1.2. Поняття гри, зміст та різновиди ігор

Філософи стверджують, що гра – це особлива форма дитячого життя, яка вироблена чи створена суспільством для керівництва розвитком дітей в цьому плані вона є особливим педагогічним утворенням, хоч творцем її були не окремі люди, а суспільство в цілому, а сам процес виникнення і розвитку ігор був “масовим” … процесом, в якому природно-історична закономірність “пробивалась” крізь різноманітну свідому діяльність окремих людей” [64, 94].

В теоретичній літературі гра розглядається як:

1. особливе відношення особистості до оточуючого світу;

2. особлива діяльність дитини, яка змінюється і розгортається як його суб’єктивна діяльність;

3. соціально заданий дитині та засвоєний нею вид діяльності (чи відношення до світу);

4. особливий вид засвоєння;

5. діяльність, в ході якої відбувається розвиток психіки дитини;

6. соціально-педагогічна форма організації дитячого життя, “дитячого суспільства”.

Психологічна характеристика гри полягає в тому, що вона є породженням діяльності, завдяки якій людина перетворює дійсність, змінює світ. Суть людської гри – в здатності, відображаючи, перетворювати дійсність. В грі вперше формується та проявляється потреба дитини впливати на світ, стати суб’єктом, “господарем” своєї діяльності.

Суттєва особливість гри полягає в тому, що в ній важливий не результат, а сам процес – процес переживань, пов’язаний з ігровими діями. Хоч ситуації, які програмуються дитиною, уявні, але почуття, які вона переживає – реальні. Це підтверджується енциклопедичним визначенням гри: “Гра – це вид непродуктивної діяльності, мотив якої міститься не в результатах, а в самому процесі. Має важливе значення для виховання, навчання й розвитку дітей, як засіб психологічної підготовки до майбутніх життєвих ситуацій” [52, 475].

Ця специфічна особливість приховує в собі великі виховні можливості, так як, керуючи змістом гри, включаючи до сюжету гри певні ролі, педагоги тим самим мають можливість програмувати певні позитивні почуття учнів.

“В грі здійснюються лише дії, цілі яких суттєві для індивіда за їх власним внутрішнім змістом. В ньому основна особливість ігрової діяльності і в цілому її основна привабливість…” [52, 560].

Серед різноманітних ігор, які використовуються в роботі з дітьми, розрізняють: сюжетно-рольові ігри, ігри з елементами праці, рухливі ігри, ігри-забави й розваги та дидактичні ігри. Коротко охарактеризуємо деякі з них.

Сюжетно-рольовими називаються ігри, в яких на основі життєвих чи художніх уявлень самостійно чи за допомогою дорослих творчо відтворюється дітьми соціальні відносини чи матеріальні об’єкти. Сюжетно-рольові ігри (сюжетні, рольові) займають особливе місце в моральному вихованні дитини. Вони носять переважно колективний характер, бо відтворюють сутність відносин в суспільстві. За способом проведення вони поділяються на: ігри-драматизації, рольові ігри-імпровізації, режисерські ігри. Мають сюжет також театралізовані дитячі свята, карнавали, ігри з елементами праці, будівельно-конструкторські…

В цих іграх вільно й самостійно відтворюють реальні соціальні стосунки або пограються фантастичні ситуації.

За способом проведення сюжетно-рольові ігри поділяються на:

Ігри-драматизації: розігрування сюжету за готовим сценарієм, але без жорстоких канонів.

Ігри-імпровизації: відтворення дітьми сюжету (власного чи готового) під кутом власного бачення, самостійної передачі стосунків, ситуації.

Режисерські ігри: самостійне управління ситуацією, (лідер-група) або одночасне впровадження ролей за всі дійові особи (інд.).

Ігри-драматизації полягають у використанні дітьми певного сюжету. Сценарій слугує лише канвою для імпровізування. Ігри-драматизації можуть використовуватись без глядачів (всі є учасниками), а можуть носити характер концертного виконання. Якщо гра відбувається в класичній театральній формі (сцена, декорації, костюми, грим) чи у формі масового сюжетного видовища, їх називають театралізаціями.

За змістом сюжетно-рольові ігри бувають:

Побутові ігри: в їх основі лежать сюжети, пов’язані з господарюванням, різноманітними домашніми справами,

Ігри на сюжети з життя дітей: копіювання знайомих ситуацій: виступи на святах …

Ігри з професійними сюжетами: на основі життєвих спостережень за представниками різних професій, батьками та рідними під час виконання професійних обов’язків.

Ігри на героїчно-романтичні сюжети.

Сюжетні ігри, пов’язані з переглядом кінофільмів, читанням казок та пригодницьких повістей.

Ігри з елементами праці. Дитяча праця і гра на певному етапі складають неподільне ціле. “В кожній гарній грі є перш за все робоче зусилля і зусилля думки…” [16, 12]. Гра-праця – це робота, яка виконується з задоволенням.

Різновидом гри-праці є будівельні сюжетні ігри, в яких закріплюються знання про оточуючу діяльність і процес праці.

У дошкільників праця стає необхідним етапом підготовки гри: виготовлення костюмів, будівництво “гаража”, “будинку”, “міста”, збирання предметів з конструктора, праця на “фабриці іграшок”, “відвідування магазину”, робота на “хлібозаводі”, на “швейній фабриці” тощо.

Рухливими іграми називають особливий засіб фізичного виховання, який сприяє зміцненню здоров’я, розвитку рухової активності та відновленню розумової працездатності дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Рухливі ігри завжди потребують активних рухів, спрямованих на досягнення певної мети. Особливість рухливих ігор молодших школярів є їх змагальний, творчий, колективний характер.

Ігри-забави й розваги – це ігри зі світлом, повітрям і вітром, з водою, піском та ін. природними матеріалами, а також ігри і приміщенні, до яких належать рухливі і гри низької інтенсивності та більшість пізнавальних ігор, зокрема:

Інтелектуальні – ігри, що містять логічні операції, спонукають до порівняння, узагальнення, вміння виділяти ознаки, аналіз тощо, розвивають пам’ять, увагу, творчу уяву…

Змагальні – в основі цих ігор лежить змагання (переважно в розумовій діяльності), але для дошкільників можна підключати як елементи спортивного змагання, так і змагання в прикладних уміннях.

Орієнтаційні (ділові) – вчать, як поводити себе в певних ситуаціях (“В гостях”, ”В театрі”, “В магазині”, “В транспорті”), виконувати певні дії, обумовлені рольовими позиціями, спілкуватися з людьми різного віку.

Дидактичні – ігри, що використовуються в процесі навчання й націлені на виконання навчальних завдань, поданих в ігровій формі.

Слід зазначити, що останнім часом значного розповсюдження серед дорослих і дітей набули комп’ютерні ігри, які з’явились з появою комп’ютерів. Ідучи в ногу з технічним прогресом, сучасні комп’ютерні ігри все досконаліше імітують реальність та розв’язують певні дидактичні завдання.

Для дітей дошкільного віку існує багато програм із розвитку навичок читання, правопис, математичного мислення, загального розвитку. Так, Г.Чайка, науковий співробітник лабораторії загальної психології Інституту ім. Г.С.Костюка АПН України, рекомендує для молодшого шкільного віку такі комп’ютерні програми, як “Пригоди Петра та Юлі у кольоровому світі”, “Чаклунські уроки”. Вони виконані у справжньому художньому стилі, який, безумовно, зацікавить дітей, із зручною системою меню та ігровим сюжетом. Програми містять завдання для початкового навчання та розвитку дітей: початкові навички з математики та логіки, читання та письма тощо.

Існують також ігри на основі казкових сюжетів. Так, гра “Математика з Аладіном” розвиває кмітливість і зорову пам’ять, гра “Алі-Баба та сорок розбійників” – спритність, кмітливість і просторове мислення. Програма “В гостинах у матусі” вчать дітей 3-6 років читанню, логічному мисленню, “Азбука Кирила та Мефодія” – російській мові та читанню. Для цього ж віку є збірки казок. Для дітей 4-6 років пропонуються уроки геометрії, програма “Fredi Fish”, що сприяє розвитку нестандартного мислення та вміння приймати рішення.