та розвиток рефлексії виявляються у ранній юності тією основою, на якій ґрунтується світогляд. Картина світу при цьому може бути матеріалістичною, ідеалістичною, формуватися на базі релігійних уявлень тощо.

Сам процес пізнання навколишнього світу має свою специфіку в різні Mill вікові періоди. Підліток відштовхується у пізнанні дійсності багато у чому "від себе", від своїх переживань. Старшокласник, навпаки, пізнаючи навко­лишнє, повертається до себе і ставить світоглядні питання: "А що Я значу в цьому світі?", "Яке місце Я займаю у ньому?", "Які мої можливості?", "Який Я?". Він шукає чіткі, однозначні відповіді, у своїх поглядах категоричний, недостатньо гнучкий—недарма кажуть про юнацький максималізм.

Варто мати на увазі, що світоглядні проблеми не вирішуються раз і назавжди. Наступні кризи, труднощі, життєві колізії приведуть до перегляду юнацьких позицій. Доросла людина буде повертатися до цих "вічним" проблем, відмовляючись від своїх колишніх рішень або ж утверджуючись у них знову, але вже на іншому, вищому рівні.

Безумовно, не в усіх старшокласників світогляд формується як система чітких, стійких переконань. Окремим учням вчителі дають такі характеристики: "Безпринципний, ніколи не знаєш, чого від нього сподіватися","Немає власної думки, завжди наслідує інших" тощо. За даними одного з опитувань, проведе­ного у 90-і роки, 50% старшокласників вважають себе схильними змінити власне рішення під впливом однолітків та дорослих, 69% зауважують невпевненість при виборі власної позиції, сумніваються у правильності своєї точки зору.

Процес відкриття власного "Я" складний і внутрішньо суперечливий. Неспо­дівано виявляється, що "внутрішнє" "Я" не співпадає з "зовнішньою" поведін­кою, тому актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостат­ня диференційованість, розмитість "Я" в цьому віці зумовлюють відчуття стур­бованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось заповнити, що, у свою чергу, породжує посилення потреби у спілкуванні. Водночас зростає вибірко­вість спілкування та потреба у відособленні від інших.

У дослідженні Т. В. Снєгірьової визначено шість типів ціннісної структури "Я", що відображають індивідуальну своєрідність особистісного са­мовизначення у ранньому юнацькому віці і виражаються у співвідношенні між минулим, сьогоднішнім і майбутнім "Я".

1. Усі три "Я" пов'язані між собою з дотриманням наступності й одна­ковою мірою відповідають ідеальному "Я". Це — суб'єктивне гармонійне

уявлення людини про себе.

2. Актуальне "Я" більшою мірою тяжіє до майбутнього, ніж до минулого "Я". "Я"- минуле уявляється дуже далеким, ставлення до нього незмінно критич­не. Сучасне "Я" виступає як новий ступінь особистісного самовизначення.

3. Майбутнє "Я" відірване від сьогодення. Усі три "Я" сприймаються як абсолютно різні. З ідеальним "Я" узгоджується лише "Я"- майбутнє.

4. Ідеальне "Я" не включене ні до актуального, ні до майбутнього "Я", воно ізольоване від них і не бере участі у розвитку особистості.

5. Минуле і сьогоднішнє "Я" пов'язані між собою. Інший полюс, відірва­ний від них, утворює зв'язок між майбутнім та ідеальним "Я". Таке поєднання особистісних атрибутів корелює з низькою самооцінкою і відсутність засобів, за допомогою яких особистість змогла б зблизити минуле й акту­альне "Я" з ідеальним і майбутнім.

6. Актуальне "Я" зовсім випадає з процесу розвитку. Воно відірване від минулого "Я", не має зв'язку з майбутнім, водночас не відповідає й ідеальному "Я".

У ранньому юнацькому віці найчастіше зустрічається другий варіант. Критичність щодо дитинства, яке вже минуло, у цьому випадку супрово­джується порівняно високою самооцінкою та спрямованістю життєвих перспектив у майбутнє. Друге місце займає перший варіант, а третє, від­повідно — третій. Усі інші варіанти у цьому віці є винятком і, ймовірно, репрезентують вікові психологічні аномалії.

Уявлення про себе співвідноситься передусім із певним збірним поняттям "Ми" (образ типового представника свого віку і статі), але ніколи з ним повністю не співпадає. Образ власного "Я", як правило, диференційованіший, і включає в себе інші нормативні якості у порівнянні з образом "Ми".

Наприклад, юнаки вважають себе не такими сміливими, комунікабельними та життєрадісними, як однолітки, зате добрішими і здатними краще зрозуміти іншу людину. Дівчата ж приписують собі меншу комунікабельність, зате більшу щирість, справедливість та вірність (І.С. Кон, В.О. Лосенков). Аналогічну тенденцію виявлено, скажімо, і в молодих французів (Б. Заззо).

Надзвичайно важливий процес у розвитку юнацької самосвідомості — формування особистісної ідентичності, відчуття індивідуальної тотожності та цілісності. Найглибше і найдетальніше ця проблема розглядається у працях Е. Еріксона.

Юність, за Еріксоном, — це передусім криза ідентичності, яка полягає у послідовності соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій та самовизначень. Успішно впоравшись із вирішенням відповідних завдань, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації.

Нерозв'язаність цих завдань зумовлює формування у молодих людей неадекватної ідентичності. Її розвиток може йти по таких основних напрямках: відмова від психологічної інтимності, уникання тісних міжособистісних стосунків, неспро­можність будувати життєві плани, боязнь ставати дорослим, страх перед перемі­нами; ослаблення продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси і зосередитися на основній діяльності; формування "негатив­ної ідентичності, відмова від самовизначення та вибір негативних зразків для наслідування.

В інших дослідженнях (Дж. Марша) виділено ряд етапів у розвитку ідентичності, детермінованих рівнем професійного, релігійного та політичного самовизначення молодих людей: "невизначена, розмита ідентичність" (індивід ще не має певних чітких переконань, не обрав професії і не зіткнувся з проблемою кризи ідентичності); "передчасна ідентифікація" (індивід уже включився в пев­ну систему стосунків, але не з власної волі, внаслідок пережитої кризи та випробувань, а на основі чужих думок, під впливом еталону або авторитету);"мора­торій" (індивід Гперебуває у процесі нормативної кризи самовизначення, виби­раючи з численних варіантів той єдиний, який можна вважати власним); "зріла ідентичність" (%риза самовизначення завершена, індивід від пошуку себе перейшов до практичної самореалізації).

Цікаво порівняти досягнутий молодими людьми рівень ідентичності з притаманними їм комплексами індивідуально-особистісних рис (слід зазначити, що індивідуальні вітамінності тут не менш важливі, ніж вікові). Наприклад, стадія "мораторію" пов'язується, як правило, із високим, а стадія "передчасності — із низьким рівнем особистісної тривожності. Вищі рівні ідентичності корелюють з високою самоповагою, а також зі складнішими і диференційованішими інтере­сами, краще розвинутою рефлексією."Мораторій" і"зрілість" характеризують­ся домінування^ інтернального, а "невизначеність" і"передчасність" — екстернального локусу контролю."Передчасність" пов'язана із найвищими показниками за шкалою Авторитарності й найнижчими—за шкалою самостійності. Найбільше розвинуті моральна свідомість у людей, які досягай стадії "мораторію" та "зрілості (Д%. Марша).

Істотні відмінності спостерігаються й у стилі спілкування та міжособистісних стосунках. Психологічна інтимність, глибокі почуття та взаємність стосунків притаманні передусім стадіям "мораторію" та "зрілості, тоді як для етапів "невизначеності та "Передчасності більшою мірою характерні стереотипні контакти. Серед молодих людей з "невизначеною" ідентичністю найбільше "ізольованих" (С. Хаузер, Л. Кале).

Важливим моментом стає формування відчуття дорослості, причому не загалом, як це мало місце у підлітковому віці, а саме чоловічої і, відповідно, жіночої дорослості. Особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з Характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленням до представників протилежної статі та відповідними формами поведінки (І.В. Дубровіна).

Самосвідомість та самооцінки юнаків і дівчат істотно залежать від стереотип­них уявлень про нормативні образи чоловіка та жінки, які визначені історично зафіксованою диференціацією статевих ролей.

Центральний новоутворенням ранньої юності, як уже зазначалося, стає самовизначення лише особистісне, але й професійне. У 80-і роки при виборі професії старшокласники передусім орієнтувались на престижність професії (соціальну значимість), її вимоги до особистості, принципи й норми взаємин, характерні для даного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.

Самовизначення пов'язане зі спрямованістю в майбутнє, тобто сьогодення постійно порівнюється з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості за наявності впевненості в собі, у своїх можливостях та силах.

Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі характерні тенденції. Наприклад, у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, власні можливості, і тому не виявляють надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно здійснювати реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників зберігає оптимістичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з власними можливостями). У інших самооцінка завищена, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність із бажаним, а третім (переважно дівчатам) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість у собі, гостре переживання невідповідності своїх прагнень наявним можливостям (І.Ю. Кулагіна).

Загалом юність — це період стабілізації особистості, формування системи стійких поглядів на світ та своє місце в ньому, особистісного та професійного самовизначення. У юнаків та дівчат вища, порівняно з підлітками, самоповага. Інтенсивно розвивається саморегуляція, зростає контроль за власною поведінкою, проявом емоцій, а настрій стає стійкішим і усвідомленішим.

1. В яких соціально-психологічних умовах відбувається формування особистості старшокласника?

2. Яка діяльність є провідною для старшокласників?

3. Назвіть основні новоутворення ранньої юності.

4. В чому полягає специфіка пізнавальних процесів у юнаків та дівчат?

5. Як протікає становлення емоційно-вольової сфери в період ранньої юності?

6. В чому виявляються особливості самосвідомості у старшому шкільному віці?

7. Дайте характеристику особливостей стосунків юнаків і дівчат з однолітками та дорослими.

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. — М., 1997. — Гл. 17.

2. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К., 1976. — Розділ VII.

3. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. — М., 1979. —Гл. VI.

4. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. — М., 1996.

5. Кон И.С. Психология ранней юности. — М., 1989.

6. Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет). — М., 1997. — P. II, гл. 7.

7. Мнацаканян Л.И. Личность и оценочные способности старшеклассников.—М., 1991.

8. Практикум по возрастной и педагогической психологии / Под ред. А.И. Щер­бакова. — М., 1987. — Тема 7.

9. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя.—М., 1991.

10. Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. — М., 1981.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. — К., 1991.

2. Бауэр М. Психологическое развитие младенца. — М., 1979.

3. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. — М., 1986.

4. Бех ІД. Особистісно зорієнтоване виховання. — К., 1998.

5. БожовичЛ.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. (Психологическое исследование). — М., 1968.

6. Братусь Б. С. Аномалии личности. — М., 1988.

7. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: нор­ма и отклонения. — М., 1990.

8. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. — М., 1988.

9. Валлон А. Психическое развитие ребенка. — М., 1967.

10. Выготский JI.C. История развития высших психических функций // Собрание сочи­нений в 6-й т. — Т. 3. — М., 1983.

11. Выготский JI.C. Кризис первого года жизни // Собрание сочинений в 6-й т. — Т. 4. — М., 1984.

12. Выготский JI.C. Младенческий возраст // Собрание сочинений в 6-й т. — Т. 4. — М., 1984.

13. Выготский JI. С. Мышление и речь // Собрание сочинений в 6-й т.—Т.2. — М., 1982.

14. Эльконин Д.Б. Избранные психологические труды. — М., 1989.

15. Эльконин Д.Б. Психология игры. — М., 1978.

16. Эриксон Э.Г. Детство и общество. — СПб., 1996.

17. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. — М., 1988.

18. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. — М., 1986.

19. КлеМ. Психология подростка (психосексуальное развитие). — М., 1991.

20. Кон И.С. Дружба: этико-психологический очерк. — М., 1987.

21. Леонтьев А.Н. К теории развития психики ребенка // Избранные психологические произведения в 2-х т. — Т.1. — М., 1983.

22. Ле Шан Э. Когда ваш ребенок сводит вас с ума. — М., 1990.

23. ЛичкоА.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. — М., 1983.

24. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. — К., 1998.

25. Mud М. Культура и мир детства. — М., 1988.

26. МудрикА.В. Современный старшеклассник: проблемы самоопределения.—М., 1987.

27. Обухова Л. Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы. — М., 1995.

28. Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В. Дубровиной. — М., 1991.

29. Фельдштейн Д.Н. Психология развития личности в онтогенезе. — М., 1989.

30. Франкл В. Человек в поисках смысла. — М., 1990.

31. Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции. — М., 1989.

32. Фромм Э. Искусство любить: исследование природы любви. — М., 1990.