46

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Кафедра педагогіки та психології

Особливості застосування дидактичних ігор в середній групі дошкільних виховних закладах

Курсова робота

з дошкільної педагогіки

Русаковської Юлії,

студентки психолого-педагогічного факультету спеціальності 6.030103 –

Початкова освіта

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук,

Ткаченко О.М.

Кіровоград - 2013

ЗМІСТ

ВСТУП. Значення ігрової діяльності в роботі з дітьми дошкільного віку…….3

РОЗДІЛ І. Проблема дитячої гри в психолого-педагогічній та методичній літературі………………………………………………………….….7

1.1. Психолого-педагогічні основі використання дитячої гри……….….7

1.2. Поняття гри, зміст та різновиди ігор………………………………..10

РОЗДІЛ ІІ. Особливості використання дидактичної гри в дошкільному навчальному закладі………………………………………………..15

2.1. Сутність і значення поняття дидактичної гри, її структура. Класифікація дидактичних ігор……………………………….15

2.3. Результати експериментального дослідження

проблеми застосування гри в роботі з дітьми

дошкільного віку (середньої групи)………………………………..34

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………42

ДОДАТКИ

Додаток А…………………………………………………………………………39

ВСТУП.

Одним із основних завдань дошкільної освіти є: збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини; формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду; виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти, забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту [22]. Важливим шляхом реалізації цього завдання в дошкільному навчальному закладі по праву вважається ігрова діяльність.

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з лука, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв’язання важливих психологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема, засобами народної гри виводила маленьку людину з її реального побутового повсякдення. Саме у грі моделі сюжетної вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції.

У сучасних умовах – це не спонтанні сюжетні і гри, не стихійно засвоєні від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точність виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів і взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими і з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти перевіряють свою силу і спритність, у них виникає бажання фантазувати, відкривати таємниці й прагнути чогось прекрасного. За вмілого використання гра може стати незамінним помічником педагога.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здорове, радісне дитяче життя.

Гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей. К.Д.Ушинський писав: “… якщо ми порівняємо інтерес гри, а також і кількість і різноманітність відбитків, залишених нею в душі дитини, з подібними ж впливами навчання… то, звісно, вся перевага залишиться на боці гри” [59, 516].

Дидактичні ігри бажано використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку дошкільників. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на заняттях у ДНЗ, вбачає в них можливості ефективної взаємодії вихователя і дитини, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.

У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Використання на уроках дидактичних ігор та ігрових моментів робить процес навчання цікавішим, створює у дітей бадьорий, творчий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв’язується те чи інше розумове завдання , підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального предмета [64, 18-20].

Саме своєрідність дидактичної гри і полягає в тому, що вона дає змогу педагогові здійснювати навчання, розвиток розумових здібностей, формування цінних рис особистості та взаємин дітей у доступній і привабливій для них формі.

У системі навчання і виховання дошкільників активно використовуються дидактичні (навчальні) ігри, які розви­вають спостережливість, уяву, пам'ять, мислення, мов­лення, сенсорні орієнтації дітей у розмірах, формах, ко­льорах, максимально задіюють інтелектуальний потен­ціал у пізнанні світу і себе.

Об’єкт дослідження: процес навчання й розвитку дошкільників.

Предмет дослідження: особливості використання дидактичної гри в середній групі дошкільного навчального закладу.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці методики застосування дидактичних ігор як засобу розвитку дошкільників в середній групі.

Завдання дослідження:

1. На основі теоретичного аналізу проблеми дослідження обґрунтувати необхідність використання дидактичної гри в роботі з дітьми дошкільного віку в середній групі.

2. Вивчити передовий досвід вихователів з питань використання дидактичної гри.

3. Розробити систему ігрових завдань та ігор з метою розвитку дошкільників на заняттях різного змісту.

4. Експериментально перевірити педагогічну, ефективність використання дидактичної гри як засобу розвитку дошкільників.

Для досягнення мети й реалізації завдань дослідження застосовувались такі наукові методи:

Теоретичні: аналіз психолого-педагогічної, методичної літератури з проблеми дослідження, вивчення та узагальнення педагогічного досвіду, порівняльний аналіз.

Емпіричні: спостереження, створення ігрових ситуацій, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися в процесі експериментальної роботи в ДНЗ №38 м. Олександрії Кіровоградської області.

Розділ і. Проблема дитячої гри в психолого-педагогічній та методичній літературі

1.1. Психолого-педагогічні основі використання дитячої гри

Проблема дитячої гри яскраво висвітлена в психолого-педагогічній літературі. Роль гри в навчанні й вихованні дітей, її особливе значення в розвитку особистості, формуванні основних психічних процесів виділяли в своїх працях видатні вітчизняні педагоги і психологи.

Ще в середині ХІХ ст. К.Д.Ушинський відзначив таку особливість дитячої гри. “Ми б добре познайомились з душею дорослої людини, – писав К.Д.Ушинський, – якби ми могли зазирнути в неї вільно, але в діяльності і словах дорослого нам доводиться лише вгадувати його душу, і досить часто помиляємось, тоді як дитина в своїх іграх виявляє всю свою душу, душевне життя [59, 232].

Таким чином, К.Д.Ушинський розглядає гру як особливий вид діяльності, в якому дитина прагне реалізувати себе, свої сили, у світі, який вона сама і створила.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. теорія ігрової діяльності збагатилась ідеями С.Русової щодо організації ігор різних видів, гри як засобу національного виховання, морально-етичного розвитку дітей тощо. Ставлячись до гри як до дидактичного методу, С.Русова писала: “За методами нової школи кожна наука повинна наближатись до гри, але не тому, що до неї (науки) треба ставитись недбало, а тому, що вона таким чином може захопити дітей, як захоплює їх гра…” [51, 214].

Блонський П.П. вказував, що гра не може розглядатись виключно з фізіологічної, біологічної чи індивідуально-психологічних точок зору… гра – основний вид активності дошкільника, в процесі якої він тренує свої сили, розвиває, розширює орієнтир, засвоює соціальний досвід, відтворюючи і творчо комбінуючи явища оточуючого життя [6, 109-110].

Блонський П.П. виділяє різновидності гри дошкільника (будівельні, наслідувальні, рухливі). “В грі приховані 2 важливі проблеми – праці та мистецтва в дошкільному віці” [6, 109].

Таким чином, Блонський П.П., зводячи те, що звичайно називається грою, до будівельного і драматичного мистецтва дитини, приводить до думки, що взагалі немає особливої діяльності, яка називається грою.

Про особливе місце гри в навчанні та вихованні дитини писав видатний вітчизняний педагог А.С.Макаренко: “Є ще один важливий метод – гра. Я гадаю, що дещо помилково вважати гру одним з занять дитини. В дитячому віці гра – це норма і дитина повинна завжди грати, навіть, коли робить серйозне діло. У дитини є пристрасть до гри, потрібно її задовольняти. Необхідно не лише дати їй час пограти, але потрібно пройняти цією ігровою діяльністю все її життя. Все її життя – це гра…” [35, 272].

Антон Семенович наголошував, що гра сприяє психологічному розвитку дитини, піднімає її на більш вищій шабель розвитку. “В грі дитина завжди вище свого середнього віку, – зазначає А.С.Макаренко, – вона в грі ніби на голову вище самої себе. Гра в конденсованому вигляді містить в собі, як у фокусі лупи, всі тенденції розвитку; дитина в грі наче намагається зробити стрибок над рівнем своєї поведінки” [35, 27].

Про роль гри у формуванні особистості дитини говорив і видатний педагог, дитячий письменник В.О.Сухомлинський: “Для неї (дитини) гра – це найсерйозніша справа. В грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості розумового розвитку. Гра – це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєрадісний потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що запалює вогник допитливості і любові до знань. То що ж страшного в тому, що дитина вчиться писати граючись, що на якомусь етапі інтелектуального розвитку гра поєднується з працею, і вчитель не так уже й часто говорить дітям: “Ну, погралися, а тепер будемо працювати” [57, 95].

Василь Олександрович підкреслював, що “навчання повинно міцно поєднуватись з багатогранною грою розумових і фізичних сил, щоб ця гра пробуджувала яскраві, хвилюючі почуття, а навколишній світ поставав перед дітьми як цікава книжка, яку хочеться прочитати [57, 125].

В.О.Сухомлинський зазначав, що без гри неможливе повноцінне” навчання: “Гра – широке й багатогранне поняття. Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються в швидкості й спритності. Гра може полягати й у великому напруженні творчих здібностей, уяви. Без гри розумових сил, без творчої уяви неможливе повноцінне навчання, особливо в дошкільні роки. Гра в широкому розумінні цього поняття починається там, де є краса”[57, 95-96].

Отже, В.О.Сухомлинський визначає гру як засіб пізнання дитиною оточуючого світу (“величезне світле вікно”), без якої неможливий розвиток творчих здібностей, та взагалі весь навчально-виховний процес.

Видатний вітчизняний психолог Л.С.Виготський звернувся до гри як до провідного виду діяльності дітей дошкільного віку і розробив гіпотезу про психологічне у сутність розгорнутої форми рольової гри.

На думку Л.С.Виготського “… гра виникає, коли виявляються нереалізовані тенденції і разом з тим зберігається характерна для раннього дитинства тенденція для реалізації бажань” [9, 146]. Л.С.Виготський зазначає, що центром цієї гри є уявна ситуація та створені самою дитиною ігрові обставини; нерідко значення одних предметів переноситься на інші.

Л.С.Виготський звернув увагу і на вплив гри на розвиток дитини. “Гра – це джерело розвитку і вона створює зони ближнього розвитку [10, 56].

С.Л.Рубінштейн в своїй книзі “Основи загальної психології” розглядає проблеми психології гри в розділі, присвяченому аналізу діяльності. Основні положення поглядів С.Л.Рубінштейна пов’язані з розробкою проблеми психології гри як особливого типу діяльності. “Перш за все, гра, оскільки мова йде про ігри людини і дитини, - це усвідомлена діяльність, тобто сукупність усвідомлених дій, поєднаних єдиним мотивом. Гра – це діяльність; це означає, що гра є вираженням певного відношення особистості до оточуючого світу” [49, 538]. На думку С.Л.Рубінштейна, основний мотив ігрової діяльності дитини – це діяти, як дорослий.

В своїх праці “Психологія гри” Д.Б.Ельконін розкриває саме поняття гри, показуючи соціальну природу рольової гри. Він заглиблюється в історію іграшки, в історичне походження розгорнутої форми ігрової діяльності. Розкриває він і загальні теорії ігор С.К.Граоса та Ф.Бойтендайка.

Д.Б.Ельконін розглядає гру в самому її зародженні. Він не відділяє гри від життя дитини, її діяльності, а розглядає гру з моменту народження дитини. “Розвиток ігрової діяльності досить тісно пов’язаний з усім шляхом розвитку дитини” [19, 169].

Д.Б.Ельконін виділяє гру як ведучий вид діяльності в дошкільному віці. “Виникаючи на межі раннього дитинства і дошкільного віку, рольова гра інтенсивно розвивається і досягає свого вищого рівня”, – казав Д.Б.Ельконін [19, 169]. На думку дослідника, гра впливає не лише на розвиток в дитини пам’яті, мислення, уваги, уяви, а й визначає її подальшу поведінку, розвиває її розумові здібності.

Проблема дидактичної гри в педагогіці не втрачає своєї актуальності, оскільки сприяє розв’язанню важливого педагогічного завдання – розвитку школяра в процесі навчання, що дасть йому можливість подальшого самостійного здобуття знань та їх творчого застосування.