10.Взаємозв’язок економічної науки, соціології і політології.

Дуже тісний зв’язок соціології з політологією. Він визначається тим, що:

• соціальні спільності, соціальні інститути і організації є важливими суб’єктами і об’єктами політики;

• політична діяльність є однією з основних форм життєдіяльності особистості і її спільностей, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві.

Особливо тісний зв’язок і взаємовплив соціології і політології відображається у появі таких спеціальних соціологічних теорій, як соціологія політики, соціологія влади, соціологія міжнародних відносин та ін. .

Досягнення соціологічних знань впливають на технологію політики виборчої боротьби, методи пропаганди, свободи керівництва масовою поведінкою. Політологія розглядає політику як процес, який підкорений певним закономірностям. У політології в центрі уваги політика, її складові, рух та ефективність; в центрі уваги політичної соціології – людина в політиці, взаємозв’язок політичних та соціальних відносин .

Політична економія, економічно обґрунтовуючи політичні процеси, дозволяє бачити в останніх боротьбу за реалізацію економічних інтересів. Економіка має вирішальний вплив на політичні явища шляхом вольових зусиль людини, яка, знаходячись в неоднорідних умовах , по-різному сприймає її вимоги, використовує різні засоби, форми та методи впливу. У зв’язку з цим економічну науку можна розглядати як одну з методологічних основ політології. В свою чергу, політологія дає наукове обґрунтування принципів відпрацювання та здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів.

Якщо економічна теорія – це наука про закони виробництва, розподіл, обмін потребами матеріальних благ в суспільстві, розвиток відносин нагромадження капіталу, звертається до основних приватної і суспільної власності, розвитку ринкових відносин, формування ринку товарів і збуту, а також формування торгівлі і нагромадження капіталу, організації суспільного життя в сфері виробничих відносин, розвитку продуктивних сил, докорінних потреб матеріального виробництва, то наука про політику дає наукове обґрунтування принципів вироблення і здійснення економічної політики, державне регулювання економічних процесів.

11.Співвідношення економіки та політичної економії. Особливості поведінки людей в економічній та політичній сферах.

Поняття „політична економія” виникло набагато раніше інших понять, що визначали політичну науку, соціологію та інші соціальні і гуманітарні науки. Те, чим з кінця XVIII і протягом усього XIX ст. займались політичні філософи, економісти і соціальні теоретики, багатьма вченими визначалось як „політична економія”.

Однак у XX ст. поняття „політична економія” набуло відтінку певної старомодності і поступово в індустріальних країнах поняття „економіка” стало витісняти поняття „політекономія”. Політичну економію почали розглядати як розділ економічної науки, яка безпосередньо пов’язана з політичними проблемами, її визначали як один із напрямів економіки, предметом вивчення якого є економічні проблеми уряду.Новизна такого тлумачення політичної економії полягає передусім у значно більш високому ступені взаємодії між економістами і політологами.

Економічна поведінка людини – це сукупність усвідомлених дій, що здійснює індивід з приводу задоволення матеріальних і духовних потреб, тобто з приводу здійснення виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ.

Політичні процеси абсолютно неможливі без відповідної участі в них різноманітних суб’єктів політичного процесу. Таку участь називають політичною. Політична участь – це втягнення (залучення) членів соціально-політичної спільноти в існуючі всередині неї політичні відносини і структуру влади. Більш конкретно політична участь розглядається як участь громадян у певних справах держави.

Розглянемо найпоширеніші концепції, що пояснюють причини політичної участі. Згідно з теорією раціонального вибору, більшість людей схильні до раціональної поведінки (не слід ототожнювати з логічною поведінкою). Прихильники такого погляду вважають, що людина намагається в усьому, в тому числі й у політиці, досягти максимального результату за рахунок оптимальних, часто найменших затрат і зусиль.

Вирізняють політичну участь активну і пасивну, індивідуальну і колективну, добровільну і примусову, традиційну і новаторську, легітимну і нелегітимну.

Дж.Бьюкенен обґрунтував положення про те, що в політиці немає такого децентралізованого обміну, як у ринковій економіці. Суб’єкти політичного процесу не можуть керуватись звичайними правилами торгівлі, адже споживачами суспільних благ є не лише окремий індивід, а суспільство в цілому. Проте в політиці все ж існує аналог вільної торгівлі. Це згода між людьми, що властиво будь-якому обміну.

П.Мілгром і Дж.Робертс писали, що виникнення будь-якого інституту зумовлює виникнення певних цінностей, повноважень і процедур, що передбачає матеріальні витрати на переговорні процеси і процеси прийняття рішень. Водночас, якщо протягом певного часу відбувається регулювання промисловості, вона буде розвиватися в тому напрямі, що й низка провідних підприємств, і перетвориться в захисників державного регулювання.