9.Публічне управління в контексті неокласичної теорії.

Неокласичний напрямок висунув у XX ст. чимало видатних учених. Серед них – засновник напрямку англійський економіст A. Маршалл, американці Е. Чемберлин, Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен.

Задача – досліджувати, як ,,економічна людина”, фірма, господарство будуть діяти при незмінних соціальних і довгочасно стійких умовах. Головним мотивом дії людини є власний інтерес. Економіка розглядається як рівноважна і відносно гармонічна система, у якій компетентний егоїзм усіх її членів за посередництвом вільної конкуренції веде до найбільшого добробуту всього суспільства. У такому випадку усяке втручання держави в дії ринкових сил наносить їм величезний збиток, утрудняючи досягнення індивідуумом, а отже, і всім суспільством свого оптимуму.

Неокласики – прихильники і популяризатори традиційних цінностей капіталістичної економіки, з яких першість вони віддають свободі, приватній ініціативі і приватному підприємництву, яке забезпечує всій системі динамізм і ефективність.

Неокласична теорія менеджменту у державному секторі реалізувалася через модель публічного управління (англ. – public management).

Відповідно до неокласичної теорії менеджменту у центрі уваги перебуває людина, а не організаційна структура. Держава має забезпечити умови для процесу накопичення капіталу та підвищення продуктивності виробництва. Головні перешкоди на цьому шляху – високі податки та інфляція. Держава може лише непрямо впливати на економіку.

Основними перешкодами на шляху застосування рекомендацій неокласичної школи є: тяжіння вітчизняної економіки до індустріального типу розвитку; наявність значної економічної, соціальної й екологічної диференціації в різних регіонах країни, між містом і селом; низький рівень розвитку правових основ, необхідних для ефективного функціонування економіки; перевага неформальних економічних відносин у багатьох сферах господарського життя; відсутність у значної частини громадян симпатій до менталітету і моральних цінностей громадян країн з розвинутою ринковою економікою; недостатньо розвинена транспортна й інформаційна інфраструктура.

В контексті неокласичної теорії державний сектор зазнав значних змін: середовище потребувало установ винятково гнучких і здатних до пристосування. Воно вимагало установ, які б постачали високоякісні товари та послуги, що відповідали б кожній витраченій на них копійці. Потрібні установи, що несуть відповідальність перед споживачами, пропонуючи вибір нестандартизованих послуг, які керуються скоріше через переконання та стимулювання, аніж через накази, що дає їх працівникам почуття значимості та контролю, і навіть власності.

Таким чином, публічний менеджмент контексті неокласичної теорії характеризувався:

- cтворенням організаційних передумов для цілеспрямованого здійснення суспільних задач;

- врахування суттєвих тенденцій середовища, що оточує організацію;

- уповноваження всіх членів організації відповідно до переліку обов'язків та персональної компетенції.

- управління, орієнтоване на досягнення результату – фінансування результату, а не процесу;

- управління, орієнтоване на споживача – забезпечення потреб споживача, а не бюрократії;

- децентралізоване управління – не ієрархія, а особиста участь і робота у команді;

- конкурентне управління – внесення елементу змагання у постачання послуг .

Неокласичною, також іноді називають школу людських стосунків, оскільки рух виник як реакція на недоліки класичного підходу.