"В'язання гачком стимулює розумову діяльність, бо при цьому масуються нервові рецептори на пальцях, котрі відповідають за розумову діяльність"

Проф. Костик

Вступ

Гачок, як знаряддя праці з’явився ще у кам’яному віці, коли наші предки для пошиття одягу використовували грубо обтесаний кам’яний гачок, хоча до нас дійшло дуже мало даних про ці ранні спроби в’язання гачком.

Можливо, французьке слово “крокет”, що означає гачок, увійшло до багатьох мов як назва цього виду декоративно-прикладного мистецтва саме тому, що французи більше інших народів зробили для збереження і запису узорів в’язання гачком.

Протягом багатьох століть, у різних куточках планети, люди прагнули прикрасити свій побут, вчилися використовувати прості і доступні матеріали, поєднуючи нескладні форми з невибагливими узорами, застосовуючи нескладні прийоми та засоби, утворювали примхливі візерунки, досягаючи при цьому високої майстерності. Ручне в'язання, з'явившись на світ з простої утилітарної необхідності поступово перетворилося в мистецтво.

В'язання гачком – вид рукоділля, зародження і перші сліди якого ведуть у глибини історії. Період розвитку цього ремесла, без сумніву, був дуже тривалим. При всій недовговічності матеріалу дивом дійшли до наших днів старовинні в'язані вироби та їх зображення, що дають нам деяке уявлення про давність цього виду рукоділля. Найдавніші збережені екземпляри ручного в'язання Старого Світу і Сходу датуються IV–V ст. н. е. і свідчать про високорозвинену техніку в'язання, складання узорів та підбір кольорів.

В’язані вироби в усі часи цінувалися дуже високо. Досить сказати, що в Європі мереживні оздоблення в костюмі та інших утилітарних речах (аксесуарах, виробах інтер’єрного призначення) могли дозволити собі лише дуже заможні люди. Згадки про в’язання в Європі датуються IX ст. н. е.. Однак його тріумфальний хід починається з XV–XVI ст. Саме з тих часів в'язання досить активно поширюється, спочатку як кустарне домашнє ремесло, а згодом перетворюється у прибуткову галузь доходів різних європейських держав.

В'язання узорів передавалося від покоління до покоління. В’язальники копіювали нові узори, вивчаючи їх за допомогою збільшувального скла. Згодом організовувалися у в'язальні цехи. В'язані шедеври майстрів визнаються мистецтвом, їх вартість у XVІ–XVIІ ст. вища за коштовності.

У XIX ст., коли більшість жінок уміли читати, розповсюдження отримали їх письмові описи. Однак ці описи часто були довгими і мало зрозумілими, тому виникла потреба у схематичному відтворенні в’язаних узорів.(500 узорів гачком) З появою масового машинного виробництва, стали більше цінуватися вироби ручної роботи, зокрема – в'язані гачком, адже їх неможливо повторити на жодній машині.

У XX ст. мода на промислові товари на деяких час витіснила цей вид рукоділля з повсякденного життя. Через велику кількість трикотажних виробів, здавалося, ручне в'язання назавжди втратило актуальність. Але минув час і в наші дні в’язання продовжує жити і розвиватися, збагачуючись новими мотивами, композиційними прийомами, сучасними матеріалами. Уцілілі мережива попередніх століть потрапляють до музеїв і старанно зберігаються.

В Україні в'язання гачком має давні традиції. Воно увійшло у селянський побут і отримало величезне визнання. За допомогою гачка прекрасними ажурними візерунками оформляли фартухи, наволочки, простирадла, покривала, блузки. В'язали і цілі вироби: кофти, шалі, серветки, скатертини, фіранки. А хіба можна уявити собі знамениті українські рушники без широкого білосніжного мережива на кінцях!

Ще у 30-40-ті роки XX ст. жінки в'язали гачком так само, як за старих часів – з тонких лляних та бавовняних ниток, прикрашаючи скромний побут найтоншим ажурним мереживом. Однак нехитре, на перший погляд, заняття в'язання гачком, вимагає певних знань і умінь.

Потрібно зауважити, що в'язання гачком вигідно виділяється з поміж інших видів рукоділля. Воно дає можливість виготовляти вироби неповторні, одиничні, яким немає аналога. Його декоративні можливості дозволяють робити різні за призначенням речі: мережива, покривала, одяг тощо.

І справді, сьогодні важко уявити гардероб сучасної людини без трикотажного одягу, особливо він вражає коли виконаний вручну. В’язані вироби зручні, практичні, елегантні, не стримують рухів, в них тепло і затишно.

Будь яка дівчина, жінка чи дитина, а також представники сильної статі виглядатимуть сучасно, неповторно, оригінально у вив’язаних вручну речах. Однак виготовлення в’язаного виробу потребує багато часу і копіткої праці.

У методичних розробках подано матеріали “В’язання гачком”, як складової частини до практикуму з художньої обробки матеріалів, в яких стисло представлена інформація з основних прийомів в’язання гачком. Оволодівши вміннями і набувши навичками в’язання гачком студенти самостійно зможуть створювати більш складні зразки узорів, вироби і навіть твори декоративно-прикладного мистецтва. (Методичка)

Розділ 1 Інструменти і матеріали

Рис.1.1 Інструменти і матеріали для в’язання гачком

1.1 Інструменти для в’язання гачком

В’язання гачком – не дуже складний вид декоративно-прикладного мистецтва. Для цього необхідно мати лише гачок і нитки (Рис. 1.1).

Якість в'язаних виробів, продуктивність праці багато в чому залежить від правильного підбору інструментів і матеріалів.

Тож почнемо з інструментів, а саме з вибору гачка. Гачки бувають :

а – металеві, б – дерев’яні, в – пластмасові, г – довгі, д – короткі (Рис. 1.2) :

а б в г д

Рис. 1.2 Види гачків

Вони розрізняються за довжиною: короткі (12–15 см) – для звичайного в'язання, і довгі (20 – 40 см) – для туніського. Для роботи дуже важлива товщина гачка. Вона буває від 0,5 до 15,0 мм і відображається номером. Наприклад, у гачка № 3 голівка 3 мм в діаметрі, а № 5 – 5 мм.

Отже, номер гачка визначають за товщиною голівки й прилягаючого до неї стрижня, тобто за діаметром робочої частини в міліметрах (Рис. 1.3) :

Рис. 1.3 Будова гачка

Гачок повинен бути вдвічі товстіший робочої нитки. Обираючи гачок для в’язання необхідно враховувати те, що діаметр нитки, зазвичай, у 1–2 рази менше поглиблення на голівці (борідці) гачка.

Вибираючи гачок, необхідно перевірити, чи добре він відшліфований, чи не велика борідка. Гостра з глибоким вирізом борідка буде чіплятися за пряжу, погано протягувати петлі під час в'язання і навіть може травмувати палець. Звичайно, ці недоліки можна усунути, відточивши або притупивши голівку на бруску, однак при цьому може бути ушкоджений верхній шар покриття гачка. Тому краще купувати якісні, готові до роботи гачки.

Дерев'яні гачки придатні тільки для дуже товстого в'язання м'якою еластичною ниткою, інакше вони ламаються.

Кістяні і пластмасові гачки легкі і приємні, але тендітні і порівняно швидко сточуються об пряжу.

Тонкі алюмінієві гачки гнуться, а коли з них сходить покриття, бруднять руки і пряжу. Під час в'язання великого виробу, у вище згаданих видів гачків, через сточування “голівки” гачка, може зменшуватися первісний розмір петель, що спотворює загальний вигляд візерунка і виробу в цілому. Тож найкращими для роботи вважаються сталеві гачки.

Стрижень гачка зазвичай має ручку. Гачок із пластмасовою або дерев'яною ручкою тримати в руці зручніше, хоча можливе використання гачків з плоскою частиною стержня (3-4 см від голівки) (Рис. 1.4), що і являється опорою для великого і середнього (вказівного) пальця.

а б в

Рис. 1.4 Різновиди ручок у гачків для в’язання

На рисунку 1.4 (Рис. 1.4) зображені гачки:

- а – з пластмасовою ручкою;

- б – з плоскою частиною стержня;

- в – двосторонній гачок з об’єднуючою ручкою.

Під час в'язання гачок тримають у руці так само, як олівець під час письма: великим і вказівним пальцем (Рис. 1.5):

Рис. 1.5 Утримання гачка в руці під час в’язання

Набагато зручніше тримати гачок, як спицю (Рис. 1.6): він стискається великим і середнім пальцем і лежить у площині долоні. Безіменний палець і мізинець підтримують гачок, допомагаючи великому і середньому. Вказівний палець повинен бути вільним для втримання петель на робочій частині гачка під час в'язання. При такому положенні гачок не крутиться у пальцях, а рука не стомлюється. http://art-time.at.ua/index/0-12

Рис. 1.6 Положення рук під час в’язання гачком

Отже, загальні поради з в'язання гачком:

1) товщина гачка повинна бути в півтора-два рази більше товщини пряжі; якщо ж потрібно зв'язати щось ажурне і легке, тоді різниця між товщиною гачка і нитки повинна бути ще більшою;

2) також слід враховувати й те, що в'язати дуже тонким гачком товсту пряжу: по-перше незручно, по-друге – вийде занадто щільний виріб, а при в'язанні гачок буде розщеплювати нитку – вона буде розпадатися;

3) занадто товстий гачок і тонкі нитки теж “не пара”; виріб зв’язаний у такий спосіб буде надміру пухким, не триматиме форми.

Гачки діаметром 3 – 6 мм використовують для в'язання виробів із товстої вовняної або синтетичної пряжі. Для легких та ажурних виробів з тонкої нитки підійдуть більш тонкі гачки діаметром 1,5–2,5 мм .