- •Основні підходи до розуміння публічного адміністрування та його еволюція.
- •2.Предметна сфера публічного адміністрування. Методологічна основа.
- •3.Співвідношення управління та адміністрування.
- •4.Публічне адміністрування як напрям наукових досліджень, сукупність знань, сфера діяльності та навчальна дисципліна.
- •5.Джерела ідей управління суспільством і країною. Формування та розвиток теорій управління суспільством і країною.
- •6.Основні теорії та школи управління суспільством і країною другої половини XX століття.
- •7.Японський варіант людських відносин. Соціально-інженерний та гуманітарний підходи.
- •8.Концепція раціонального вибору та «новий менеджеризм».
- •9.Публічне управління в контексті неокласичної теорії.
- •10.Взаємозв’язок економічної науки, соціології і політології.
- •11.Співвідношення економіки та політичної економії. Особливості поведінки людей в економічній та політичній сферах.
- •12.Соціальна сфера, публічне адміністрування та людина; публічне адміністрування та колектив; публічне адміністрування та суспільство.
- •13. Дія ринкових принципів у політичній сфері. Публічна сфера і публічна політика.
- •14. Основні етапи формування та еволюції громадянського суспільства.
- •15. Сутнісні характеристики громадянського суспільства. Громадянське суспільство як сфера формування єдиного комплексу цінностей та відносин.
- •16. Місце і роль громадських організацій у публічному адмініструванні.
- •17. Автономність і органічна єдність громадянського суспільства та держави.
- •18.Феномен влади.
- •19. Публічна влада та публічне адміністрування. Влада як основний засіб публічного адміністрування.
- •20.Держава як суб'єкт політичної влади.
- •21.Механізм взаємодії влади та публічного адміністрування.
- •22.Економічна влада. Взаємозв'язок і взаємозалежність політичної та економічної влади. Лобізм.
- •23. Поняття муніципальної публічної влади і місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування - демократична основа управління в державі. Основні фактори формування місцевого самоврядування.
- •24. Роль місцевого самоврядування в контексті децентралізації влади та публічного адміністрування. Сфери управління та компетенції місцевого самоврядування.
- •25.Представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування. Посадові особи місцевого самоврядування. Інститути безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні.
- •26. Вибори органів місцевого самоврядування. Місцевий референдум. Загальні збори громадян. Органи самоорганізації населення.
- •27. Управління суспільством - головне призначення публічного адміністрування. Закони соціального управління
- •29. Управління як визначальна функція публічного адміністрування.
- •30.Управлінське рішення як наукова категорія.
- •31.Пріоритетність політичного вибору цінностей та цілей. Визначення цінностей та цілей - визначальна ланка ухвалення рішень.
- •32. Роль конкуренції у процесі ухвалення рішень. Взаємовідношення суб'єкта та об'єкта ухвалення рішень.
- •33. Послідовність етапів ухвалення рішень. Динаміка виконання рішень.
- •34. Цінності та цілі суспільства і держави. Формування «дерева» цілей. Юридичне забезпечення цілей публічного адміністрування.
- •35. Фактори, що визначають складність інституту публічного адміністрування.
- •36. Нові тенденції в системі публічного адміністрування.
- •37. Структура механізму та органів публічного адміністрування. Типологізація органів публічного адміністрування.
- •Принципи організації діяльності органів публічного адміністрування.
- •Територіально-адміністративний аспект публічного адміністрування. Проблеми вибору найкращої форми правління.
- •Методи публічного адміністрування. Застосування демократичних методів
- •Бюрократія як наукова категорія. Основні ознаки та атрибути бюрократії
- •Теорія бюрократії м. Вебера.
- •Сучасні підходи в оцінці бюрократії. Політизація вищого чиновництва
- •Публічна служба
- •Поняття корупції та корупційних дій.
- •Нормативно-правова база антикорупційної діяльності. Зони «підвищеного» ризику проявів корупції.
- •48.Чинники запобігання проявам корупції: політичний, нормативно-правовий чинник, організаційний, економічний, кадровий, морально-психологічний
- •49 Поняття результативності та ефективності публічного адміністрування. Чинники результативності та ефективності публічного адміністрування.
- •Вимір продуктивності, результативності та ефективності публічного адміністрування. Критерії результативності та ефективності публічного адміністрування.
- •Чинники підвищення ефективності публічного адміністрування. Контрактна система та неокорпоративізм.
- •52. Формування підходів до соціальної політики
- •53. Держава як гарант соціальної спрямованості ринкової економіки. Публічне адміністрування в забезпеченні населення суспільними благами.
- •54. Основні види соціальної допомоги держави. Зростання ролі позаекономічних чинників.
- •56. Забезпечення державою соціальної безпеки людини, громадянина та населення.
- •57. Забезпечення державою безпеки прав і інтересів споживачів.
- •58. Принципи оцінки ефективності реалізації соціальної політики.
- •59. Основні напрями формування та розвитку сучасної економічної системи. Основні ознаки ринкової соціально орієнтованої економіки.
- •Від економіки індустріального типу до постіндустріальної економіки та економіки знань. Основні характеристики сучасної економічної системи.
- •Основні напрями державного регулювання економікою. Керуюча система в період криз і спадів. Основні напрямки державного регулювання економіки
- •Загальна характеристика взаємовідносин суспільства та економіки. Етапи формування та еволюції публічного адміністрування у сфері економіки. Механізми взаємодії суспільства та економіки.
- •Держава як гарант забезпечення умов для підприємницької діяльності. Нові тенденції у взаємовідносинах суспільства та бізнесу.
- •Управління власністю в умовах демократичної, правової держави. Законодавче та нормативно-правове забезпечення конкурентного середовища.
- •Антимонопольна діяльність. Забезпечення цивілізованих засад конкуренції
- •66. Поняття та види добровільних об'єднань. Загальні принципи управління в добровільних об'єднаннях.
- •67. Управління в громадських обєднаннях. Управління в суспільно-господарських об'єднаннях.
- •68. Управління в господарських товариствах, що мають на меті отримання прибутку.
- •69. Управління в релігійних об'єднаннях.
- •71. Відповідальність недержавних організацій, органів і осіб, які не знаходяться на державній службі чи службі в органах місцевого самоврядування, за правопорушення у сфері публічного адміністрування.
- •72. Правопорушення та відповідальність при здійсненні міжнародної публічної діяльності.
6.Основні теорії та школи управління суспільством і країною другої половини XX століття.
1920 по 1950 р. – другий етап у розвитку теорії адміністративно-державного управління. Великі успіхи в ці роки зробили американці.
Неокласична (поведінкова) теорія менеджменту. Відповідно до теорії у центрі уваги перебуває людина, а не організаційна структура. Так, у державному секторі модель публічного адміністрування (“бюрократична модель”) трансформувалася у модель публічного управління (“ринкова модель”): акценти змістилися з виконання роботи згідно з інструкціями та чіткими правилами на роботу, що спрямована на надання якісних публічних послуг та досягнення ефективних результатів.
Курси адміністративної організації, управління персоналом, бюджетної техніки, людських стосунків, теорії організації читалися в багатьох навчальних закладах США як для тих, хто готував себе до державної служби, так і для тих, хто повинен був поповнити в майбутньому кадри ділової адміністрації приватного бізнесу.
20—50-ті роки XX ст. – «класична школа» і «школа людських стосунків». Представники «класиків»: А. Файоль, Л. Уайт, Л. Урвік, Д. Муні, Т. Вулсі. Метою класичної школи була розробка принципів адміністративно-державного управління.
30-ті рр. XX ст. – школа людських стосунків. Представники: М. Фоллетт, А. Маслоу, Е. Мейо, У. Мерфі. Вони звернули увагу на аналіз психологічних чинників, що викликають задоволеність працівників своєю працею, оскільки в ряді експериментів вдалося досягти підвищення продуктивності праці за рахунок поліпшення психологічного клімату та посилення мотивації.
Сучасна теорія менеджменту у державному секторі реалізувалася на практиці через модель нового публічного управління. Тут розглядають “організацію як відкриту систему, яка постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем, до якого має пристосуватися”.
50-60-і роки – поведінковий чи біхевіористський підхід. Представники: Г. Саймон, Д. Смітцберг, Д. Істон. Автори прагнули подати досягнення сучасної соціальної психології та соціології як фундамент науки управління і пояснити реальне функціонування адміністративних служб через аналіз поведінки працюючих у них індивідів і груп. Головний постулат полягає в тому, що правильне застосування науки про поведінку сприятиме підвищенню ефективності праці як окремого службовця, так і системи адміністративно-державного управління в цілому.
З початку 60-х років – системний підхід. Представники: Д. Істон, Г. Алмонд, Т. Парсонс. Головна ідея системного підходу полягає у визнанні взаємозв'язків і взаємозалежності елементів, підсистем і всієї системи державного адміністрування із зовнішнім середовищем, тобто із суспільством у цілому.
70-і рр. XX ст. – ситуаційний підхід. Найбільш відомі теорії: концепція «м'якого мислення» і «організаційна кібернетика». Прихильники ситуаційного підходу твердять, що оптимальних структур не існує. Тому державне адміністрування має бути організоване так, щоб воно відповідало складностям і динаміці сучасного суспільства. Головна ідея ситуаційного підходу: аналіз ситуації, тобто конкретного набору обставин, що сильно впливають на деяку адміністративну організацію в деякий конкретний час. Оскільки в центрі уваги постійно знаходиться нова ситуація, у межах цього підходу особливого значення набуває «ситуаційне мислення». Використовуючи ситуаційний підхід, керівники можуть краще зрозуміти, які прийоми найкраще сприятимуть досягненню цілей організації в конкретній ситуації.
Закінчуючи характеристику третього сучасного етапу в розвитку теорії адміністративно-державного управління, необхідно підкреслити роль і значення Організації Об'єднаних Націй (ООН) у популяризації та поширенні цієї науки.
З 1967 р. під егідою ООН регулярно проводяться міжнародні наради експертів із проблем адміністративно-державної діяльності. Крім цього, у рамках Програми розвитку ООН сьогодні проводять велику практичну науково-дослідну роботу, а також порівняльні дослідження методів і досягнень різних країн у галузі державного адміністрування. Створюється всесвітня система збирання, поширення й обміну досвідом, друкованими виданнями, а також інформаційними технологіями. Здійснюється підготовка довідників і посібників з вирішення актуальних питань державного адміністрування.