14.Лікувальні засоби Стародавнього Китаю.

Рослинного походження:

• Зміцнювальний засіб – женьшеню

• Морськими водоростями лікували зоб

• Тунговим маслом – шкірні захворювання

• Квітами персиків – пухлини

• Квітами камелії - опіки

Тваринного походження:

• Коконами шовкопряда – дитячі судоми

• Свіж. Печінкою морських риб – курячу сліпоту

• Мускус – для лікув. захв. Серця і печінки.

• Сірка – від корости.

. Основними методами лiкування вважалось лiкуванням протилежним: жар холодом i навпаки.

В Китаї велика увага придiлялася загальноукрiплюючiй медицинi: дiєтi, водним процедурам, лiкувальнiй гiмнастицi, масажу. В китайськiй медицинi вперше була застосована акупунктура - укол гострою голкою. Призначенням уколiв було полегшити просування кровi по судинах, лiквiдувати «застiй» i тим самим усунути причину захворювання. На тiлi людини нараховувалось 360 «життєвих точок», якi пiдлягали в рiзних випадках уколам.

Другим характерним прикладом китайської медицини було припiкання («мокса») тих же життєвих точок запаленими комочками висушеної трави. Припiкання i голковколювання застосовувалось з профiлактичною метою i сприяли довголіттю. Велика частка лiкарських засобiв належить до рослинного свiту. У вiдповiдностi з подiлом тiла на три пояси, верхня частина рослин вживалася для лiкування верхнього поясу, стебло - при захворюваннях середнього, коренi - нижнього поясу, гiлки - при захворюваннях шкiри i м’язiв.

Iз лiкiв тваринного походження використовувались панти (роги молодого плямистого оленя), печiнка, кiстковий мозок; особливо цiнувались внутрiшнi органи i кров тигра. Як кровозупинне використовувувався шкiрний клей (желатина). Використовувались також i рiзноманiтнi мiнiральнi речовини: ртуть, сурма, залiзо, сiрка, магнезiя. Китайцi використовували ртуть для лiкування сифiлiсу, сiрку - для лiкування корости, вiтамiнiзованi препарати - для лiкування рахiту.

15.Осоливості лікування в державах Месопотамії

Два напрямки вавилонсько – ассирійської медицини: Асуту ( мистецтво лікувати) та Ашіпуту (мистецтво заклинати).

Особл. медицини Асуту: навч. лік. справі відбувалось у державн. медичних школах.

Лікувальні засоби: вода, олія, мед, сіль.

Викор. опіумний мак, який назив. «гіл» - щастя.

Кишкові розлади лікув. відваром полину.

Застос. Кровоспуск., лікув. масажем.

Особл. медицини Ашіпуту: недуга вваж. карою за гріхи.

Причина хворіб – проникнення в тіло злих демонів. Лікарі під час лікування цікавились полож. небесних світил, гороскопи, щасливі та нещасливі дні.

Лікування: спалення фігуро демонів. Бог лікування – Нінгішзіда( у вигляді двоголового змія).

В Зводi законiв Хаммурапi зустрiчаються вказiвки на спецiальнi очнi i зубнi операцiї. Часто в кодексi зустрiчаються вказiвки на покарання в формi нанесення пошкоджень: вiдрiзати язик, вирвати око, зламати кiстку i т.п.Геродот, грецький iсторик, який жив в V ст. до н.е., описує своєрiдний вавилонський звичай: хворi виводились на люднi площi i всi, хто проходив повз, повиннi були дати їм поради iз власного досвiду. Для лiкування активно використовувались з рослинних засобiв молодi парослi рiзних рослин, iз тварин - жири, iз мiнеральних – нафта. Рiзнився прийом лiкiв наще i пiсля їди. Медичнi записи в Вавилонi i Ассирiї робилися на старошумерськiй мовi, яка була доступна обмеженому кругу осiб i була еналогiчна латинськiй в середньовiковiй Європi.

Великий вплив на спосiб лiкування мала релiгiя. Молитва про вилiкування читалися не самими хворими, а жрецями, якi виступали мiж хворими i богом. Часте вживання у вавилонськiй i ассирiйськiй медицинi речовин, якi визивають бридкiсть (неприємний на смак лiкiв) визивалось їх призначенням для вигнання демонiв. Вважалось очевидним, що бридке пацiєнту повинно бути противно в засiвшому в нього демона.