10.Лікувальні засоби первісного суспільства. Ст..25

Першими ліками були рослини. Здавна люди прагнули знайти «траву безсмертя», здатну вилікувати багато хвороб. У Стародавньому Єгипті після воєн і епідемій жерці роздавали людям «священну траву» - шавлія, яку треба було додавати в їжу і заварювати як чай, щоб швидше відновити сили. Лікарські рослини розводили на спеціальних городах або привозили з інших країн. Назви цих рослин у стародавніх медичних текстах часто звучать так, що важко зрозуміти, про що конкретно йдеться. У медичних текстах древніх шумерів касторове масло називається «кров чорної змії», а білий сік макових головок - «левиний жир». Ці тексти, написані на глиняних табличках, археологи відносять до середини II тисячоліття до н.е. В античних і середньовічних рецептах «кров'ю дракона» називали смолистий сік драконове дерево, що росте в Сомалі, Абіссінії, на Сокотрі і Канарських островах. У давнину сік цього дерева, яке досягає 20 м у висоту не живе іноді до 5-6 тисяч років, застосовували для бальзамування померлих і лікування різних захворювань. Використовує його і сучасна фармацевтична промисловість.

Збереглися численні легенди та свідчення про те, як люди здогадувалися про лікарські властивості рослин, спостерігаючи за тваринами. Це було основним напрямком розвитку емпіричної медицини в давнину. «Змії, які ослабли в зимовій сплячці, - повідомляє середньовічний арабський трактат, - навесні шукають фенхель ... Творець-Бог створив траву для лікування ». Спостереження за тваринами допомагали визначити та отруйні рослини. В «Атласі тибетської медицини» біля зображення борця отруйного намальовано отруєне тварина. Такі рослини зазвичай відносили до «сильних ліків», оскільки свої цілющі властивості вони проявляли в дуже малих дозах.

Найдавніші лікувальні галузі: (це самолікування один одному на інстинктивному рівні) до 40тис.р.

- допомога при переломах

- при травмах

- зовнішніх ураженнях шкіри

-розладах травлення

Після самолікування і колективна допомога.

Способи лікування: вміння зупинити кровотечі; провод.ампутація кінцівок; знерухомлення місць перелому; кровопускання; трепанація черепа.

З лікувальною метою використовували сон, тепло, холод, воду, глину, кров, жир, органи тварин.

11. Зародження емпіричної (народної) медицини та фармації в первісну епоху

Народна медицина – це сукупність засобів та прийомів народного лікування, твореного в результаті емпіричного розвитку впродовж всієї історії людства.

Обіймає період від Палеозойської ери (600 млн. років тому) до відкриття календаря і письма (4 тис. років до н.е). В розвитку людини відмічають два переломних моменти. Перший – початок трудової діяльності, другий перетворенням поліатропів на людину сучасного типу (40-45 тис років тому) Важкі умови існування, важкість добування їжі сприяли виникненню захворювань. Фармація, як і вся медицина, виникла із бажання хворого зберегти своє життя і полегшити свої страждання, послабити біль шляхом  використання речовин, які його оточують. Вживаючи різні трави, людина відмічала їх лікувальні або отрутні  властивості. Напевно, першими лікувальними рослинами були призначені протиболеві і діючі на шлунковий тракт. В період матріархату досвід лікування накопичується в жінок, так в силу свого положення жінка повинна була взяти на себе функції лікування хвороб. Не випадково в народних епосах і оповідях в якості лікознавців фігурують жінки: в давніх слов᾽ян – Берегиня, в єгиптян – Полідамна, в греків – Артеміда.

  Перехід до полювання, твариництва, спостереження за тваринами дали новий поштовх розвитку емпіричної медицини. Накопичувались знання – лікувальні властивості наперстянки, горицвіту, хіни, які використовуються сьогодні.

Прийом лікування у первіснообщинних народів знаходиться в повній згоді з їх уявою про суть хвороби. Розвивається система “лікування” хворих також боротьби з багаточисельними духами, дією яких пов᾽язують з тими, чи іншими хворобами.   Антична культура внесла великий вклад в розвиток медицини. Сучасна медицина широко використовує спадок народної медицини. Цінність народної медицини полягає в накопиченні нею  елементарних спостережень, встановленні фактів, які дають основу слугувати матеріалом для науки.